Літературна мапа Європи – надзвичайно строката й розмаїта, зі своїми, почасти відмінними від географічних, центрами й периферіями, столицями і провінціями. Як правило, кожний визначний майстер художнього слова асоціюється із певним локусом, перетворюючись на так званого «генія місця». Втім, «тінь великого класика», англійського поета і драматурга доби Відродження Вільяма Шекспіра, простягається майже на всю площу європейського континенту. «Шекспірівські місця» – реальні та фікціональні – можна знайти у Великій Британії, Франції, Італії, Єгипті, Греції, Туреччині, Польщі тощо. Україна теж не залишається осторонь тотальної географічної шекспірізації, тим більше, що нам справді є, чим похвалитися.
«На вулицю Уільяма Шекспіра я дівчину недавно проводжав…»
Донедавна на картах українських міст, містечок і селищ вулиць Шекспіра було відносно небагато. Адресою імені великого англійця могли похвалитися, зокрема, деякі мешканці Харкова, Донецька, Кривого Рога, Рівного, Дубна, Ізюма та Макіївки.
Харківська вулиця Шекспіра розташована в Шевченківському районі, історична назва цієї місцевості – Павлово поле. Довжина цієї вулиці – 820 метрів, вона була прокладена у середині ХХ століття, тож забудована переважно п’ятиповерхівками-«хрущовками».
Сьогодні в першій столиці України маємо аж два об’єкти, які гордо носять ім’я автора «Гамлета» – вулицю та провулок, що до неї вливається. Харківщину загалом слід визнати лідером шекспірівської топоніміки України, адже в місті Ізюм ситуація аналогічна обласному центру – тут також є вулиця і провулок Шекспіра. Цікаво, що на розі «двох Шекспірів» у Харкові рохташований престижний фітнес-клуб, який має дещо кумедну назву – Shekspir.
Криворізька вулиця Шекспіра розташована в Саксаганському районі міста, неподалік від річки Саксагань. Це тиха, місцями мальовнича, місцями індустріалізована місцевість, досить віддалена від центру, забудована переважно одноповерховими будинками.
А от у Рівному вулиця Шекспіра знаходиться в самісінькому центрі міста, поряд із головною вулицею – Соборною. Втім, це місто може похвалитися не лише вулицею Шекспіра, а й перекладачем сонетів Великого Барда, який мешкає там. Незрячий поет Василь Лящук у 2013 році видав власний повний переклад Шекспірового сонетарію, над яким працював понад 10 років. Крім того, шекспірівський локус Рівного уславив і «Підскарбій Бу-Ба-Бу», рівничанин Олександр Ірванець. Колись поет побачив табличку «вулиця Уільяма-Шекспіра» (так, через дефіс!), і його подив з приводу такого написання вилився в цей вірш.
Тінь великого класика
Вул. Уїльяма-Шекспіра
Напис на табличці
На вулицю Уїльяма Шекспіра
Я дівчину недавно проводжав.
Був дощ — не дощ,
а просто мжичка сіра
І вулиця Уїльяма Шекспіра,
Яка існує в будь-якій з держав.
Я дівчину «під локоток» держав,
І ми ішли з кінотеатру «Космос»,
Який римується з диктатором Сомосою,
Якого нахиляли з Нікараґуа…
Я захопився.
Але ніч така була!..
І був індійський фільм — «Любов і помста» —
Сам по собі прекрасний привід для знайомства.
Отож ми йшли по вулиці Шекспіра,
По вулиці Уїльяма Шекспіра…
Ні, через рисочку: Уїльяма-Шекспіра.
Захоплено щось теревенив я,
Всміхалася супутниця моя, —
Її душа так пристрасно кипіла,
Бо не могла забути — й не забула
Сліпучу посмішку Ріші Капура.
(А всі наші вірші, товариші, —
Ніщо супроти посмішки Ріші…)
…Отож, ми йшли по вулиці Шекспіра.
По вулиці Уїльяма Шекспіра…
Так, через рисочку: Уїльяма-Шекспіра.
На вулиці нікого не було.
Точніше,
не було нікого видно.
Ви скажете, що — ніч, і це не дивно,
А я скажу: отож-бо і воно…
Я відчував чийсь гострий-гострий погляд.
А власник погляду десь мусив бути поряд.
