Містика у нежанрових книжках – штука цікава. З одного боку, вона дає автору простір для маневру, дозволяє захопити увагу, замаскувати провислу сюжетну лінію, створити атмосферу, врешті-решт. Головне, не передати куті меду, інакше підліткова повість може запросто перетворитися на «Полтергейст», а козацька сага – на «Шлях аріїв».
Харківський автор Валентин Бердт досить давно дебютував як автор підліткової прози з книжкою «Мій друг Юрко Циркуль». Історія живих хлопців, які говорять нормально і поводяться, як підлітки, була помічена. Відтак від автора чекали ще кращої підліткової прози, цікавої, проблемної й сучасної. Найновіша книжка Бердта вийшла у ВСЛ під обнадійливою назвою «Все починається в 13». Її головний герой – підліток, повернутий на комп’ютерах, який за хуліганські витівки у школі опиняється в селі. На перших сторінках повісті розгортається типова хлопчача історія, яка починається з міських сюжетів – знайомство і дружба з хуліганом, його перевиховання (усе це – ретроспекція), мрії про кар’єру програміста, збиткування з учителів. Далі з’являються й заповнюють більшу частину книжки сюжети сільські – катання на мопеді, залицяння, історії-страшилки під вербою…
Так, це все добре, але потрібна інтрига. Ідея твору, яка триматиме увагу читача, тягнутиме його до останніх сторінок. І Валентин Бердт обирає містичну історію з сільськими відьмами, прокляттям, цвинтарем і хрестами, шабашем ворожок з усієї України. І усе це відбувається на повному серйозі з накликанням грози, спілкуванням з душами померлих, «зомбі-апокаліпсисом» і горою обгорілих трупів. Коли оповідь про підлітків раптом змінюється історією відомої ворожки і описанням зльоту відьом – це трохи дивує. Невже для того, щоб виписати ідею про віддалені наслідки дій, обов’язково вдаватися до містики?
До речі, одним із головних недоліків «Юрка Циркуля», на мою думку, так само була містична лінія, яка відверто сигналізувала про те, що життєві проблеми можна подолати лише чарами, інших способів нема. Однак похід на могилу Гулака-Артемовського і віднайдення кейсу з доларами здаються милими жартами, порівняно з густим замісом магії в новій повісті.
Втім, містика в українській підлітковій літературі властива не лише Бердту. Як не згадати сагу про Русалоньку з 7-В від Марини Павленко. Чари у цій книжці так само є головним у формуванні сюжету, до якого лише долучаються елементи підліткового чтива. Містичні моменти проглядаються і іншій підлітковій повісті – «Арсені» Ірен Роздобудько, хоча там вони принаймні можуть бути пояснені раціонально, а «підліткову повість» витісняє натомість не містика, а генеалогія. Була ще одна, на жаль, менш відома книжка, де несподівано і невмотивовано з’являлися містичні мотиви – історія з детективної серії «Команда мрії» Наталі та Олександра Шевченків – «Привид у домі Гукала». Там автори несподівано і невмотивовано ввели у детективну історію… справжнього привида.
Але найнесподіванішою, принаймні для мене, стала містична складова у книжці, яку очікували, як літературну сенсацію, у якій сподівалися отримати продовження «оскароносної» саги метра української літератури. Йдеться про давно обіцяну та анонсовану видавцем четверту (заключну) частину саги про «Джур» Володимира Рутківського. Відомо, що сам письменник у своїх інтерв’ю довго відхрещувався від написання продовження трилогії. Поступився він лише на численні прохання вдячних читачів, захоплених динамікою перших трьох книжок, залюблених у колоритних героїв та вражених нетрадиційним підходом до опису українсько-татарського пограниччя. Четверту книжку читачі розгортали таким поспіхом, що мабуть і не зауважили кедів на ногах у хлопчика на обкладинці…
Окрім традиційної лінії Швайки та його друзів книжка «Джури і Кудлатик» отримала додаткову сюжетну лінію, близьку за стилістикою до раніших творів Рутківського («Ганнуся. У гості до лісовика»), у якій ідеться про сучасний нам світ, сучасних дітей і сучасне село. У «козацькій» частині історії, яка стала менш вигадливою і більш трагічною, автор відповідає на одвічне питання всіх читачів: «А що було потім?» І відповідає так, що, як слушно зауважила Наталія Марченко, питати «що далі» більше не хочеться. У «сучасній» частині з’являються нащадки джур та їхніх вовків, браконьєри та інші атрибути дитячої прози минулого століття.
А щоб звести ці дві сюжетні лінії докупи, Володимир Рутківський вдався до містики. Зрозуміло, що містика у оповідях про козаків може бути вмотивована – як у книжці «Іван Сірко – славетний кошовий» Марії Морозенко, де чародійні вміння волхвів та самого Сірка є необхідною складовою сюжету. Однак містика Рутківського – іншого порядку.
Те, що зрідка проскакувало у перших трьох книжках (чари, гіпноз характерників, потрапляння Івасика Телесика у інший вимір, тощо), але не було визначальним, тут виходить на перший план. Схоже, четверту книжку трилогії автор використав для того, щоб описати свої уявлення про існування паралельних світів, переселення душ, одвічну боротьбу добра і зла. На відміну від «Сторожової застави» того ж Рутківського, де містична складова була потрібна лише для механічного перенесення сучасної дитини у часи середньовіччя, тобто була інструментом, у «Кудлатику» вона непомітно вийшла на перший план, викликаючи здивування, а іноді й нерозуміння у читача, налаштованого на продовження блискучої трилогії.
Перекладач з англійської мови книжок Р. Кіплінґа, Дж. Вілсон, С. Кулідж та ін. Кандидат біологічних наук. Незалежний критик.
