Одним із найпомітніших закордонних гостей VIII Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» був фінський письменник Юркі Вайнонен. Видавничий Дім «Комора» презентував уже другу книжку автора, видану українською, — роман «Німий бог» у перекладі Юрія Зуба. Ми поспілкувалися з Юркі Вайноненом про враження від столиці, прихований зміст книжки та тенденції видавничого ринку.
— На презентації книжки під час Книжкового Арсеналу літературна редакторка українського видання Юлія Підмогильна зауважила, що ви зробили химерний мікс локацій: різні власні назви натякають на північ Франції, Бельгію, Нідерланди, Іспанію. Чи надихнули вас подорожі до України на створення нових уявних світів? Як часто ви черпаєте натхнення з місць, де буваєте?
— Для митця і письменника надзвичайно важливо подорожувати. Я щоразу беру щось із собою назад до Фінляндії й бережу до моменту, коли починаю новий твір. Ніколи не знаєш, як саме вплине на тебе місце. Може, це буде щось, що я бачу просто зараз, як оцей фрагмент цегляної стіни. Хтозна, можливо, я почну нову історію саме звідси. Проте, для мене найголовнішим є не саме місце, а специфічна атмосфера, яку воно створює. Мої локації не конкретні — їх можна співвіднести з багатьма місцями.
— Чи є у вас особливий підхід до локацій у творах? Можете порадити щось письменникам-початківцям?
— Що ж, потрібно насамперед приділяти увагу деталям і починати з них. Особливо якщо пишете коротку прозу, оповідання, новели. Варто вихопити з оточення кілька дуже конкретних, специфічних деталей. Коли для розлогих описів замало обсягу, треба обирати якомога прискіпливіше й обережніше.
Читайте також: Юркі Вайнонен: «В мене – ідентичність новеліста»
— Крім географічних асоціацій, у книзі є багато посилань на твори мистецтва й літератури. У Борхеса, до прикладу, читач змушений розумітися на темі, щоб стежити за сюжетом. У вас я помітила інший підхід: відчитування посилання є перевагою, але його відсутність не заважає сприймати зміст.
— Так, у мене посилання будуються по-іншому, і я щиро сподіваюся, що ви маєте рацію. Маю надію, що це справді не руйнує історію для менш обізнаних читачів. Мені завжди приємно, коли аудиторія розшифровує посилання, проте я усвідомлюю, що це робитимуть не всі.
— Знаючи про вашу любов до сюрреалістів, ми спробували відшукати в тексті відповідні алюзії. Макс Дюкас відповідає Ізидору Дюкасу, який написав «Пісні Мальдоро» (що, натомість, відсилає до прізвища головного героя). Поль Супо нагадує Філіпа Супо, Андре та Бретань відсилають до Андре Бретона, Елюарія — до Поля Елюара. Є ще щось, чого ми ще не розгледіли?
— Так, це персонаж на ім’я Ладі. Ладі Вальдосар. Якщо пограєтеся з літерами, вийде Сальвадор Далі.
— Як щодо Алісти? Її ім’я щось означає?
— Насправді посилання тут немає. Проте, у фінській мові є дієслово, що звучить як «аліста» і означає «мати над кимось владу». Жінка у книзі — дуже сильний персонаж. У неї є щось шаманське, таємниче. Їй підвладна вся громада, вона їхній лідер. Усе село немовби зачароване нею. Це цікава гра слів для мене, але, знову ж таки, небагатьом вона буде зрозуміла.
Це взагалі шкідлива звичка критиків постійно порівнювати витвори мистецтва
— Ваше письмо часто порівнюють із Кафкою. Чи не впливає це на вашу самобутність?
— Так, це взагалі шкідлива звичка критиків постійно порівнювати витвори мистецтва. Мої роботи від початку мали на собі так звану «печать Кафки». Я не проти Кафки, хоча не знаю, як поставився б до когось іншого. Гадаю, такі шаблони є всюди. Я намагаюся створювати щось неповторне, але від порівнянь нікуди не подінешся.
— Англійського перекладу «Німого бога» поки немає. Чи плануєте його видати?
— Я не певен. Наразі письменникові потрібен агент для укладання угод із іноземними видавцями. У Фінляндії працюють два агенти. Один із них співпрацює і зі мною, але я не впевнений, чи зацікавлений він у цій книзі. Та я сподіваюся, що одного дня вона вийде англійською.
