Герой-коханець Маркус Сімонсен

Брак книжок для підліткової аудиторії, а надто для аудиторії хлопчачої, досить гостро відчувається в українській літературі. Тоді як дівчата, здається, мають уже, що поставити на полицю і навіть заховати подалі від пильних очей дорослих, хлопці про таке можуть лише мріяти. Звичайно, є пригодницькі повісті, адресовані насамперед хлопчакам, є навіть детективи (хоча й небагато), але чи багато можна пригадати сходу хлопчачих книжок, де йдеться про стосунки з протилежною статтю? Цього року з’явилися «Вітроломи» Степана Процюка (Грані-Т), «Закоханий Бурундук» Івана Андрусяка (КСД). З перекладних справді типовою хлопчачою історією потішило «Урбіно» (Малгожата Гутовська-Адамчик «110 вулиць», переклад Ярослави Івченко) й «ВСЛ» («Щоденник Адріана Моула», переклад Анатолія Сагана). Можна пригадати «Не такого» Сергія Гридіна (ВСЛ) і «Арсена» І. Роздобудько (з натяжкою).

Як бачите, на поличці місця ще вдосталь. Тим важливішою є поки що трилогія про Маркуса від знаного норвежця Клауса Гаґерупа, видана «Тезою». Що ж у них такого особливого у цих книгах?

Самотній батько з сином Маркусом, обидва повні комплексів, тільки син ще має шанс навчитися їх долати, в поміч йому приятель Сіґмунд. Книга розглядає тему пробудження у підлітка сексуальності, яка спершу виражається у хворобливому захопленні зіркою кіно. Хлопець не лише збирає її фото (окраса колекції – те, де видно пипку грудей), але й листується з нею, видаючи себе за мільйонера. Справді, для дитини, яка відчуває потребу закохуватися, часто легшим шляхом є захоплення особою далекою, напівреальною, аніж вияв уваги до ровесників. Тож першими потаємними пасіями дівчат часто є Леонардо ДіКапріо, а не Вася з сусідньої вулиці, а тому ж Васі безпечніше думати про Вікторію Бекхем-Адамс, аніж про котрусь із однокласниць. Виходить із цього щось нечуване, кумедне і ненав’язливо повчальне.

Наступна книга демонструє новий виток розвитку Маркусової сексуальності. Тепер він переключається на однокласниць, як дівчат, із якими він найчастіше бачиться, а отже – вони видаються йому менш «небезпечними» за інших. Знайома ситуація, через такий етап, здається, проходив кожен підліток. Маркус переживає період Муни, період Елен-Кристини, періоди інших дівчат, щоразу переконуючи себе, що до безтями закоханий і то навіки. Бо, приміром, у дівчинки гарні вушка тощо. Коли ж його симпатія виявляє взаємність – хлопець лякається і намагається негайно «порвати стосунки». До речі, іншим цікавим моментом є те, що у описаному віці дівчата у сердечних питаннях виявляються зрілішими за хлопців (що природно). Одна з дівчат твердо знає, що їй подобається Маркус, але це не викликає у неї таких тектонічних зрушень, як у сердеги головного героя.

Що буде далі? Звісно, перша велика і тривала закоханість, обов’язково безнадійна і нещасна. Велика футбольна любов Маркуса спонукає його до прагнення за будь-яку ціну сподобатися дівчині, заслужити її схвалення. Тому безнадійний у спорті Маркус береться до футболу, адже його нова кохана – футболістка. А тут ще й його батько закохується, і теж нещасливо… Всюдисущий приятель Маркуса Сіґмунд, у якого гормони грають трохи менше, пробує допомогти обом, а виходить… Словом, коли Маркус під час гри грубим підкатом ззаду збиває свою пасію з ніг, падає згори і каже, що «готовий до сексу», це виглядає напрочуд кумедно.

У всіх трьох книгах Маркус виступає таким собі класичним невдахою, до того ж – жодного разу не вдягає костюм супермена (як у класичних голлівудських ходах – очкарик у душі герой). Він невдаха в усьому і щастить йому, здається, тільки з друзями. Завдяки Сіґмундові його навіть у школі не дражнять. Сіґмунд навпаки – уособлення всього, до чого може прагнути підліток: спортивний, високий, тямущий, улюбленець однолітків та вчителів. Він щиро не розуміє проблем Маркуса і намагається йому допомогти відповідно до власних уявлень, приміряючи на друга власні моделі поведінки. Його впевненість у собі та зухвалість дозволяють маніпулювати навіть Маркусовим татом Монсом Сімонсеном. А ось сам Монс… Яка хата – такий тин, як кажуть у нас. А ще кажуть – не виховуйте дітей, виховуйтеся самі, бо діти однак будуть схожі на вас. Так сталося і в родині Сімонсенів. Єдина відмінність – здається, Маркус, на відміну від Монса, таки знайде своє місце у житті, навіть залишаючись собою. Отже, повісті ці – хлопчачі, але і дівчата у них фігурують (та ще й як!). Муна та Елен-Кристина не лише створюють для головних героїв симпатичний бекграунд та дозволяють їм закохуватися за законами жанру, але й показують чудовий зразок взаємодії подруг (а хтось казав, що жіночої дружби не буває).

Переклад Галини Кирпи витримано в найкращих традиціях, хотілося б трохи більше сленгу у вустах героїв-підлітків, але вочевидь перекладачка відтворювала стиль оригіналу, з яким я не знайомий. Оповідь читається гарно і легко, кумедно і невимушено, і при цьому – читання повчальне. Єдиний негатив – преогидна обкладинка третьої книги, яку замість Катерини Білетіної, яка оформлювала перші дві, з незрозумілих причин довірили іншому дизайнеру. Нічого, загорнути в газетку і читати, книга того варта!

Загалом же, коли читаєш сучасних скандинавських письменників, то тільки й хочеться, що подякувати та побажати наснаги й здоров’я Галині Кирпі та Наталії Іваничук за їхню працю. Свіжа і цікава книжка для підлітків – птаха на наших теренах рідкісна і тим більш бажана. Видавництво «Теза» почало з Гаґерупа. Три перші книги вже є, а ось чи буде четверта? Хочеться вірити, що так.