В Україні щороку відбувається деяка кількість великих книжкових подій, і безумовно, цей список не вичерпуються Міжнародним книжковим «Форумом видавців у Львові»і Міжнародним фестивалем «Книжковий арсенал». Але якраз Форум і Арсенал можна назвати найбільш очікуваними книжковими подіями в українському культурному просторі. Про кожну із них — багато цікавого і важливого у ЗМІ та у соцмережах: так чи інакше, стисло чи більш розлого, доступна вичерпна хроніка, тисячі фотографій, інтерв’ю, відеозаписи презентацій тощо.
Але при цьому залишається непроговореним, недоосмисленим і недооціненим дещо інше, вкрай важливе, а саме: Форум і Арсенал у їх структуротворчому вимірі, бо вони — у конкуренції, постійному діалозі та взаємодії — конструюють сучасну українську культуру. Якраз на презентаціях, на «круглих столах», у приватних бесідах за кавою вибудовується і кристалізується те невидиме, що вже невдовзі втілюється у цілком конкретних схемах і стилях політичної поведінки — політичної в її найпершому сенсі взаємодії багатьох з урахуванням інтересів кожного (від гр. πολιτικός, де πολι (полі) означає «багато», а τόκος (токос) — інтерес).
Здається, настав час зафіксувати певний зріз зробленого Форумом і Арсеналом не на рівні статистики презентацій і залучених авторів, не на рівні опису конкретних заходів, а у форматі конструювання дискурсів і розбудовування наративів, освоєння механізмів споживання культури та творення її нових мов, на рівні медіумів (посередників) і особливих інструментів популяризації та поширення книжки (зокрема в ситуаціях, коли книжка включена в систему нових медіа; але також і тоді, коли ні). Парадоксальним чином, сформувавши нові особливі — «хороші» — популістські практики, спрямовані на підтримку масового читання, з акцентом на тому, що читання як факт культури належить до зони ключових економічних і соціальних інтересів так званих «простих» людей, Форум і Арсенал протидіють популістській політиці «телевізора», протидіють інформаційній війні в цілому — або стають її зброєю «на нашому боці».
Усі ми, користувачі соцмереж, неминуче стикалися з одним з інструментів інформаційної війни — політикою виключення. Ця політика впродовж десятиліть застосовувалася щодо української книжки та україномовних ЗМІ, а нині це стало «хворобою» соцмереж із пророрійським модеруванням. Біда ще й у тому, що одна з тих структур, які саме зараз проводять політику виключення, — наше рідне Міністерство культури. Тим важливішою є соціокультурна діяльність, яка цьому протистоїть. Особисто для мене багаторічний досвід участі в заходах львівського Форуму й київського Арсеналу (в тому числі — як перекладача) цінний зокрема тим, що це досвід свідомої протидії політиці виключення. Я рада, що відбулися «мої» презентації поезій Еугеніуша Ткачишина-Дицького, Яцека Денеля, вечір перекладів українською наших російськомовних поетів тощо, але насправді це — крапля у морі: щороку в рамках Форуму й Арсеналу проходять десятки і сотні цікавих та дуже важливих публічних презентацій, панельних дискусій, «круглих столів», де в центрі уваги опиняється Інший: біженець, емігрант, людина з особливими потребами, представник ЛГБТ, «феміністка», дитина, підліток або літня людина тощо, і все це страшенно важливо для всіх нас, бо йдеться про можливість вільно «говорити культуру» (нота бене: культуру, а не про культуру) багатьма різними голосами.
Це можливість — але також і спокуса. Форум і Арсенал закономірно вибудовуються як сукупність «актів спокуси»: для публіки, для учасників, для ЗМІ, причому «спокусою» стає не тільки література, не тільки автори, яких можна побачити і почути, а й гендерне, соціальне, екологічне тощо. Менш помітними — але не менш значущими — є акти символічного обміну. На Форумі й на Арсеналі більшість покупців книжок є лише принагідними покупцями. Головне для них — еманація події, відчуття причетності, присутності, тісного контакту з письменниками і взаємодії усіх з усіма; головне — участь в тотальному перформенсі, що твориться на всіх майданчиках одночасно, впродовж всіх (чотирьох-п’яти) днів фестивалю.
