Ткачук Галина. Тринадцять історій у темряві (Темпора)
Валентина Вздульська
Наразі чи не єдина українська дитяча книжка для молодшого шкільного віку з постмодерними елементами. Вона зросла на благодатному ґрунті міського фольклору. Галина Ткачук, дуже тонко розуміючи поетику дитячих страшилок, використовує абсурд, анекдот, гру з цілісністю й межами тексту, різні прийоми жахастиків для творення власних історій, моторошно-смішних, химерних, іронічних. Завдяки іронії «Тринадцять історій у темряві» із задоволенням читають також і дорослі читачі. Ілюстрації Ірини Мамаєвої імітують дитячі малюнки, хоча їхня простота та наївність позірна. За бажання на сторінках книжки можна відстежувати численні культурні коди, практикуватися в психоаналітичній критиці, віднаходити міфи поп-культури… «Тринадцять історій у темряві» заслуговують на відзнаку за переосмислення жанру та промовистий лаконізм.
Володимир Чернишенко
Це дуже свіжа і по-доброму хуліганська книжка від зіркової авторки. У першому наближенні, це збірка за мотивами «дитячого фольклору» (у темній –темній-кімнаті…) або ж бестіарій, за структурою схожий на книжку Ролінґ «Фантастичні звірі та де їх шукати» (переклав В. Морозов). Якщо придивитися ближче, то це психотерапевтична книжка, яка допомагає не соромитися своєї фантазії, давати їй волю, але й навчає не боятися витворів власної уяви, поборюючи страшне – смішним. Воду на цей млин ллє також і оформлення, подібне на дитячі малюнки фломастером. Очевидно, що це фаворит для учнів початкових класів.
Водночас, хочеться згадати іншу книжку про фантазію і те, як бороти свій страх. Ідеться про «Ґруффало» (переклав В. Морозов), у якій мишеня спершу вигадує чудовисько, силою фантазії захищаючись від ворогів, а потім так само його долає, доводячи всім, що воно своїй фантазії господар. Кажу я це до того, що «…історіям у темряві» бракує саме сюжетності. І наскрізної, й для кожної історії зокрема.
Олеся Мамчич
Короткі історії, що увійшли до цієї книжки, дуже дотепні, свіжі й парадоксальні. Їхнє завершення, зазвичай, складно передбачити, що особливо подобається дітям. Використовуючи жанр «дитячих страшилок», авторка висміює страх, позбавляє його руйнівної сили. Вельми симпатичні ілюстрації гармонійно доповнюють текстовий ряд. Кожну маленьку історію можна читати майже як іронічну притчу, до того ж книжка «спрацьовує» на різних вікових категоріях: від першокласників до дорослих. Хороша протиотрута від будь-якого пафосу й занудства.
Міхаліцина Катерина. Хто росте у парку (ВСЛ)
Валентина Вздульська
Книжка для дошкільного та молодшого шкільного віку, яка поєднує художню розповідь із пізнавальними елементами. Маленький паросток у парку розглядає довколишні дерева, намагаючись знайти когось рідного й близького собі. Так перед маленьким читачем по черзі описуються й зображуються дуб, верба, тополя, явір, каштан та інші дерева. Паросток у цій компанії виявляється дванадцятим, замикаючи композиційне коло із символічним навантаженням. Текст має чітку довершену структуру, мова розповіді м’яка, сучасна та напрочуд лірична. Саме тонкий ліризм поетеси Катерини Міхаліциної додає книжці своєрідності та неповторності. Ілюстрації Оксани Були – у ніжних, приємних тонах, у книжці багато простору й світла. Жанрову гібридність книжки (поєднання художнього та пізнавального форматів) можна розглядати і як недолік, і як перевагу. Катерині Міхаліциній та Оксані Булі вдалося створити книжку, яка витримає перевірку не одним поколінням читачів.
Володимир Чернишенко
Номінант на межі казки та пізнавальної книжки, такий собі міжвидовий гібрид. З одного боку, традиційна за композицією історія про створіння, яке до всіх по черзі підходить з’ясовувати, що ж воно таке і хто його батьки. З іншого – пізнавальна книжка про багато-багато дерев, які ростуть у парку. Прекрасні малюнки Оксани Були тут трохи підводять, адже для формату пізнавальної книжки бракує точності в зображення листочків дерев. На мою думку, тут більше пасувала б інфографіка Аграфки, яка останнім часом у книжках з’являється часто і не завжди по ділу. От сюди б її.
Прекрасні малюнки, прекрасний текст, які зійшлися трохи невчасно. Між тим, видання цікаве й солідне, а ще – склався зірковий творчий тандем від якого хочеться чекати нових звершень.
