В розмові з Оксаною Луцишиною рефреном повертаємося до теми наявності-відсутності співрозмовників і співрозмовниць, а також говоримо про еволюцію української пустелі.
В контексті щойно виданого роману Луцишиної “Любовне життя” (“Видавництво Старого Лева”) це зрозуміло: недаремно в романі передбачений “ключ”, який містить пояснення для читання та адресований “професійним гравцям у бісер”.
Оксана Луцишина — письменниця родом з Ужгорода, котра після навчання у Флориді тепер викладає в Техасі. Її погляд звернений водночас назовні та всередину. Письменниця регулярно повертається до України і бачить еволюцію багатьох явищ у довшій перспективі — часовій і просторовій.
Саме тому “Любовне життя” дозволяє (чи не вперше?) подумати про низку неочевидних речей: щирість і фільшиві усмішки, слово на букву “Ф”, (не)рівність в Україні, наявність-відсутність письменницької місії, а також про “маски”, які ми вдягаємо в різних мовах і культурах.
Продовження – тут.
Улюблений сайт літературної критики