У книжці «Про спокусу» (1979) Жан Бодрійяр розкриває природу спокуси, значущу для сучасної культури. Форум і Арсенал, застосовуючи, зокрема, ігрові стратегії спокушування, а також стратегії специфічного, теж ігрового, нерепресивного примусу, перетворюють на «річ» і персональні стратегії авторів, і самих авторів — насамперед як «зірок» для мас-медіа, не кажучи вже про публіку. При цьому ігрові спокушування і примус виправдовують себе — коли йдеться про Форум, Арсенал та інші літературні фестивалі останніх років — на зовсім іншому рівні: контрастно формуються цілком нові, в зовсім особливих регістрах, дискурси влади. Фактично, ті середовища, на формування яких мають вплив наші літературні фестивалі, отримують щось на кшталт профілактичного щеплення від вірусу «злоякісної влади». Я говорила це вже колись, і повторю знову: переконана, що без 20-літньої традиції Форуму видавців у Львові Майдан був би цілком іншим, або його не було би в принципі.
Я багато думала про Форум і Арсенал, про детермінованість одного іншим та про ймовірні траєкторії їхнього розвитку в майбутньому, про час (відповідно — 21 і 5 років) і про їхню специфічну двоїстість. Зараз я розумію, що саме в парі вони творять ідеально збалансовану структуру як протилежності, що взаємодоповнюються, працюючи всередині одного цілого, але з власними точками опертя, з власними окресленими пріоритетами, я б навіть сказала, з різними «формулами пригадування» і нарації, кожне — у своєму ритмі; і це надзвичайно корисно. При цьому і Форум, і Арсенал мають надзвичайно багато спільного: ті ж автори, ті ж книги, але головна спільність — в тому, що вони є зоною простимульованої та цілеспрямованої культурної комунікації і моментального реагування, в режимі тут-і-тепер, що означає формування простору високого рівня конвенціональності та взаємоповаги.
Дотримання в просторі Форуму та Арсеналу певних неписаних правил, як не парадоксально, виявляється ціннісно- і структуротворчим: за взірцем Форуму видавців (минулого року відбувся 21-й раз поспіль), «Київських Лаврів» (десять разів поспіль), Міжнародного поетичного фестивалю «Meridian Czernowitz» (який 2014 року відбувся вп’яте), Книжкового Арсеналу (також — п’ять років підряд) організовуються інші, «молодші» книжкові події (скажімо, фестиваль «Ї» в Тернополі, який відбувся вже двічі, Міжнародний фестиваль оповідання «Intermezzo», який 22-24 травня 2015 року вперше проходив у Вінниці і т. д.), самоорганізовуються і функціонують цілі середовища. Можна сказати, що в ці роки в Україні ми — свідки і учасники початку фестивального буму; причому більшість із цих книжково-літературних подій вирізняються якісним і продуманим культурним менеджментом. Фактично, ці та інші літфестивалі виконують нині в Україні роль товстих журналів (яких практично нема); це важливе питання, яке вимагає окремої посутньої ромови, тому зараз я лише фіксую цю особливість українського фестивального руху, не аналізуючи її.
Хоч це і не надто очевидно, але паралельно до зусиль із популяризації читання, книжково-літературні події демонструють тотальні зміни в полі культури: на першому плані опиняється не книжка, а літпроцес, фігура живого автора як «видовище», а також можливість спілкування з ним. Якщо ж подивитися на книгу та її автора з точки зору нових медіа, а особливо з перспективи соцмереж (що є одними з нових медіа, але розгортаються у форматі усного спілкування), можна зауважити, що Форум видавців, Арсенал і так далі трансформують і переформульовують засадничі культурні практики, пов’язані з книгою і читанням. Наприклад, домінування книжки поступається розмовам на тему книжки, стара класика, оскільки її важче репрезентувати як «видовище», на книжкових подіях витісняється новинками, навіть коли йдеться про абсолютні «одноденки». І якщо існує альтернатива, то дедалі частіше читач обирає не книжку, а різні форми усного побутування літератури; можливо, тому, що системні зміни в культурі спричинили зміни в нашій уяві і пам’яті; сформувалася спрагла потреба «матеріального» спогаду-сліду. Відтак книжка, куплена на презентації, може залишитися непрочитаною, бо для відвідувача Форуму видавців чи Арсеналу головне — її тактильна, «жива» наявність, яка оприсутнює подію-як-річ.