І погляд цей… супутниці моїй…
Впивався… в спинку…
Ні, не нижче – в спинку…
Мені ж вертатись на автобусну зупинку…
1986
Внаслідок декомунізації в 2016 році в Україні вулиць Шекспіра побільшало. У Маріуполі ім’я «солодкоголосого лебедя Ейвону» отримала вулиця Шаумяна, що знаходиться у Металургійному (екс-Іллічівському) районі міста. Слід зауважити, що Великий Бард став єдиним зарубіжним літератором у списку нових годонімів, себто назв вулиць, міста; у нечисленному «літературному клубі» декомунізованих вулиць Маріуполя компанію англійцеві склав Іван Франко, іменем якого названо колишню вулицю Фрунзе (вочевидь, для міської влади важливо було зберегти першу літеру назв).
Вулиця Шекспіра у Краматорську – це нова назва вулиці Литвинова. У списку перейменувань маємо також прізвище шекспірового колеги по літературному ремеслу – іспанського ренесансця Сервантеса, який став на варту добробуту Краматорська замість Щорса.
У зв’язку із перейменуваннями з 2016 року до хейтерів Шекспіра (серед яких маємо визначні імена – Вольтер, Бернард Шоу, Лев Толстой, Дж.Р.Р. Толкін) можна сміливо зарахувати і краматорця Григорія Чосту. Він подав у суд на рішення міського голови щодо перейменування вулиць і, виявляється, що він проти… самого Шекспіра. Далі – пряма мова: «Я не проти декомунізації, однак назви окремих вулиць викликають обурення. Я вважаю, що вулиці повинні нести український характер, а не називатися на честь інородців, як, наприклад, вулиця Шекспіра» (інтернет-часопис «Новини Краматорська» від 03.08.16). Тут хочеться згадати рядки вірша «До Шекспіра» Пантелеймона Куліша, що хоч і написаний 1882 року, однак звучить навдивовижу актуально: «Шекспіре, батьку наш, Усім народам рідний!». До речі, вулиця Пантелеймона Куліша з’явилася у Краматорську на місці вулиці Анрі Барбюса.
Втім, в українській історії вулиці Шекспіра не лише з’являлися, а й зникали. У Харкові Великому Барду пощастило – коли вулиця Шекспіра зникла на Москалівці, ім’я геніального англійського драматурга отримала вже згадана вулиця на житловому масиві Павлово поле. А ось у столиці Великому Барду таланило значно менше. Із 20-х років у Києві на Чоколівці існувала Шекспірівська вулиця. У 1944 році вона стала довшою внаслідок приєднання вулиці Озерної. Однак у 1978 році рішенням міськвиконкому № 296 вулицю було ліквідовано у зв’язку із переплануванням та новою забудовою. Цікаво, що в Бюлетені виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів №5, де містилося рішення №296, разом із Шекспіром «ліквідували» цілу низку видатних літераторів – із карти Києва зникли провулок Стефаника, Лермонтовський провулок та провулок Марка Черемшини. Наступного року виповниться вже 40 років без вулиці Шекспіра у столиці.
Шекспір монументальний
Україна може похвалитися не лише шекспірівськими вулицями та пов’язаними з ними курйозними ситуаціями. Хоча Великий Бард поки що не нажив собі українського пам’ятника чи принаймні погруддя, в нашій державі, проте, існує своєрідна шекспірівська монументалістика. Один із найстаріших її зразків розташований у Одесі за адресою Французький бульвар, 31, у садибі князів Сан-Донато. Історія цього, без сумніву, видатного сімейства є не менш захопливою, ніж їхнє родинне гніздо. Титул князя Сан-Донато був запроваджений тосканським герцогом Леопольдом ІІ для того, щоб нащадок роду промисловців Анатолій Демідов, який проживав на віллі Сан-Донато, зміг взяти шлюб із племінницею Наполеона Матильдою Бонапарт. Вона була принцесою і могла вийти заміж лише за дворянина. Цей шлюб був бездітним, тож вілла і княжий титул перейшли племіннику Анатолія – Павлу Демідову, який, до слова, протягом 1871-1872 років був міським головою Києва. Сім’я Демідових-Сан-Донато багато часу проводила в Італії, де розкошувала вже у двох маєтках, відколи Павло придбав віллу Пратоліно – за іронією долі це була спадкова вілла тосканських князів, у ній жив і Лепольд ІІ, який надав титул дядькові Павла Демідова. Побудова ж особняку в Одесі була пов’язана з тим, що одна із доньок Демідова була хвора на сухоти, й лікарі порадили їй свіже морське повітря Південної Пальміри.
