Парадокс: мабуть, найгучніша (або одна із) книжка про війну в Україні написана іноземцем. Я, звісно, маю на увазі «Аеропорт» Сергія Лойка, за яким стоять черги читачів і журналістів, який так прогримів у Львові на Форумі видавців. А з другого боку, може, особливого парадоксу тут і немає: культурно постколоніальна країна все ще потребує зовнішнього погляду та зовнішнього визнання, як повітря.
Російська книжка про оборону Донецького аеропорту вийшла одразу двома мовами – в оригіналі та в українському перекладі. Потужна промоція, згаданий вище постколоніальний ефект, а ще й яскрава, медійно приваблива постать автора (Сергій Лойко – журналіст «Los Angeles Times», кореспондент у Росії, тобто одночасно американець і росіянин, але росіянин з українськими сентиментами, автор книжок про інші відомі війни наших днів, лауреат багатьох відзнак, єдиний іноземний журналіст, який був у приміщенні аеропорту в дні його оборони разом із нашими «кіборгами») зробили свою справу.
Але було б несправедливо казати, що «Аеропорт» тримається тільки на зовнішніх, піарних чинниках. Насправді книжку написано міцно і професійно. Лойко не лише «побачив смаленого вовка», він зумів не загубитись у фактах, обрати найцікавіше, літературно найдоречніше та надати належну форму. Драйв, сюжетна стрімкість, емоційна напруга – всього цього загалом і варто було б очікувати від справді доброго журналіста. А от якщо ви побоюєтеся, що журналіст може написати занадто сухо, публіцистично, то не переймайтеся, це зовсім не про Сергія Лойка.
Про сюжет. Його домінанта очевидна. Але «Аерпорт» не обмежується боями в «Краснокам’янському» летовищі, як трохи неочікувано перейменував його автор. Не обмежується і війною. Насправді події «Аеропорта» розпочинаються 2013 року на Майдані. Головний герой, Олексій Молчанов, фотограф і журналіст із виразними рисами самого Лойка та з досвідом і журналістського, і не журналістського перебування на кількох війнах, приїздить до Києва працювати. Він без особливого ентузіазму фотографує доволі скромні протестні акції другої половини листопада. Аж раптом усе закручується та починаються Події. Одна з головних – знайомство з дівчиною, молодшою за Олексієвого сина. Фотограф рятує її під час історичного побиття мітингувальників 30 листопада, і вони закохуються одне в одного, хоч він одружений, а вона збиралася заміж. Напружена і нещаслива любовна історія рухатиметься весь час паралельно військовим пригодам. Або й ближче, ніж паралельно, адже фотографу, що рушить працювати в зону АТО, дуже скоро випаде там зустрітися зі своїм суперником. Разом вони будуть і в самому аеропорті.
Треба зазначити: «Аеропорт» не має буквальної політичної спрямованості. Автор не особливо декларує політичні погляди, активно не роздає політичних оцінок і трактувань, та й навіть у самих персонажів вони не в самому центрі уваги. Але все-таки час від часу герої говорять на політичну тему, і їхні позиції загалом відповідають поглядам активного патріотичного середовища. Їм загалом симпатизує й головний герой. У підсумку виходить, що книжка російського автора виразно ретранслює саме українське розуміння Подій.
Лойку непогано вийшла і психологічна лінія, і фактура війни (власне, фактура Майдану теж, просто вона тут геть не на першому плані): портрети «кіборгів» та «орків», кашель, вибухи, військовий сленг, смерті, поранення й порятунки, побутові проблеми та маленькі радощі (на кшталт розмов під час затишшя), газові атаки, нелюдська винахідливість, притаманна людині в екстремальних умовах. Хоча, коли мине якийсь час, патетика окремих епізодів таки з великою долею вірогідності може виявитися надмірною.
«Аеропорт», як більшість художніх книжок про війну, – річ вельми реалістична і навіть натуралістична, прозоро написана. Хоч вона «легко читається», її, звичайно, в багатьох випадках суто психологічно читати тяжко. І, попри всю пружність, ефектність, гостросюжетність, у читача, скажімо так, естетськи налаштованого після прочитання напевно залишиться відчуття легкої нестачі образних чи формальних «родзинок». В українському перекладі, щоправда, їхню роль можуть зіграти деякі недоладності – від простих і прикрих помилок, що їх легко могла би «зачистити» повноцінна редактура, до не завжди зрозумілого принципу, за яким частину діалогів переклали українською, а частину лишили в оригіналі.
Та в кожному разі книжка сильна і варта уваги. З усіх точок зору добре, що в російській літературі з’явився такий твір, і в ньому не лише відверто показана війна на Донбасі, а й чітко артикульований український погляд на неї.
Народився 1981 року в Харкові. Автор книжок поезії "Корокте і довге", "ЦІЛОДОБОВО!" (спільно з Горобчуком і Коробчуком), "Мій перший ніж", "Збіг обставин під Яготином" та збірки оповідань "Неймовірна Історія Правління Хлорофітума Першого".
