Це не спроба вибудувати рейтинги чи зробити прогнози. І навіть не спроба охопити все, що можна. У коло моїх інтересів потрапила невелика кількість французьких видань та інтернет-ресурсів, до літературних рекомендацій яких варто прислухатись або, принаймні, звернути на них увагу, бо ми – люди освічені й Франція нам близька.
Одразу впадає у вічі те, що у французькому медіа-просторі є місце не лише популярній літературі. Поети, романісти, есеїсти, філософи… їхні книги видають, їхні думки цінують, про них пишуть і їх читають. Так, серед літераторів, інтелектуалів є угрупування, дискусії, та це не заважає присвячувати цілі номери журналів таким постатям, як П’єр Гійота і Патрік Бушерон, як дебютантам, так і маститим авторам. Навіть якщо літературну премію отримує маловідомий автор, то про цю подію все одно напишуть до десятка сайтів, включаючи авторитетні та впливові. Літературна мапа Франції яскрава й багата на події. Майже щомісяця відбуваються літературні фестивалі і книжкові ярмарки, видаються сотні пристойних романів, поетичних збірок, есеїв. Видавці дбають про свою репутацію, критики відсіюють шлак і формують сенси, а читачі завжди мають вибір, бо книгарень повно і на будь-який смак, незалежно від того, мешкаєте ви в Парижі чи в Бордо. Індустрія працює. Що ж пропонує і про що думає літературна Франція нині?
«Le Magazines Littéraire» – ревю про письменників і книжки. Прикметною є стаття популярного журналіста й романіста Pierre Assouline «Tout écrivain mérite salaire», яка стосується теми інтелектуальної праці і грошей. У свідомості більшості обивателів письменник асоціюється з романтичною натурою, для якої фінансові ресурси є шкідливими і непотрібними. П. Ассулін намагається розібратися з тим, як розподіляються гранти, виділені Міністерством культури Національному центру книги. На думку автора статті, не все в схемах Центру прозоро й справедливо. П. Ассулін вважає, що за свої виступи на будь-яких публічних заходах письменники повинні отримувати гідні гонорари (у статті наводяться цифри від 150 до 400 євро).
Крім статті П. Ассуліна, привертає увагу коротка нотатка з виступу Маріо Варгаса Льйоси на презентації нового роману «Cinco Esquinas» («Alfaguara», 2016), що відбулася нещодавно в Мадриді. Льйоса назвав кандидата на пост президента США Дональда Трампа клоуном, демагогом і расистом. Для такої держави, як США, Трамп небезпечний, хоча його поява є цілком зрозумілою. У немилість до Льйоси Трамп потрапив головне через його обіцянки, у разі перемоги на виборах, побудувати стіну на кордоні з Мексикою і депортувати зі Штатів одинадцять мільйонів нелегальних мексиканських іммігрантів. Публічність письменника в політичній площині є доволі типовою для західного інформаційного простору, Льйоса – лише один із небагатьох прикладів. Загалом, політична проблема – постійна тема навіть літературних журналів, ресурсів. Трамп у цьому контексті постать далеко не остання.
На ресурсі можна знайти невеличку розвідку Anne-Violaine Houcke «Pasolini, du nouveau». Тут інтригує не стільки погляд авторки на творчість Пазоліні, скільки те, що його фільм «Цар Едип» (1967) увійшов до літературної програми старших класів. Може, реформу системи освіти в Україні варто почати зі схожих кроків?
З книжкових новинок, які радить «Le Magazines Littéraire», я би назвав роман «Envoyée spéciale» («Éditions de Minuit», 2016) від Jean Echenoz, у якому є дівчина-шпигун, Північна Корея та авто преміум-класу. Загалом, роман отримав позитивні відгуки преси.
Популярний журнал «L’Obs» інформує про присудження «Prix des Deux Magots» у 2016 р., яку отримав 23-річний письменник Pierre Adrian за книгу «La piste Pasolini» («Éditions des Équateurs», 2016). Ця літературна премія має довгу історію і відкриває сезон премій у Франції, грошовий еквівалент якої – 7700 євро. Прізвище Пазоліні часто зустрічається на профільних інтернет-ресурсах.
