Мій батько — великий шанувальник усіляких методів «альтернативної медицини». Її адепти обіцяють лікування без зусиль і без вкладання коштів. Цих самих коштів він витратив уже чимало на різних «докторів» із їхніми безумними методиками. Одні пропонують пити бензин, інші – сечу. Треті – і те, й інше (змішати, але не збовтувати). Добре, що я його відмовляю від більшості «порад».
Нещодавно я зайшов до великої книгарні купити йому книжку з описом методів шарлатанської «діагностики», і в розділі «Медицина» на мене дивилася безодня. Аурохірургія. Лікування раку силою думки. Мудри й мантри. Підперши підборіддя кулаком, на мене надсилав «потоки космічної енергії» «доктор» Коновалов. Навіть «методику мікрорухів доктора Попова» бачив. Це той самий, що пропонує лікувати геморой огірком. Потрібну книгу я ледь знайшов.
Складно не купити псевдонаукову макулатуру при такому розмаїтті, навіть не маючи такої цілі. Якщо псевдонаука із фізики чи історії просто запудрює мізки, максимум – може виставити вас на посміховисько перед друзями чи колегами, то медична чи психологічна псевдонаука може вартувати вам стосунків, здоров’я чи навіть життя.
В Україні більшість такої літератури продається російською мовою, зокрема й від російських видавців. Можливо, до неї ще просто не дісталися українські перекладачі (й не треба!). Або ж видавці просто б’ють по площині, намагаючись охопити більший «ринок збуту». Адже нічим, окрім наживи, ті, хто запроваджують псевдонауку, не керуються.
То як відрізнити нормальну науково-популярну книгу від псевдонаукової? Поділюся кількома спостереженнями, які можуть допомогти не витратити грошей на маячню.
Погортайте книжку, погугліть, а також пригадайте ці поради, перш ніж купувати.
1. Слова-маркери
За наявності одного чи кількох із цих слів купувати книгу точно не варто.
«Офіційна наука» — часто вживається в словосполученнях «офіційна наука приховує», «офіційна наука не знає». Наука дійсно багато чого не знає, проте її основна відмінність від шарлатанства – якраз визнання цього незнання. А також — постійні спроби дізнатися більше, розширити межі відомого. Вчені не намагаються чогось приховувати, ба навіть більше — вони прагнуть наввипередки опублікувати свої дослідження, аби їх не обійшов конкурент.
«Альтернативна, народна, традиційна медицина». Медицина є такою, що працює, й «альтернативною». Її популярність легко зрозуміти, адже наші лікарні – далеко не найкращі. Багато хвороб, як ось СНІД чи рак, досі не лікуються або лікуються погано. Тільки це не привід сідати на «гачок» пройдисвітів, що обіцяють чарівну пігулку від усіх захворювань. Є такий анекдот про первісних людей, у якому один чоловік каже іншому: «В якому чудовому світі ми живемо! Натуральна їжа, чисте повітря, жодної «хімії» чи ГМО», на що той інший відповідає: «Так, проте я одного не розумію: чому ми при цьому живемо по 20 років?»
Найкращий аргумент за «офіційну» медицину – середня тривалість життя, що в деяких країнах наближається до 90 років. І те, що жінкам не треба народжувати по 10 дітей, аби хоч хтось із них вижив.
Біорезонанс, інформаційні потоки, торсіонні поля, ноосфера, гомеопатія, астрологія, системно-векторна психологія, транссерфінг реальності, нова хронологія, телегонія. Цих термінів тисячі, більшість із них можна знайти в статті Олександра Панчіна, кандидата біологічних наук, члена Комісії з боротьби із псевдонаукою про найнебезпечніші види псевдонауки. (Книгу Панчіна «Сума біотехнологій», у якій він доступно і з гумором пояснює сучасну генетику, а також бореться із міфами щодо використання генетично модифікованих організмів, до слова, скоро буде видано українською.)
2. Спростування складних наукових теорій
Біля мого університету іноді ходить старигань, який продає книгу про ефір – у ній він «спростовує» теорію відносності Ейнштейна за допомогою формул, складності максимум із 11-го класу фізики. Наукові дисципліни наразі дуже складні, наука робиться у великих групах і вимагає дорогого обладнання, тож одинак, навіть геніальний, не в змозі спростувати роботу тисяч науковців.
Хоча теорії Ейнштейна «спростовувачі» полюбляють особливо – через їхню складність і незрозумілість. Проте його ідеї підтверджуються експериментами, на відміну від їхніх мізкувань.
Також псевдонауковці «полюбляють» квантову фізику, ідеї Зигмунда Фройда, космологію, генетику, теорію еволюції, історію – особливо теорії походження різних народів, гіперборея, арії тощо.
3. Дивні титули автора
Зверніть увагу, як автор позиціонує себе. Якщо він — член Нью-Йоркської академії наук чи Російської академії природничих наук (РАЕН), то одразу ставтеся до книжки скептично. У більшості країн працює основна академія (як Національна академія наук України) і, можливо, кілька спеціалізованих: медична, педагогічна тощо. Проте саме слово «академія» має великий авторитет серед громадян. Тому багато дивних контор називають себе «академіями» і продають там членство за невеликий щорічний внесок. Іншими словами, таким «академіком» може стати кожен. Думаю, псевдонауковці скуповують ці титули, як Янукович свого часу тягнув у маєток золоті батони, античні статуї та лицарські обладунки – аби заповнити внутрішню порожнечу.