Завершений у 1909 році, цей маєток навіть сьогодні, у стані занепаду, вражає вишуканістю архітектурних форм та оздоблення. Будинок спроектований відомим одеським архітектором Іваном Яценком у стилі неокласицизм. Унікальною рисою будівлі є її декор – фасад особняку прикрашений 24-ма барельєфами видатних європейських монархів, воєначальників, політичних діячів, філософів, письменників, художників та музикантів від Середніх віків до XIX століття. У галереї видатних особистостей знайшлося місце й Вільяму Шекспіру. Великий Бард сусідить тут із італійським літературним тріо у складі Данте, Массімо Д’Адзельо, Алессандро Мадзоні, французом Віктором Гюго, російським поетом Олександром Пушкіним та своїм співвітчизником Джорджем Гордоном Байроном. Є серед барельєфів ще одна англійка-сучасниця Шекспіра (або ж, може, навпаки, він був її сучасником) – королева Єлизавета І. Крім того, Шекспір тут опиняється в компанії видатних ренесансців, передусім італійців – політичного мислителя Нікколо Мак’явеллі, митців Мікеланджело, Рафаеля й Тиціана, прелата й дипломата Алессандро Фарнезе та кондотьєра Франческо Перуччі. Непогана компанія! Цікаво, що більшість барельєфів мають підписи, натомість медальйони із портретами Шекспіра не підписані. Втім, драматурга легко впізнати за бородою (скульптор нагородив його справжньою хіпстерською «лопатою») та рідіючою шевелюрою, а от Єлизавету можна сплутати із іншою королевою – Марією Медічі, адже обидві мають величезні ренесансні коміри. Сьогодні будинок за адресою Французький бульвар 31 належить Одеській кіностудії, тут розташований музей кіно. Хтозна, можливо, саме на Одеській кіностудії буде створено першу українську екранізацію Великого Барда.
У 2013 році у Львові неподалік готелю «Львів» було відкрито скульптурну композицію-фонтан «Ромео і Джульєтта». Львів’яни, схоже, збираються стати на прю з веронцями й довести, що насправді Шекспіра колись вразила не новела якогось там Матео Банделло, а справжнісінька історія, що відбувалася саме в місті Лева. Юрій Винничук згадує легенду про львівське нещасливе кохання у книжці «Легенди Львова». Його колега, не менш авторитетний спеціаліст з історії міста Лева Ілько Лемко написав окрему повість під назвою «Кохання і смерть», засновану на реальних історичних подіях.
Першим історію «львівських Ромео і Джульєтти» – італійця Паоло Мікелані та українки Пелагеї (Палагни) записав хроніст Бартоломій Зиморович. У 1593 році молодий Паоло отримав дозвіл від свого батька, флорентійського купця, поїхати до Львова й розпочати там торгівлю. Молодий італієць так прагнув потрапити до міста Лева тому, що там уже проживав його товариш Антоніо Пандульфі. Той регулярно надсилав Паоло листи з описами багатого й веселого львівського життя, тож молодий Мікелані якомога скоріше хотів приєднатися до друга.
Приїхавши до Львова, італієць розпочав торгівлю грецькою мальвазією, справи його пішли досить непогано. Але, побачивши шістнадцятирічну Пелагею Красовську, доньку львівського купця, Паоло зовсім утратив голову. Закоханий флорентієць освідчився дівчині й отримав її згоду. На відміну від веронської історії, родини закоханих не ворогували, а навпаки – дали згоду на шлюб, хоча їм і довелося примиритися з тим, що Паоло належав до католиків, а Пелагея – до православних. Але епідемія чуми, що прийшла до Львова у 1594 році, зруйнувала їхні плани.
Пелагея майже одразу захворіла. Хворих на чуму в ті часи намагалися ізолювати від здорових людей, щоб припинити розповсюдження зарази. Втім, Мікелані відмовився полишати свою наречену. Ризикуючи життям, він проводив поруч із нею весь вільний час та намагався полегшити її страждання. Зрозуміло, що він також захворів і невдовзі після її смерті приєднався до неї у кращому світі.
Пелагею, як православну, поховали на цвинтарі церкви Благовіщення (сьогодні там знаходиться частина вулиці Городоцької), а Паоло, як католика, – у костелі Святого Станіслава (колись він стояв між вулицями Тиктора та Фурманською). Ще за життя Мікелані замовив два однакові надгробки, на яких було зображено два серця, перев’язані гілочкою лавру. На саркофагах же викарбували слова тогочасного львівського поета Шимона Шимановича: «Що любов сполучить, то смерть не розлучить».