Як і «Le Magazines Littéraire», ресурс «L’Obs» також цікавиться питанням, на які кошти живуть інтелектуали і чи всі погоджуються йти на поступки власним переконанням задля фінансової стабільності; на що насправді живуть зірки книгарень? Наприклад, відомий філософ і есеїст Alain Finkielkraut відмовився від пропозиції Denis Olivennes, боса медіакомпанії «Lagardère Active», перейти під його крило. Не всі колеги підтримали крок А. Фінкелькраута. Журналісти «L’Obs» слушно наголошують: аби пристойно жити, інтелектуали, окрім написання книжок, беруть участь у бізнес-конференціях, консультують приватні бізнес-групи, органи місцевої влади та іноземні держави, тобто декому вдалося перетворити своє мислення на бізнес. По суті, «Le Magazines Littéraire» і «L’Obs» дають умовну відповідь на питання, як мають діяти інтелектуали і що замикання на суто книжковій темі є шкідливим для життєдіяльності. Сучасний мислитель – персона публічна, медійна, яка має в своєму арсеналі потуги та інструментарій для пошуку відповідей на складні питання. Це не означає, що потрібно спрощувати складні схеми, швидше за все, йдеться про паралельний рух: профіль, академізм і широта знань.
«L’Obs» не оминає поезію. Зокрема, стаття «Appel à tous les poètes de France et d’ailleurs», французького поета й засновника поетичної платформи «Capital des Mots» Eric Dubois, у якій автор повідомляє, що минув рік від того часу, як він оприлюднив у мережі петицію на підтримку розповсюдження поезії в ЗМІ, книгарнях і бібліотеках. Він зазначає, що у Франції поезія є одним із основних літературних жанрів, але в останні десятиліття її позиції похитнулись саме через ігнорування з боку ЗМІ, і це незважаючи на наявність низки поетичних фестивалів. Eric Dubois переконаний, що поезія не адресується виключно еліті, поезія – для всіх. Заручившись солідною підтримкою видавців, поетів і професійних спілок, він заснував асоціацію «Capital des Mots» (на базі однойменного журналу), яка і має всіляко сприяти розповсюдженню поезії в медіа.
Про місце поезії в сучасній французькій культурі роздумує поет Thomas Deslogis в статті «Où en est vraiment la poésie française?». Автор розмірковує над такими проблемами: відсутність домінуючого стилю; відсутність реальної дискусії; мікс поетичних форм; поети не повинні добиватися визнання Системи, а рухатися самостійно через ЗМІ/Інтернет; незважаючи на відкритість, у поезії відсутня новизна і вона не збирає великих аудиторій; поети повинні актуалізувати увагу до власної творчості; серед поетів немає єдиного погляду: чи має поезія стати потужним рухом і доходити до мас, чи залишитись в своїй ніші. Певну позицію автор статті підсилює думками Perrin Langda, Xavier Frandon, Adeline Baldacchino, Eric Dubois.
З цікавих книжкових новинок слід відзначити роман Philippe Claudel «L’Arbre du pays Toraja» («Stock», 2016). Філіпп Клодель – достатньо відомий письменник, поет і режисер, лауреат «Prix Renaudot», «Prix Goncourt des lycéens». Що означає бути живим? Коли ми дихаємо, рухаємось, мріємо… ми живі? Герой втрачає близьку людину і замислюється над сенсом існування… поміж жінками, поміж минулим і майбутнім, пам’ятаючи про дорогі обличчя і несподівані зустрічі. Критика порівнює роман Ф. Клоделя з текстами Мілана Кундери.
«Livres Hebdo» – чи не єдине французьке видання (паперова, інтернет-версія), яке відслідковує світові літературні тенденції. Французький літкритик Olivier Dion у своїй нещодавній статті «Dossier Romans de l’hiver: place aux découvertes» пише, що ситуація на книжковому ринку в період зими 2015–2016 рр. дещо змінилася, спостерігається певний спад загального накладу книжок приблизно на 13%, порівняно з попередніми показниками (видано 476 романів на противагу 549). Ситуація не критична, адже маємо зростання кількості перших романів, що є свідченням спромоги видавництв підживлювати інтерес і до книгарень, і до самих текстів. Що ж до есеїстки і спеціальної літератури (стаття «Dossier Essais et documents: aux racines de la violence» того самого автора), то тут топовими темами лишаються боротьба з тероризмом і насильство. Хоча єдиного напряму в дослідженнях не помітно, маємо еклектичні за тематикою тексти серед паперових та електронних видань.
Також даний ресурс/видання інформує про чергових лауреатів літературних премій. «Prix de la page 112» заснувала французька поетка Claire Debru. Назва премії походить від репліки з фільму Вуді Аллена «Ганна та її сестри» (1986). Присуджується за оригінальний романтичний твір французькою мовою, який тримає від першої до останньої сторінки. Родзинкою цьогорічного вручення (30 березня) є так званий таємний член журі, ім’я якого невідоме іншим і він має ледь не вирішальний голос. Минулоріч премію отримав письменник і шукач пригод Sylvain Tesson (лауреат «Prix Médicis essai» і «Prix Goncourt de la nouvelle») за роман «Berezina» («Édition Guérin», 2015). Серед цьогорічних претендентів: «Phreres» Claire Barre, «Basse fidelite» Philippe Dumer, «Aventures» Pierre Lafargue, «Le dernier amour d’Attila Kiss» Julia Kerninon та ін. Остання авторка і стала лауреаткою в 2016 р. за роман, в якому зображено еволюцію кохання, кохання як мистецтво війни.
