У п’ятницю, 7 жовтня, у книгарні «Є» стартував «Літературний клуб ЛітАкценту» із Ярославою Стріхою. Власне, ідея клубу геть не нова й навіть більше – доволі поширена в суспільствах, які полюбляють читати й обговорювати прочитане. В Україні ж схожі клуби також іноді збираються, наприклад, у тій таки «Є». Долучився до добрих традицій і «ЛітАкцент». Ідея клубу полягає в можливості тим, хто полюбляє читати книги, мати змогу їх обговорити і/чи просто послухати враження інших, а також зустрітися фаховому критикові чи літературознавцю із зацікавленим читачем.
Для першої бесіди Ярослава запропонувала поговорити про Барнза (а українською вже маємо перекладені його три книги), зосередившись на найновішому романі «Шум часу». Власне, чому Барнз? Та тому, що на пропонованому літклубі кортить говорити про найбільш цікавих сучасних письменників світу.
Попри капризну дощову погоду, охочих до клубних балачок про британського письменника виявилося більш ніж удосталь, тим паче, як для камерного формату. А серед несподіванок – розповідь перекладачки Барнза українською Віри Кузнецової про її листування з письменником, яке давно вийшло за межі контакту «письменник-перекладач», про гостювання в Барнза вдома й особисті враження від бесід із письменником.
Інша несподіванка – зацікавлення обговоренням не лише філологів, а й «кіношників» і музикознавців, які досить критично оцінили «Шум часу» й мали до Барнза питань не менше, ніж фахові читачі літератури. Приміром, чому письменник обрав таку вже давно проговорену й дещо обридлу тему, як «митець і влада»? чому він для оповіді зупинив свій погляд саме на композиторі, а не, скажімо, на колезі по перу? чому в такому разі у тексті критично мало власне музики? чому саме Шостакович потрапив йому на олівець, а не хтось складніший і – відповідно – цікавіший? чому Барнз послуговувався виключно загальновідомими фактами, спираючись на найзнаніші книги, що робить сюжет передбачуваним і банальним? вдалою чи кумедною виглядає Барнзова надмірна афористичність у книзі? і багато-багато-багато-багато всього іншого?
Дощ надворі затих, дві години з Барнзом пролетіли за мить, частина питань отримала версії та припущення, деякі без відповіді перекладачка пообіцяла адресувати Барнзу листовно. Бо ж цікаво ;)
За чудовий вечір, за прекрасний старт і насичену розмову дякую Ярославі Стрісі, а також усім, хто прийшов: і тим, із ким щойно познайомилися, і давнім хорошим друзям «ЛітАкценту», з якими отримали ще одну нагоду знову перетнутися.
Наступне зібрання літклубу відбудеться 8 листопада, й говоритимемо про Салмана Рушді та його «Сатанинські вірші». Приходьте – з нами й вами затишно та цікаво. А ще – у нас є жаба.
Улюблений сайт літературної критики
