Критики культури, здається, нарешті переконали ширший загал стосовно важливості літератури й інших видів мистецтв у непростий для час. (Втім, а коли це тут у нас бувало просто?). Йдеться не про середньостатистичних громадян, а про ті кілька відсотків, які мають доступ до Інтернету і соціальних мереж: дедалі менше дискусій розпочинаються із відчайдушного крику про те, що промисловість і соціальні виплати важливіші, ніж кіно, книжкові ярмарки та інші бієнале. У кожному разі, погодьмося: література вимагає менше інвестицій, ніж кінематограф.
Найкращі твори про події й думки сучасної України ще пишуться. Але пережите вимагає наративізації вже. Так народжуються збірки на кшталт впорядкованих Іреною Карпою «Волонтерів».
Це строката антологія «творів на задану тему». Десять авторів написали «щось про волонтерів і волонтерство», так, як вони самі зрозуміли це завдання. Сергій Жадан надав трохи хорошої поезії з книги «Життя Марії». Ірина Славінська поділилася монологом Таміли Ташевої про Крим.SOS. Катерина Бабкіна написала есей про власний досвід допомоги ближнім, дуже щиро, апелюючи до персонального досвіду кожного із нас, не-героїв. Андрій Любка і Максим Кідрук розповіли випадки, схожі на життя. Галина Вдовиченко та Ірена Карпа однаково схвильовано, широкими мазками намалювали реалістичні картини із повсякдення. Лариса Денисенко розказала одну із своїх численних міських історій – про до болю впізнаваних людей. Ірен Роздобудько занурилася у світ переживань волонтерки, жінки, яка взяла на себе ще й цей щоденний тягар. Гаська Шиян зсередини Львова показала Львів неідеальний – і тим набагато цікавіший за стереотипну буклетно-туристичну картинку. Вийшло загалом непогано. Згодом «Волонтери» стануть одним із документів для істориків війни та істориків літератури. Зараз ця книжка важлива як фіксація того, що зараз здається нам гіперважливим, а потім затреться у пам’яті, витіснене іншими подіями та людьми. Тут є персонажі, списані із реальних прототипів, – і розповідь про цих людей у письменницькому тексті стає однією з найкращих, найдовговічніших подяк.
Кому ще адресована ця книжка? Ірена Карпа у передмові не окреслює читацького кола. Втім, це очевидно: усім, хто читає українською, усім, хто цікавиться новинами і хоче скласти пазл-відповідь на питання, що все ж таки відбувається тут, у нас.
Прагнучи дати швидку реакцію на актуальну тему, ні упорядниця, ані автори не зосереджувалися на тому, щоб написати довершений оригінальний високохудожній текст. З погляду літературознавства, «Волонтери» є досить хиткою і штучною конструкцією. Надмірна неоднорідність перестає бути перевагою, якщо змінити ракурс рефлексії про цю книжку. Це ж стосується й тих прозових текстів зі збірки, які вважаємо за художні. Хтось перебирає зі щирістю, скочуючись до нав’язливої репортажної деталізації; хтось робить реверанс кон’юнктурі, настільки демонстративно, що хочеться запити цей сироп джерельною водою. З-поміж «конвеєрних» текстів, написаних авторами, які здатні подати добротний твір певного обсягу на визначену тему до вказаного дедлайну, вирізняється оповідання Гаськи Шиян «Гусінь». Насамперед – багатоголоссям світоглядних позицій персонажів, психологізмом, намаганням уникнути поділу на чорне і біле. Читач має право самостійно зробити висновки, хто тут хороший, а хто не дуже (ну, крім одного понтуватого чувачка, але й у нього, будьте певні, теж є своя правда, просто цьому другорядному характеру не дісталося достатньо місця у світі переживань львівських школярок).
Головне завдання, наголошую, десять авторів антології виконали: долучилися до проговорення важливих складових історичного етапу, на якому ми зараз перебуваємо. Стосовно ж мистецької вартості – ніхто із них перед собою цього завдання серйозно не ставив; вочевидь, і хтось інший теж їх до цього не підштовхував. Чи буде розчарований сучасний нам читач? Та ні – він не катарсису від естетики фрази очікує, беручись за читання книжки із підзаголовком «Мобілізація добра». Він радий уже тому, що не усе залишається в соцмережах чи виливається у колонки – дещо таки потрапляє в книжки. Тільки, будь ласка, давайте більше. З таких численних текстів й має кристалізуватися хороша література.