«Prix Andre Gide» присуджується за франкомовну працю, котра характеризується новизною та оригінальністю. Призовий фонд становить 10000 євро, головою журі є Robert Kopp. У 2016 р. її отримала Chaterine Millot (письменниця і психоаналітик) за книгу «La vie avec Lacan» («Gallimard», 2016). Ця невелика за обсягом книга є цікавим прикладом популярної есеїстики, в якій висвітлено погляди Ж. Лакана на життя, світ і на самого себе. Інтимне письмо, авторка ніби відчуває зв’язок із предметом дослідження. Показово, що і в 2015 р. премію отримав письменник, видавець Richard Miller, для якого також є близьким психоаналіз, за книгу про фінляндського композитора Яна Сібеліуса – «Sibelius: Les Cygnes et le Silence» («Gallimard», 2014). Взагалі інтернет-ресурс дуже інформативний, актуальна інформація про новини ринку, премії тощо подається достатньо оперативно.
Не оминули провідні видання й обрання до «Académie française» французького письменника російського походження Andreï Makine, якого підтримано більшістю голосів у першому турі. Про це написали «Le Figaro», «Liberation», «Le Monde», «L’Express», «Le Magazines Littéraire» та ін. A. Makine став наймолодшим членом Академії (в 58 років), він відомий у Франції письменник, лауреат багатьох літературних премій, включаючи «Prix Goncourt», «Prix Goncourt des lycéens» і «Prix Médicis».
Газета «Liberation» повідомляє про вихід книги журналіста Herve Marchon «Libe: le meilleurs titres» («Éditions de la Martinière», 2016). «Libe» є збіркою найцікавіших заголовків статей із «Liberation», які автор доповнив коментарями, розбивши на групи. Це своєрідний колаж для тих, хто втомився від типового non-fiction і скучив за чимось особливим, за мовними іграми. Читач має змогу відслідкувати еволюцію заголовків та оцінити їх магію і вплив на аудиторію. Маркетологам і піарникам un livre indispensable.
«Le Monde» рекомендує до обов’язкового прочитання три романи й один есей. Роман австралійського письменника Steve Toltz «Vivant, où est ta victoire?» (переклад Jerome Schmidt, видавництво «Belfond», 2016) – це історія про двох несхожих один на одного друзів, двох чудових невдах, один із яких – поліцейський, а інший – винахідник чого завгодно, окрім, власне, винаходів. Також роман, у якому «кожна сторінка є віртуозною та інтелектуальною вибуховою сумішшю, в якому Steve Toltz викриває абсурдність існування, зберігаючи посмішку на обличчі.». Критика називає його «прекрасним першим романом». Ідеться про текст «Les Ames rouges» («Gallimard», 2016) молодого письменника Paul Greveillac, роман зображує пост-сталінське культурне життя, а одним із головних персонажів автор вивів українця… Фантастичний роман іспанської письменниці Rosa Montero «Le Poids du cœur» («Éditions Métailié», 2016) про пригоди андроїда в 2120, на прикладі якого авторка роздумує над проблемами інакшості й гуманізму. «La Civilisation de l’opéra» («Fayard», 2016) – розвідка французького музичного критика й професора Університету в Рені Timothée Picard. На думку критиків, ця книга є «справжнім дослідженням в галузі теорії культури», йдеться про оперу як феномен культури і про місце опери в сучасному світі, оперу як фантом і оперу як реальність.
Події, які потрапили в поле зору ресурсу «Fabula» (теорії та історії літератури): семінар «Éthiques de Michaux» в Університеті Женеви, присвячений етичній проблематиці в творчості Анрі Мішо, і «Les Voix de M. Houellebecq». Як свідчить назва – в центрі другої події відомий письменник, поет і есеїст Мішель Уельбек. Семінар «Les Voix de M. Houellebecq» відбувався на початку березня в Університеті Лозанни, де учасники обговорювали не лише магістральні теми текстів М. Уельбека, а й з’ясовували місце постаті автора скандального роману «Soumission» («Flammarion», 2015) у культурному житті Франції. І це важливо, що до сучасного літератора прикута така увага університетської аудиторії. «Fabula» рекомендує до прочитання нещодавно видані лекції Анрі Бергсона («Histoire de l’idée de temps – Cours au Collège de France 1902–1 903», «PUF», 2016) та книгу сучасного французького філософа Jean-Pierre Cometti «La nouvelle aura: économies de l’art et de la culture» («Questions théoriques», 2016).
