У Веймарі відбулась церемонія нагородження медаллю Ґете
28 серпня президент Goethe-Institut Клаус-Дітер Леманн вручив медаль Ґете нігерійському фотографу Акінбоде Акінбії, письменнику з України Юрію Андруховичу та грузинському директору музею Давіду Лордкіпанідзе. Цією офіційною відзнакою Федеративної Республіки Німеччина Goethe-Institut вшановує особливі заслуги у справі популяризації німецької мови та міжнародного культурного обміну. Медаль Ґете вручалась у 62-й раз.
«Троє цьогорічних лауреатів – це невтомні міжкультурні посередники, три визначні особистості, які у своїй роботі займаються надзвичайно нагальною та важливою темою сьогоднішнього нагородження «Міграція культур – культури міграції» – через фотографію, науку та літературу», – так КлаусДітер Леманн обґрунтував відзначення Акінбоде Акінбії, Юрія Андруховича та Давіда Лордкіпанідзе медаллю Ґете 2016. За його словами, без культурного порозуміння, без здатності до діалогу наш світ стає все менш придатним для прочитання. Саме тому існує потреба у людях, які здатні поводитись з культурними відмінностями, знають інші моделі співжиття, є багатомовними та володію емпатією, яку постійно застосовують, щоб урівноважити часто протилежні культурні зразки. «Усі три лауреати відкрито та твердо виступають за перетини і обмін з Німеччиною та звучать центральними голосами в культурному та інтелектуальному дискурсі своїх країн. Всі троє з власного досвіду знайомі з викликами міграції та піддають її своєму розглядові. Для нас вони – вірні друзі, розумні співрозмовники, критичні спостерігачі, важливі попутники, які супроводжують нас на шляху, а нерідко й торують шлях для роботи Goethe-Institut за кордоном», – додав Леманн.
Нагородження медаллю Ґете відбулось у присутності віце-прем’єрміністра Вільної держави Тюрінгія, міністра фінансів Гайке Тауберт, а також керівника управління культури та комунікації МЗС Німеччини Андреаса Ґьорґена та обербургомістра міста Веймар Стефана Вольфа у Веймарському резидентському замку.
Акіндбоде Акінбії належить до найоригінальніших африканських фотографів в усьому світі. Починаючи з середини 1970-х років він самотужки освоює фотографію та після перебування в Гайбельбергу й Мюнхені зрештою перебирається до Західного Берліна, де з того часу і мешкає. Провідними напрямками Акінбоде Акінбії є репортажна, архітектурна та культурна фотографія. Головна увага у його роботах приділяється африканським мегаполісам, що стрімко зростають та змінюються. Його твори демонструвалися на виставках та бієнале в Токіо, Парижі, Філадельфії, Йоганнесбургу та Гавані, а також публікувалися в різних журналах. «Уникаючи кліше та екзотизмів, фотограф елегантно пересувається між різними культурними взаємозв’язками, передає нам враження від найрізноманітніших стилів життя, відкриває горизонти, не оцінюючи побачене і не звеличуючи власного погляду», наголосила художниця та фотограф Ева Ляйтольф у своєму величальному слові на адресу Акінбоде Акінбії. Його картини – це, за її словами, подарунок і разом з тим виклик: запрошення приділити час, вдивитися, не лише споживати зображення. Ляйтольф тлумачить «його чорно-білий, зведений до найсуттєвішого фотографічний доробок як тихий акт спротиву, редукції оточуючого світу до стриманих тонів сірої шкали, до знаків та структур». Поряд зі своєю працею фотографа Акінбоде Акінбії здійснює міжнародну діяльність як куратор та письменник. У більшості випадків він сам пише супроводжувальні тексти до своїх виставок. До того ж через ініційованим ним та Goethe-Institut у Нігерії проект «Centers of learning for photography in Africa» Акінбоде Акінбії став важливим ментором для молодих фотографів з африканського регіону. Наступного року він візьме участь у documenta 14 в Афінах та Касселі і представить там нові роботи.