Олеся Мамчич
Ілюстрації до цього видання потрапили у престижний міжнародний каталог «Білі круки», що вже саме по собі має привернути увагу українського читача. Книжка на межі із нон-фікшном – така собі енциклопедія рослин для наймолодших, приправлена невигадливим сюжетом про пошук схожого на себе. І хоча надмірного конфлікту й динаміки немає, видання досить якісно зроблено. Чудові ілюстрації й неквапний виклад допоможуть дошкільнятам і молодшим школярам ознайомитися з місцевою флорою.
Була Оксана. Зубр шукає гніздо (ВСЛ)
Валентина Вздульська
Книжка-картинка Оксани Були, в якій вона виступила так званим автостратором, тобто автором і малюнків, і тексту. Книжка-картинка – це книжковий формат, у якому текст та ілюстрації «живуть» у дивовижному симбіозі, а малюнки беруть на себе не менше оповідне й смислотворче наванатаження, ніж слова. Вважається, що ми живемо в золоту добу книжок-картинок, цілковито логічного формату для сучасної культури, яка усвідомлюється як візуальна. Утім сучасних книжок-картинок гідного естетичного рівня в Україні поки що вкрай мало. «Зубр шукає гніздо» – одна з них. Власне, за органічністю вербально-візуальної оповіді, за вишуканим лаконізмом, за візуальною динамікою й напругою це наразі один із найкращих вітчизняних зразків. Персонажі Оксани Були викликають захват і вбиваються в пам’ять, мова розповіді легка, сучасна, іронічна й невимушена, вирішення колізії природне й дотепне. М’який гумор, майстерно переданий ілюстраціями, стає родзинкою книжки. Прискіпливий читач знайде крихітні коректорські огріхи. Поза тим «Зубр шукає гніздо» заслуговує на численні компліменти.
Володимир Чернишенко
Ідеальна книжка. У ній все ідеальне – і малюнки, й текст. І вони ідеально пасують одне до одного. Либонь тому, що створені однією людиною. Її ідея проста і, водночас, цікава. Сюжет лінійний і, водночас, трохи химерний. Задум традиційний, але книжка ще й створює власну міфологію – туконів. А ще ця історія, створена для найменших, перебуває на межі мистецької книжки та книжечки-засиналки для забембаних батьків. Поєднуючи непоєднуване, Оксана Була створює шедевр місцевого значення.
Книжку «Зубр шукає гніздо» можна сміливо ставити поруч із книжкою Роба Скоттона «Баранчик Рассел» (переклала інша номінантка К. Міхаліцина). Ідеологічно історія про баранчика, який ніяк не може заснути, і зубра, який із тією ж метою шукає собі гніздо, дуже подібні. Як бачимо, переклад якісних книжок українською стимулює власне книговиробництво на дуже високому рівні.
Олеся Мамчич
Вже друга з-поміж номінованих книг – із ілюстраціями Оксани Були. Цього разу вона вирішила бути не лише художницею, а й дебютувати як авторка тексту, і дебют вийшов напрочуд вдалим. Книжка, що потенційно легко може стати перекладною – і за структурою теж нагадує хороший переклад із чогось, наприклад, скандинавського. Дуже витончені ілюстрації органічно поєднані із короткими текстовими уривками, що періодично мають афористичне звучання. Родзинка тексту – туконі. На відміну від багатьох вигаданих письменниками істот, туконі справді виразні й легко запам’ятовуються. Не в останню чергу завдяки їх візуальному образу.
Лущевська Оксана. Вітер з-під сонця (Фонтан казок)
Валентина Вздульська
Реалістична повість для середнього шкільного віку, присвячена переживанню втрати, відчуженню, комунікаційним розривам та пошуку шляху до діалогу, розуміння, прийняття, віднайдення можливості робити нові кроки, рухатися вперед. Головний герой Женька втратив батька. За звичкою вони з мамою приїздять на відпочинок в Затоку, але тут усе нагадує про втрату. Лінія протагоніста підкреслена паралеллю з лінією кота – дикого й гордовитого безхатька, який нікого не підпускає близько до себе. Утім, життя не стоїть на місці, часом час лікує вже самим своїм рухом. Мама готова до нових стосунків, життя довкола вирує, поруч – дівчинка, яка дуже-дуже подобається, і от відчуття безпросвітності лишається позаду, а попереду відкривається можливість до змін і руху. Текст Оксани Лущевської, вигідно підкреслений вишуканою чорно-білою графікою Яни Гавриш, вражає насамперед масштабністю проблематики, глибиною проживання конфлікту, розумінням складності й неоднозначності життя, психологічною пропрацьованістю персонажів та композиційною довершеністю. Це книжка, яку варто відзначити за увагу й повагу до внутрішнього світу дитини та зображення його комплексності.