У цьому — особливість культури епохи, в яку ми живемо. Форум видавців, Арсенал — не просто важливі книжкові ярмарки, вони, на додачу до книг (і навіть на додачу до «видовища»), пропонують «тіла» авторів (тіла — звісно, в культурологічному значенні цього слова), з притаманною їм тактильністю (автограф), унікальністю (знову ж таки — автограф), неілюзорністю etc. Цим досягається дуже цікавий ефект, якого не було навіть іще десять років тому. Література сприймається як щось більш реальне і справжнє порівняно з менш реальним і справжнім. Формується немислимий раніше контраст: паперова книжка протиставляється нереальності Інтернету, несправжності масового телепродукту, зокрема — теленовин, гіперреалізму спецефектів у кінематографі тощо.
Якщо осмислювати це в категоріях спокуси та стратегій спокушування, можна дійти кількох важливих висновків. По-перше: у найближчі кілька десятиліть українська книжка нікуди не зникне, незалежно від розвитку технологій, носій — папір — може бути витіснений чимось іншим, як свого часу пергамент був витіснений папером, але книжка, створена автором, є безальтернативною і наскрізно вписаною в матрицю нашої культури. По-друге: формула події-як-речі, доповнена «тілом» автора, неодмінно сприяє підвищенню статусу місця (український, і не лише український туризм «на Форум» — нове, однак закономірне явище культури, так їдуть і на Франкфуртський ярмарок, і в Лейпциг, так — з усієї Європи — їдуть у Краків, перелік міст, куди їде читаюча публіка, можна продовжити; можливо, за декілька років так почнуть їхати «на Арсенал»). Ще один висновок: не можна симулювати «тіло» автора — зате можна «симулювати автора»; потреби українських масштабних книжкових подій у «зірках» першої величини дуже великі, при цьому авторів, які не тільки пишуть на відповідному рівні, а ще й володіють «дискурсивними стратегіями спокуси» (термін Бодрійяра), насправді не вистачає, запрошених іноземних «зірок» зазвичай не вистачає також. І якраз тому, що власне книжка на книжкових подіях часто виявляється чинником другорядним, цілком за Бодрійяром, формуються медіасимулякри — звісно ж, лише для публіки, адже у професійному середовищі переважно спрацьовують інші критерії. Дії і вчинки авторів, що стають медіасимулякрами, — повністю рольові, нав’язані зовнішньою ситуацією; по суті, самі ці автори — основні споживачі своєї соціальної ролі. Однак якраз Форум і Арсенал є ключовими майданчиками — і, мабуть, найважливішими з тих небагатьох, де в Україні формуються медіарепутації, оскільки за відсутності якісних альтернативних територій репрезентації літератури, та ще й в умовах колосального дефіциту якісної критики, саме літературні фестивалі забезпечують медійність, впливаючи при цьому на формування публічних ієрархій.
В існуючі публічні ієрархії не вписуються, скажімо, такі значні постаті, як Василь Герасим’юк, Микола Воробйов, Кость Москалець, Ігор Калинець, багато інших. Питання, однак, не в тому, добре це чи погано (адже причини формування медіасимулякрів зрозумілі) — питання в тому, як і якими засобами на фестивалях утримується (та чи утримується в принципі) здоровий і розумний баланс між «каноном» і «зірками». Проблема цього балансу взагалі не поставала би, якби в нас публічні літературні ієрархії формувалися так, як вони формуються, скажімо, в Німеччині чи Польщі, де сучасна література вбудована в міцну і структуровану традицію, де в актуальний літпроцес інтегровані унівеситети, де роль експерта від літератури, а також роль відомого письменника не передбачає обов’язково високого рівня медійності.
Повертаючись до розмірковувань на тему Форуму і Арсеналу як основних на сьогодні територій репрезентації української літератури, наважуся ствердити, що те, чи вдасться нам створити (бо відновлювати уже немає з чого) певний спільний текст (у якісному контексті) української літератури, до якого можна буде апелювати і від якого можна буде відштовхуватися, продовжуючи рух (так, як, скажімо, творять спільний текст польської літератури поляки), те, чи нами буде сформовано новий літературний канон, — великою мірою залежить саме від цих книжкових подій. У цьому сенсі Форум і Арсенал є зараз головними акторами (від actor — той, хто діє) на стику багатьох різних середовищ, і їхня функція, хоч і не до кінця окреслена, може виявитися визначальною як для нашої культури, так і для суспільного життя в цілому.