— Чи дуже різняться відгуки читачів у Фінляндії та в інших країнах? Чи відповідають вони вашим очікуванням?
— Чесно кажучи, я майже не отримую відгуків від моїх фінських читачів. Інколи трапляється, але це рідкісне явище. Не знаю, чому.
Кількість українських читачів скоро перевищить мою фінську читацьку аудиторію
— Тут, в Україні, у вас чимало шанувальників.
— Так, я знаю. Мені навіть здається, що кількість українських читачів скоро перевищить мою фінську читацьку аудиторію. Це може трапитися зокрема тому, що фінський видавничий ринок досить малий. У Фінляндії в людей майже не виникає бажання підійти до мене і сказати: «Чоловіче, ти пишеш дивні книжки». На презентації я розповідав про жінку, яка прочитала мої новели й розповіла, що не спала після того два дні. Як на мене, це добре характеризує книжку, хоча й не надто добре для здоров’я читачки. Це означає, що я зміг зачепити її підсвідомість.
— Які у вас враження від українського видання? Як вам обкладинка?
— Мені дуже до вподоби. Я не можу об’єктивно оцінити переклад, але все, що я чув від вас, носіїв мови, було позитивним. І я трохи знаю Юрія, тому впевнений у якості перекладу. А обкладинка просто неймовірна і подобається мені навіть більше за фінську.
— На презентації ви сказали, що зазвичай схвально ставитеся до своїх попередніх творів. Чи є якісь неопубліковані роботи, які ви хотіли б видати, або ж навпаки, ніколи не оприлюднили б?
— Отут Ви мене впіймали. Колись, коли я грав на барабанах, то писав слова пісень для нашої групи. Їх я ніколи не хотів би знову побачити і прочитати. Я був зовсім «іншою твариною» тоді. Ці пісні — аж ніяк не зразок хорошої літератури.
— Працюєте над чимось зараз?
— Так, я намагаюся знову навчитися писати після трьох років роботи на посаді голови нашої Спілки письменників. Дещо у моїй творчості відбувається, але готового ще нічого не маю. Не знаю, коли матиму, що показати. У майбутньому.
— Тож ви були головою Спілки письменників Фінляндії, коли приїздили до України минулого разу. Чому вирішили не продовжувати цю роботу?
— Я просто прийняв рішення не висувати свою кандидатуру на наступні три роки. У мене було понад 150 днів відрядження на рік. Це надзвичайно виснажливо.
Мені подобалося бачити все, що відбувається за лаштунками нашої професії. Сонячний і темний бік вулиці. Але бачити та приймати певні негативні моменти було важко. Не сподобалось, чесно кажучи, те саме: бачити все, що відбувається
— Що вам сподобалось і не сподобалось у цьому досвіді?
— Мені подобалося бачити все, що відбувається за лаштунками нашої професії. Сонячний і темний бік вулиці. Але бачити та приймати певні негативні моменти було важко. Не сподобалось, чесно кажучи, те саме: бачити все, що відбувається. Це справило на мене враження й мало наслідки. Я довгий час не міг насолоджуватися процесом написання творів.
— Оскільки підходи до читання у Фінляндії та в Україні суттєво різняться, що ви порекомендували б українцям для підвищення читацької культури?
— Складне питання. Готової відповіді не маю. Узагалі спостерігаю невтішний тренд, що люди в усьому світі менше читають друковані книжки. Це, звісна річ, через ґаджети та соцмережі. Вони «вбивають» процес читання книжок. Потрібно змінювати підхід у школах, освітній системі загалом і побутових заняттях (діти мають читати більше художньої літератури та обговорювати її). Також батьки повинні бути прикладом для своїх дітлахів і читати книжки. Не можна примусити людину читати, тому це має йти зсередини, з власної ініціативи. Не знаю, що станеться з усталеною формою книги в майбутньому. Я не хочу бути надто песимістом, тому вірю, що традиційна книжка виживе.
Розмовляла Олександра Брунова
Народилася у м. Бровари на Київщині. Вивчає видавничу справу та редагування в Інституті журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. Працювала у British Council Ukraine, наразі співпрацює з Видавничим Домом «Комора»