Юрій Андрухович вважається одним з найважливіших інтелектуальних голосів України. Як письменник, поет, есеїст він є частиною критичного, креативного середовища, що після революції на Майдані рефлектує і підштовхує процеси у громадянському суспільстві. Андрухович переконано підтримує Україну на її шляху до Європи та докладає зусиль для зближення Західної та Східної Європи. З Німеччиною Юрій Андрухович тісно пов’язаний зокрема через неодноразові перебування на стипендіальних програмах. У 2014 році він був запрошеним професором Інституту славістики Берлінського університету Гумбольдта. Він перекладає таких німецьких поетів як Райнер Марія Рільке на українську мову, забезпечуючи читачам у своїй країні новий доступ до німецьких класиків. Своєю власною письменницькою працею він знайомить німецьку аудиторію з літературними теренами своєї Батьківщини. У величальному слові на адресу Юрія Андруховича перекладачка Сабіне Штьор охарактеризувала його самого – та персонажів його романів – як «мандрівників між світами». «Його доробок відзначається саме тим, що в ньому прославляється розмаїття та піддаються сумніву улюблені переконання, свої так само, як і чужі», сказала Штьор, яка й була перекладачкою більшості його текстів з української на німецьку мову. Найбільшого публічного розголосу набули три його романи, які були написані та видані в дев’яностих роках: «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993, німецьке видання 2006 року), та «Перверзія» (1996, німецьке видання 2011 року). Його тексти перекладені та видані в багатьох країнах світу.
Генеральний директор Грузинського національного музею Давід Лордкіпанідзе – один з найвизначніших палеоантропологів та археологів у світі. Вже понад 20 років він керує розкопками у Дманісі, що в Грузії. Славу Давідові Лордкіпанідзе принесли в першу чергу зроблені там знахідки решток скелету ранніх гомінідів віком 1,8 мільйонів років – ці відкриття та їхня наукова оцінка стали революційними для тогочасних знань про ранній людський розвиток та експансію. Під його впливом невпинно інтернаціоналізується та модернізується грузинська музейна галузь, яка в мультиетнічній та пострадянській Грузії виконує особливе суспільне завдання. У своєму величальному слові президентка Німецького археологічного інституту Фрідеріке Флесс наголосила: «Як генеральний директор Національного музею Грузії Давід Лордкіпанідзе твердо та успішно виступає за те, щоб розповідати про результати науки зрозуміло для всіх. Для нього наука належить не лише науковцям. Її місце – в публічному просторі музеїв, виставок та оглядів місць розкопок». Давід Лордкіпанідзе має зв’язки в усьому світі та окрім Goethe-Institut упродовж років тісно співпрацює з поважними німецькими партнерами з культури та освіти, серед яких Фонд прусського культурного надбання або Франкфуртський музей Зенкенберґа. Його ініціатива берлінської виставки преісторичних грузинських золотих знахідок «Золото Медеї» в 2007 році у Старому музеї стала вирішальним внеском у німецько-грузинські культурні відносини.
Медаль Ґете започаткована у 1954 році правлінням Goethe-Institut і визнана Федеративною Республікою Німеччина у 1975 році офіційною відзнакою. Медаль Ґете вручається у день народження Йоганна Вольфґанґ фон Ґете 28 серпня.
Починаючи з першого нагородження у 1955 році, цю відзнаку отримали загалом 341 особистостей з 63 країн. Серед лауреатів зокрема Адоніс, Даніель Баренбойм, П’єр Бурдьє, Девід Корнвелл як Джон де Карр, Ернст Ґомбріч, Ларс Ґустафссон, Аґнес Геллер, Аріане Мноучкін, сер Карл Раймунд Поппер, Хорхе Семпрун, Роберт Вілсон, Нейл МакҐреґор або Гелен Вольфф.
Вручення організовано у тісному партнерстві з Ваймарською фундацією класицизму (Klassik Stiftung Weimar) та містом Ваймар. Бесіда з трьома лауреатами – результат співпраці з організаторами Мистецького свята у Ваймарі. Фотовиставка Акінбоде Акінбії народилася у співпраці між Мистецьким святом у Ваймарі та галереєю Eigenheim.
Улюблений сайт літературної критики