Зовсім інший характер має пам’ятник Ромео і Джульєтті, який постав у 2014 році в Києві перед рестораном «Монтеккі v Капулетті». Тут бачимо химерне переплетіння класики та сучасності. Ромео на перший погляд виглядає досить ренесансно, адже вдягнений у камзол із жабо та має при собі рапіру. Однак цей образ доповнений модними кедами та сумкою із емблемою МК, яка відсилає і до назви дизайнерського бренду Michael Kors, і до прізвищ шекспірових персонажів – Монтеккі та Капулетті. Окремої уваги заслуговують зачіски фігур – волосся Ромео стильно зібране в самурайський пучок, Джульєтта ж має шикарну високу зачіску, що є своєрідною алюзією до образу славнозвісної Марджорі Жаклін Сімпсон (в дівоцтві Був’є). Скульптурна композиція руйнує ще один стереотип – хто сказав, що Джульєтта світила ребрами? Тож маємо героїню із формами XL. Кумедності пам’ятнику надають і трохи непропорційні ноги Джульєтти у панчохах-сіточці та черевиках на підборах.
Персонажі Великого Барда тут звичайно трансформовані/переосмислені/модернізовані, однак впізнавані. Набагато важче побачити їх у композиції-трансформері «Ромео і Джульєтта» іспанського скульптора Мігеля Беррокала, в якій у зібраному вигляді вгадуються пальці рук, які тримають серце. Сам митець вважає, що його неординарні скульптури слід «розглядати руками».
Великий Бард і люди
Введіть у рядок пошуку Google слова «Харків Гамлет» і ви побачите розмаїту галерею стріт-арт робіт, створених художником Гамлетом Зінковським. Він – один із найуспішніших сучасних митців України, що вже близько 10 років створює нове обличчя Харкова, перетворюючи звичні стіни, арки та підворітні на арт-об’єкти. Його роботи були відзначені премією PinchukArtCenter, він представляв Україну на 53-ій Венеційській бієнале, ілюстрував своїми фото книгу Сергія Жадана «Месопотамія». Художник неохоче говорить про своє ім’я – останні декілька років він підписує свої роботи «Гам Лет», натякаючи на неминучий плин часу у великому місті. Однак із ранніх інтерв’ю Зінківського стає ясно, що Гамлет – це псевдонім. Так, виданню Фокус у 2011 році 24-річний художник говорив «Моє ім’я Гамлет поки що не «по паспорту», однак зараз я саме міняю документи». В інтерв’ю виданню ZN.UA від 24 травня 2013 року він повідомляє, що став Гамлетом офіційно, а ім’я це обрав через захоплення Шекспіром в училищі та академії. Зінковський зізнається: «Мене тоді тішив і «Гамлет», і розмови про нього, це стало частиною мене самого». Тож тепер Харків має свого Гамлета, а інтерактивну карту робіт художника можна скачати за цим посиланням.
Пишучи про Шекспіра в Україні, неможливо оминути увагою й Український шекспірівський центр у Запоріжжі – наукову установу, діяльність якої спрямована саме на дослідження та популяризацію творчої спадщини Великого Барда на теренах нашої держави. Створений у 2009 році як своєрідна реакція на шекспірівську полеміку на сторінках «ЛітАкценту» (коли професор Марк Соколянський діагностував ситуацію з українським шекспірознавством як «кризову»). Втім, уже протягом восьми років УШЦ на чолі із директоркою, доктором філологічних наук, професором Наталією Торкут, уперто впроваджує шекспірівську ідею у вітчизняний науковий простір. На рахунку центра сьогодні п’ять міжнародних шекспірівських конференцій, декілька чисел наукового часопису «Шекпірівський дискурс» та низка реалізованих різноманітних культурних та інтелектуально-просвітницьких проектів.
Декілька років тому британська художниця Джейн Томлінсон намалювала яскраву шекспірівську карту світу, вочевидь, щоб бардоманам було легше обирати маршрути для подорожей «шекспірівськими місцями». Самого драматурга місткиня помістила саме на територію України. Ми думаємо, що так вийшло недарма, і що Вільяма Шекспіра – ключового автора європейської цивілізації – очікує в нашій державі цікаве і продуктивне майбутнє.
Дар’я Москвітіна, Богдан Корнелюк
Український шекспірівський центр