Але наразі реалії є такими, що Форум і Арсенал апелюють до дещо інших концептів, моя знайома жартома назвала це «книго-фетишизмом». Перефразовуючи Гі Дебора («Суспільство спектаклю»), «книжка — це ілюзія, яка реально існує». При цьому Форум і Арсенал — забезпечують маніфестацію пов’язаних з книжками ілюзій, зокрема — ілюзію високого рівня всіх без винятку репрезентованих авторів та ілюзію цінності всіх без винятку репрезентованих книжок. У цьому також — нічого ні доброго, ні поганого; головне — розуміти, де тобою, спокушаючи, маніпулюють. Сказане тут у жодному разі не є закидом, адресованим Форуму чи Арсеналу, ані жодному іншому літературному фестивалю; просто так у наш час працює масова культура. Очевидно, колись з’явиться не примітивна кількісна, а повноцінна якісна статистика та аналітика українського книжкового ринку і ринку мас-медіа, і тоді стане очевидним, що в останні декілька років тотальність «ЗМІ, сексу і дозвілля» (назва третього розділу «Суспільства споживання» Бодрійяра) в Україні доповнилася соцмережами і книжками. Тотальність соцмереж — очевидна. Тотальність книжок — менш очевидна, зате мислиться — глобально — як цивілізаційна необхідність.
Якщо рухатися за Бодрійяром іще далі, то розкривається ще один аспект того, чому в культуротворчому сенсі Форум і Арсенал настільки значущі: книги легко можна придбати в книгарнях, але на Форумі й на Арсеналі споживачі купують книжки не тільки як «речі», а й як «відношення» (у тому числі — в парадигмі не професійних, а міжлюдських взаємин). Слова Бодрійяра: «Ви — інформація, ви — соціальне, ви — подія, це стосується вас, слово — вам», власне, апелюють не тільки до авторів книжок, а й до авторів-споживачів книжок і до того споживача, який, можливо, колись стане автором книжки. При цьому «відношення» стосуються водночас і кожного з-поміж публіки, хто на Форумі чи Арсеналі відчуває себе частиною події, більше того, людина із натовпу у форматі книжкової події може говорити публічно і практично на рівних із автором — майже як у соцмережах.
Отож, Форум і Арсенал як соціокультурні явища, будучи великими книжковими ярмарками, вписані у систему споживання відношень — не речей, а їх символів, бо книжка в постіндустріальну епоху є особливим товаром, як материнське молоко є особливим молоком. Материнське молоко — не купиш, воно за своєю суттю — безальтернативне, воно перебуває в зоні символічного обміну; книжку — купиш, але книжка, при всій сукупності нібито альтернатив, як факт культури також безальтернативна, її основна цінність — не товарна, вона також перебуває в зоні символічного обміну. Крім того, станом на зараз людина, купуючи книжку, зокрема — набуває доважок до свого суспільного і культурного капіталу (поговоривши із Жаданом, взявши автограф із Забужко, опинившись у кадрі з Андруховичем, заінвестувавши у самоосвіту, в поглиблення власної культурної компетентності); а також вона отримує безцінну дещицю особистого часу — часу для себе, відтак читання книжки — це акт «турботи про себе» (за Фуко). А отже, відвідини Форуму чи Арсеналу — також акт «турботи про себе», і це чинник, досі ще багатьма дуже недооцінений.
І наостанок. Майже все важливе в культурі, за винятком власне авторської творчості, — колективні дії. Я не маю наміру применшувати роль організаторів та менеджерів Форуму видавців і Книжкового Арсеналу, властиво — навпаки: якість кожної події визначається якістю професійного літературно-видавничого і мистецького середовища, яке сформувалося в Україні протягом двох останніх десятиліть, причому рівень взаємодії (насамперед — на Форумі видавців і на Книжковому Арсеналі) окремих, навіть конкуруючих груп з метою досягнення спільних інтересів гідний подиву і захоплення. Цей нібито незначний фактор неймовірно обнадіює, бо засвідчує рівень готовності нашого громадянського суспільства до якісних і структурних змін, до яких, безумовно, належить, усвідомлена десятками тисяч (а може, вже навіть сотнями тисяч) людей потреба читати.
