– Моє місце тут! У приватній школі!
– Спокійно, люба! Зараз ми собі цього не можемо дозволити, але коли виростеш, обіцяю, на тебе чекатиме найкращий університет… У Південній Кароліні.
розмова Ліси Сімпсон і її батька Гомера
Сьогодні для того, аби здобути якісну освіту, не обов’язково виходити з дому, взаємодіяти з людьми й писати складні вступні тести. Досить мати швидкий інтернет, трохи вільного часу і бажання слухати, адже курси від найкращих університетів у мережі мов на долоні. Мінімум організаційний зусиль, максимум чистих знань, і все це – ще й безкоштовно. Сьогодні розглядаємо літературні онлайн-курси від найвідоміших англомовних університетів світу.
Курси Єльського університету приваблюють не лише якістю самих лекцій (Єлю, як на крути, доводиться тримати планку високо), а й розмаїттям додаткових матеріалів. Частина записів доступна на youtube та itunes, тож слухати викладачів можна всюди, де є мережа. До матеріалів курсу додають не лише транскрипти, а й покликання на джерела, списки літератури та безліч іншого матеріалу. На опанування середньої за розміром серії лекцій, наприклад, «Hemingway, Fitzgerald, Faulkner» із усіма цікавими «бонусами» варто виділити місяці чотири. У фокусі університету – насамперед культурна гетерогенність американської літератури, тож крім курсу, присвяченого Гемінґвею, Фолкнеру і Фіцджеральду, або циклу про модерну поезію, можна послухати збірку лекцій «Американський роман з 1945 року», де поруч із Набоковим розглядають Тоні Моррісон, Кормака Маккарті, Філіпа Рота й Томаса Пінчона. Не обійшлося і без характерної для Єлю британоцентричності, за неї тут відповідає Джон Мілтон, якому присвячено окремий курс. Для тих, хто хоче не лише «читати по-новому» американських романістів, а й розібратися з літературознавчим інструментарієм, є курс «Вступу до теорії літератури»: професор Пол Х. Фрай не минає ані титли, ані семіотики, ані структуралізму, ані навіть посттеорії. Циклу із 26 лекцій вистачить не лише неофітам, а й тим, хто знав, однак забув і хоче забуті знання систематизувати. Щоправда, лекції Фрая – це як курс антибіотиків: треба вжити від початку до кінця, адже розуміння приходить десь на середині. З недоліків – не завжди висока якість відео, що заважає відчути себе частиною Ліги Плюща, і не зовсім звична для нас система класифікації: наприклад, серію «Гемінґвей, Фіцджеральд, Фолкнер» позначено не як «Література», а як «American Studies» (що загалом цілком логічно).
МІТ, як може видатися на перший погляд, ненавидить гуманітаріїв. І річ не в якості лекцій, а в пошуковій системі. Перед користувачем розгортається нескінченне поле із назвами, де в підрозділі «Literature» пропонують три курси – два про кіно і один про «Дарвіна і дизайн». Згодом Дарвін переслідує нас у розділах «Comparative Media Studies», а також «Writing and Humanistic Studies», куди ти у відчаї заходиш, аби знайти знайомі прізвища. І коли видається, ніби Дарвіна вже годі позбутися, натрапляєш на досить непоганий курс «Reading Fiction» Джеймса Баззарда. У цьому курсі нема тої чіткої академічної структури, якою пишаються строгі професори Єлю. Швидше, йдеться про авторське бачення, тому поруч з «Одіссеєю» Баззард розглядає «Серце пітьми» Конрада, «Подорож до Індії» Е. М. Форстера, «Джаз» Тоні Моррісон і «На маяк» Вірджинії Вулф. За ґрунтовним, «високо університетським» курсом – будь ласка, до Єлю, а тут шукайте цікаві інтерпретації. Справжньою знахідкою МІТ стане для тих, хто любить графічні романи, комікси та іншу «несправжню літературу», яку в нас поки не пускають на територію вищої школи. Курс «Popular Culture and Narrative: Literature, Comics, and Culture» розглядає не лише історичні корені чарівних казок, а й літературні «серіальні» публікації та сучасні кросовери. Попит народжує пропозицію: де ви бачили гіків, які не люблять комікси?
