Історія, що її розказано в «Червоній літері»,— романтичний і жорстокий трикутник. Естер Прінн — молода красуня, дружина літнього, неговіркого вченого, була розлучена з чоловіком протягом двох років, коли її вивезли з рідної Англії до Нового Світу. Геть самотня, не маючи друзів, вона закохується в молодого священика Артура Дімсдейла і зачинає від нього дочку. І це не залишається таємницею ні для чоловіка, ні для пуританського оточення жінки. Після того, як роман вийшов друком, на Готорна рушилися численні релігійні видання в США і ортодоксальні священики. Книгу називали «брудною історією, що є доречною тільки в бібліотеці борделя», дорікали тим, що її героїня не відчуває ані докорів сумління, ані провини за свій «злочин», звідусіль лунали заклики заборонити «Червону літеру»: «Пропаганду хтивості й незаконних стосунків має бути знищено в зародку».
Сьогодні «Червона літера» вважається одним із наріжних каменів американської літератури: у досконалому за формою романі автор наочно воскресив духовне обличчя своїх предків-пуритан, які жили в середині 17 століття, розвінчавши їхню сувору й охмуру нетерпимість, жорстокість, збочені уявлення про гріх, справедливість і благодать. Історія звичайної подружньої зради перетворилася на серйозну драму, з якої героїня, котра пережила тяжкі випробування, виходить, змінившись, але не розкаявшись, бо її зігріває думка про те, що цей вчинок здійснено в ім’я справжнього кохання.
Цитата: «Не треба полегшено зітхати, заспокоюючи власне сумління думкою про те, що суворі часи пуританства минули. Сучасність несе в собі ще тяжчі хвороби, тож правдивий письменник не може вторити хору, що вихваляє нинішнє процвітання…»
Про автора: Натаніель Готорн (1804—1864) — один із перших майстрів американської прози, які отримали світове визнання. Він народився в пуританському містечку Сейлем, що відоме жахливим процесом над «відьмами», який відбувся в 1692 році. Популярність молодому письменнику принесли вже перші його новели на історичні та містичні теми, а в 1850 році вийшла друком «Червона літера» — перший американський роман, що став бестселером у Європі. Цю книгу високо оцінили читачі й письменники-сучасники, а Герман Мелвілл навіть присвятив Готорну свій епічний роман «Мобі Дік». Іншою була думка тих, хто вважав себе «стовпами суспільства». Перший наклад «Червоної літери» було розпродано за кілька днів, а потім почалося жорстоке цькування. Жителі Сейлема, рідного міста Готорна, були настільки розлючені від роману, що письменникові довелося вивезти звідти свою сім’ю. Хвиля «цнотливого терору» докотилася й до Росії: в 1852 році «Червона літера» була заборонена до друку царем Миколою I, і лише зі сходженням на престол його спадкоємця Олександра II російський переклад став доступний читачам. Але і за сто років, коли роман Готорна став визнаною класикою, його пригоди не закінчилися. Між 1961 і 1977 роками в США було здійснено не менше семи спроб заборонити читання «Червоної літери» неповнолітніми на підставі того, що книга «занадто відверта й викривальна», бо оповідає про священика, якого «залучено до перелюбу». Все це навпаки, забезпечило книзі мільйонні наклади і переклади всіма основними мовами світу. На сюжет роману було створено кілька опер і театральних вистав, перша кіноверсія з’явилася в 1908 році, а в 1926 році, ще за епохи німого кіно, було створено повнометражний фільм за участі знаменитої Ліліан Гіш. Надалі знімалися нові кіноверсії, остання з яких, що її було знято режисером Роланом Жоффе в 1995 році, зібрала цілу плеяду голлівудських суперзірок, у тому числі славнозвісних Демі Мур, Гері Олдмена і Роберта Дюваля.
Улюблений сайт літературної критики
