Як новітні театральні жанри підкорювали першу столицю радянської України
Уже в середині 1920-х маси вимагали не так хліба, як видовищ. Нова економічна політика дала свої плоди, до суцільної колективізації залишалося п’ять років. У театри й кінотеатри ринула публіка, спрагла розваг, але запропонувати їй поки що було нічого. Класичні українські комедії-оперети — усі ці «Сватання на Гончарівці» і «На перші гулі» — давно віджили своє. Якщо за них і бралися, то неодмінно переробляли й пристосовували до сучасності. У «Березолі» Фауст Лопатинський перетворив комедію Кропивницького «Пошились у дурні» на циркову виставу, у якій актори виконували складні акробатичні номери. А Василь Василько зробив із Проні та Голохвастова своїх сучасників, і з класичної п’єси «За двома зайцями» вийшла гостра й смішна сатира на непманів і міщан.
Проте все це було наче морквяний чай часів розрухи замість справжнього цейлонського. У ресторанах і танцклубах грали фокстрот, міські піжони носили вузькі гостроносі туфлі, а на сценах самодіяльних театрів досі шкварили гопака
в широченних шароварах.
Продовження – тут.
Улюблений сайт літературної критики