Звичайно, в НАНУ також трапляются псевдонауковці, або ж імітатори науки. Академія не ідеальна. Як і будь-що. Проте стати членом державної академії все ж важче, аніж заплатити 100 доларів за титул «Академіка Магічних Наук».
У медицині цим зловживають усілякі «доктори». Погугліть ім’я одного з них; гляньте, чи має він лікарську практику; де навчався. Кілька хвилин в пошуковику дадуть вам відповідь, чи купувати книгу.
4. Обіцянки всього й одразу
«Прочитавши цю книгу, ви зміните своє життя!». «Описаний метод допомагає від усіх хвороб». «7 способів розбагатіти!».
Часто так називаються книги з психології, де модні «гуру» діляться секретами кращого життя. «Нейролінгвістичне програмування», «Транссерфінг реальності» – нерідко до таких обіцянок додаються чудернацькі терміни. Псевдопсихологи люблять вигадувати власну термінологію, як ось «системно-векторна психологія» – доволі популярна, до речі.
Цікаво подивитися, чим займається автор. Якщо «гуру» дає поради, як розбагатіти, пошукайте про нього в інтернеті – цілком можливо, що сам він живе в злиднях. Або ж модний психолог розказує про щасливий шлюб, переживши кілька розлучень.
5. Автор – фахівець не в тому, про що пише
Фахівець із теоретичної фізики пише про психологію? Цілком можливо, проте ставтеся обережно. А ще обережніше – якщо навпаки. Яскравий приклад – математик Анатолій Фоменко, який пише про історію в «Новій хронології». Реально сильний фахівець із математики, який переніс свої знання на зовсім іншу науку, і з того вийшло казна-що. Зате добре продається.
Також дивіться на суміжні спеціальності автора. В книгарнях можна побачити книгу авторства «психотерапевта і гомеопата». Прибічник псевдонаукової гомеопатії навряд чи буде добрим фахівцем в усьому.
Проте буває й так, що відомий учений пише маячню про свою науку. Доктор фізико-математичних наук Леонід Ксанфомаліті був одним із розробників радянської космічної місії на Венеру. Та потім на кількох зернистих фотографіях він розгледів у битих пікселях живого скорпіона, і віднині пропагує «життя на Венері». Нобелівський лауреат із фізики Браян Джозефсон отримав світове визнання в юному віці, і… схибився – став прибічником теорій «пам’яті» води, екстрасенсорики. Двічі нобелівський лауреат Лайнус Полінг пропагував лікування вітаміном C, що взагалі може бути небезпечним, а якість такого «лікування» не підтверджується наукою. Тому, на жаль, навіть дійсно заслужені регалії не є стовідсотковим «знаком якості» книги.
6. Список літератури
Ще один корисний метод. Список літератури в книзі про види псевдонауки «В інтернеті хтось помиляється!» наукової журналістки Асі Казанцевої починається зі статей у зарубіжних наукових журналах із психології. Список літератури в книзі «Неоднорідний Всесвіт» «містика і екстрасенса» Миколи Левашова починається із «Славяно-Арійських Вед». Очевидно, кому варто довіряти більше.
Проте відсутність такого списку – вже привід бити на сполох. Те саме, якщо переважна більшість посилань – на літературу українською чи російською мовами. Сильна світова наука нині публікується виключно англійською.
7. Езотерика, екстрасенсорика, спіритизм
Мабуть, найпростіша порада. Просто не купуйте книг із полиць з назвою «Езотерика». Вони всі без винятку – мотлох. У світі існує кілька організацій, які систематично перевіряють екстрасенсів на їхні здібності. Найвідоміша – американський «Фонд Джеймса Ренді». Фонд працює з 1996 року й обіцяє мільйон доларів тим, хто продемонструє екстрасенсорні, паранормальні здібності в умовах коректного наукового експерименту. Мільйон досі незайманий. Із таким самим успіхом вони могли б пропонувати й мільярд. Якось я як глядач відвідав кілька експериментів із пошуку екстрасенсорних здібностей. В одному з них брав участь переможець одного із сезонів української «Битви екстрасенсів»: він розсипав якесь зілля, чаклував над козячою ніжкою (так, чувак реально приніс висушену козячу ногу). Не допомогло. Жоден із екстрасенсів не показав здібностей, що були б чимось більшим за просте вгадування. Та й вгадували вони поганенько.
Щодо таких експериментів, екстрасенси люблять наводити «контрприклад»: уявіть, що всі люди сліпі (як у романі нобелівського лауреата Жозе Сарамаго «Сліпота»), і з’являється той, хто бачить. Як це довести сліпим?
Дуже просто. Можна взяти дві кульки, однакові на дотик. Нехай наш зрячий каже, що одна червона, а інша – зелена. Потрібно запропонувати йому обрати з-поміж зелену кульку. Потім запам’ятати яку він назвав зеленою, перемішати й попросити обрати зелену знову. І знову. З першого разу вірогідність просто вгадати буде 50%. Вірогідність вгадати двічі – 25%. Тричі – 12.5% Через 10 таких експериментів вірогідність падає до однієї тисячної. Якщо після сотні експериментів «екстрасенс» таки правильно відмічає зелену кульку, то можемо припустити, що він має паранормальні здібності, які назвемо «зором».
Насправді всі ці поради можна об’єднати в одну коротку: довіряйте здоровому глузду. А якщо ж ваш здоровий глузд підказує вам пити бензин… то довіртеся здоровому глузду знайомих, у яких він є.
Фізик, науковий журналіст