Володимир Чернишенко
Найкраща на сьогодні книжка Оксани Лущевської для дітей від 11 років та підлітків. З нею може конкурувати хіба що «Інший дім», але його чомусь ніхто ніколи до уваги не бере… Оксана, знана своїм умінням описати-показати внутрішній світ дитини, цього разу додала цікавий сюжет у жанрі «комедії ситуацій». Це пожвавило оповідь, дозволило утримати читача. Взагалі, історія дуже коротка, влучна й цілком могла б називатися новелою.
Маємо опис найпершої закоханості, дуже глибокий аналіз внутрішніх протиріч, які розривають дитину, вперше зацікавлену в особі протилежної статі. Такий самий конфлікт має нещодавно видана в нас «Йорген+Анна» Вігдіс Йорт (переклала Н. Іваничук). І якщо у зануренні в психологію героїв книжка Лущевської може з нею змагатись, то у динамізмі, вигадливості сюжету, – програє.
Олеся Мамчич
Не найвдаліша і ненайгірша з-поміж опублікованих цього року підліткових книг. Українська література для підлітків з’являється як явище, що не може не радувати. Але, водночас, якщо прочитати кілька підліткових книг підряд, впадає в око повторюваність однакових мотивів (закоханість, непорозуміння з батьками, школа, дружба тощо) – і тут уже, щоб вирізнитися, потрібно щось особливе. Як на мене, саме «Задзеркалля» – інша книга Лущевської – і стало тим особливим виданням, що порушує серйозні проблеми і водночас загіпнотизовує сюжетом. «Вітер з-під сонця» на тлі «Задзеркалля» не вражає, а постійні пасажі про кота взагалі важко читабельні.
Купріян Ольга. Солоні поцілунки (Академія)
Валентина Вздульська
Підліткова повість, яка з м’яким гумором, але також розумінням складності, розповідає про досвід перших закоханостей 14-літньої Мілки та її друзів на тлі різних непростих сімейних та шкільних обставин. Ольга Купріян створює переконливі голоси підлітків, правдиво змальовує інтриги однолітків, насичує текст відсиланнями до поп-культури, створюючи доволі достовірний культурний зріз. Мова розповіді легка й сучасна, а сам тест – органічно вільний від тематичних табу попередніх епох. Авторка демонструє докладне знайомство з матрицями сучасної європейської підліткової літератури та насичує розповідь упізнаваними українськими реаліями. «Солоним поцілункам» ¬властива деяка побіжність: можливо, в тих чи тих місцях слід було витримати більшу паузу, довше понагнітати напругу. Але в підсумку це легка й цікава книжка, яка заслуговує бути відзначеною за природність і невимушеність в осмисленні теми.
Володимир Чернишенко
Подією цього року стала вся підліткова серія видавництва «Академія». І серед виданих торік книжок, повість Купріян – найкраща. Вона позбавлена надмірності, яка спостерігається у книжках Гридіна, або сюжетних «висяків», помітних у «Перехідному віку моєї мами» Ірини Мацко.
Мало хто знає, що ця книжка – виправлене видання журнальної версії, яка виходила друком у «Однокласнику». Для тих, хто читав обидві версії (тобто для мене) прогрес у якості оповіді відчутний. Авторці вдалося уникнути зайвої сльозавості й придиху, описати складні переживання головної героїні, водночас зобразивши і її оточення, наситивши оповідь подіями.
Потрібно пам’ятати, однак, що ця книжка стане на одну полицю з «Шоколадом з чилі» Йоанни Яґелло, «220 маршрутів» Малгожати Гутовської-Адамчик (обидві переклала Б. Антоняк), «Щоденником Адріана Моула» Сью Таунсенд (переклав А. Саган)… Тобто взірцями підліткової прози. Надзвичайно приємно, що з’являються такі підліткові повісті, оповідь яких гніздиться саме на наших теренах. Вже у цьому заслуга «Солоних поцілунків», яким поки що бракує властивої згаданим книжкам збалансованості.
Олеся Мамчич
Ще один дебют у номінації, і ще одна книжка для підлітків. Купріян пише емоційно, раз по раз підкидаючи читачеві драматичні епізоди (як от син татової коханої, що взяв без дозволу почитати книжки померлого від раку братика героїні. Дівчина дуже гостро реагує, бо вона ще не змирилася із розпадом власної сім’ї, із втратою спільних спогадів, із заміною рідного мертвого хлопчика на чужого живого). Іноді емоційних сторінок аж забагато, героїню штормить, і читача разом із нею. Втім, за рахунок драматизму сюжет постійно напружений, текст читається «запоєм». Психологічна достовірність майже витримана – майже, до останніх сторінок, коли заради більш-менш хеппіенду всі в родині раптом немотивовано знаходять спільну мову. Мій «дорослий» у мені обурюється, кажучи, що життєвий досвід знає набагато печальніші виходи з таких ситуацій. І що нечесно обманювати про життя. Але «дорослий» обурюється саме тому, що книжка йому дуже навіть сподобалася.
Улюблений сайт літературної критики