Оксфордський університет має окремий сайт, присвячений дистанційному навчанню. Літературні курси можна знайти у двох підрозділах: «Creative writing, literature and film studies» і «Languages and cultural studies». Не всі (точніше, дуже мало які) оксфордські відеолекції безкоштовні, однак за низку прослуханих курсів можна отримати спеціальний сертифікат, тож онлайн-освіту у даному випадку варто розглядати як вдалу інвестицію. Окремо Оксфорд пропонує безкоштовні підкасти на різні теми: «George Eliot», «Greek and Roman Drama», і навіть «The Paratexts», тобто ті частини видання, що не входять до основного тексту. Ці збірки лекцій дуже різні: записи дискусій («Greek and Roman Drama»), цикл, присвячений лише одній книжці – «Небезпечним зв’язкам» де Лакло, класичний університетський курс про драми Шекспіра «Approaching Shakespeare», авторський цикл про поезію від справжнього живого (!) письменника Саймона Армітажа або ж серія лекцій про різне-гуманітарне від Faculty of Classics. Чимало на сайті крос-культурних студій, наприклад «Французький дослідницький медієвістський семінар», великий курс, що поєднує літературу, журналістику, історію повсякдення та філософію «Cosmopolis and Beyond», різне про Оксфорд у «Literature, Art and Oxford». Єдиний суттєвий недолік платформи – відсутність будь-якого впорядкування, підкасти ніяк не класифіковано, а за ключовим словом «literature» сайт знаходить лише невелику і не найкращу частину із запропонованого. Тож список можна переглядати годинами, якщо точно не знаєш, які ключові імені шукаєш. Якість та змістове наповнення курсів також дуже різне, підбірка нагадує горище, де поруч можна знайти припорошене пилом Перше фоліо Шекспіра і старий бабусин светр.
Якщо Кембриджський університет за свої літературні онлайн-курси вимагає 200-250 фунтів, то Гарвард має і платні, і безкоштовні цикли лекцій. Останні здебільшого розміщені на платформі EdX. Серед них більшість присвячено поезії – восьмитижневий курс про американський поетичний модернізм, чотиритижневий цикл лекцій про поезію громадянської війни і повоєнного часу, цикл лекцій про Емілі Дікінсон і Волта Вітмена, а також поезію 1700-1850 років. Всі ці курси читає гарвардська професорка Еліза Нью, яка не лише вміє простими словами говорити про складні речі, а й підбирає чудові ілюстративні матеріали – те, чого так бракує підкастам Оксфордського університету.
Стендфорд розміщує серії лекцій одразу на кількох платформах: EdX (проект Stanford OpenEdX) і Coursera. З цікавих курсів варто назвати насамперед серію лекцій «Ten Premodern Poems by Women», які читає викладачка Стенфордського університету та Трініті-коледжу поетка Івен Боланд.
Осібно від класичних університетів не зле згадати британський Відкритий Університет, метою якого від початку було дати можливість людям із різних куточків землі слухати якісні онлайн-курси. Не безкоштовно, звичайно, однак і тут можна натрапити на free access. У тих, хто хоче писати, вибір невеликий, однак один курс креативного письма університет все ж має. А ось із рецепцією все досить обнадійливо. Почати розуміти поезію допоможе двадцятигодинний цикл «Approaching poetry», прозу – «Approaching prose fiction», а драматургію – «Approaching plays». Якщо американці більше сфокусовані на письмі, то британці – на читанні, тож на сайті можна знайти цілу серію курсів про сприйняття тексту: простіший «Reading» і складніші «History of reading», «History of reading: Finding evidence of reading in the past», «History of reading: The reading and reception of literary texts – a case study of Robinson Crusoe». Останні три – це серії лекцій на межі антропології, історії повсякдення і reader-response criticism. Кумедне спостереження: американці більш радо вчаться писати, а британці – читати. Всі курси можна послухати після реєстрації на сайті. З очевидних переваг Відкритого Університету – невеликий розмір циклів, якісно підібраний матеріал, свідома орієнтація на онлайн-навчання, ранжування курсів за рівнем складності і фокус на читанні як важливій культурній практиці.
Чимало невеликих університетів співпрацюють із платформою coursera, що традиційно пропонує Audit (безкоштовний доступ до всіх відео і текстових матеріалів) або Purchase (крім матеріалів включає перевірку письмових робіт викладачем, персональні консультації і сертифікат наприкінці). До прикладу, Іллінойський університет в Урбан-Шампейн допоможе систематизувати (або набути) знання про американську поезію, а Університет Вірджинії має цікавий цикл про історичний роман. На платформі FutureLearn можна прослухати десятитижневий курс про Роберта Бернса від Університету Ґлазґо, восьмитижневу серію лекцій про Маркеса від Університету в Лос-Андес, а Університет Базеля надає доступ до напрочуд актуального курсу, який годі знайти в наших університетах «Literature in the Digital Age: from Close Reading to Distant Reading». Професор Джонатан Бейт з британського Університету Ворвіка розповідає про Шекспіра так захопливо, що курс прослухали вже 55 000 онлайн-студентів з усього світу, а Такахіро Сасакі вже багато років досліджує давні японські манускрипти. Більшість курсів на FutureLearn безкоштовні, однак обмежені у часі, на що варто зважати. «Шекспір», наприклад, почнеться лише 20-го березня, однак записатися варто заздалегідь, а от курс про японську давню літературу відбувається саме зараз.
У часи середньовіччя студент міг вчитися близько двадцяти років – тобто приблизно половину свого життя. Сьогодні завдяки онлайн-курсам ми можемо вчитися чи не все життя і при цьому не померти від чуми. Тож welcome to the brave new world.
