У видавництва «Либідь» – у певному розумінні сенсаційна новинка. Тут уперше надрукували книжку віршів класика української прози Валерія Шевчука «Місто Днів». Не всі й знали, що він пише поезію, а інші (наприклад, я) давно і марно видивлялися її серед книжок та інших публікацій. Тільки окремі тексти виринали, головно в спогадах. А тут ціле ошатне видання, з передмовою та коментарями! Отож, охочі відтепер можуть відкрити для себе зовсім іншого Валерія Шевчука.
Зізнаюсь одразу: багато в чому вірші Шевчука стали для мене розчаруванням. І то великою мірою через згадану складну до них дорогу, сповнену міфів і непевних відомостей. Ці обставини посприяли тому, що в мене та в деяких моїх зацікавлених колег склалися певні очікування – ми розраховували прочитати верлібри, закорінені в традиціях складного і високого модернізму. Що ж, реальність далеко не завжди корелює з нашими очікуваннями (правда, до верлібрів ми ще повернемось). А іноді не відмовляє собі в задоволенні з них посміятися. Поетичні тексти Валерія Шевчука виявилися переважно силабо-тонічними, римованими, підкреслено ліричними й пейзажними, прозорими (хоч і насиченими символами), себто абсолютно не тим, на що чого чекав я… Що, звичайно, не робить її гіршою чи кращою.
До книжки «Місто Днів» увійшли поезії, написані за чималий період часу, від шкільних років автора аж по 2010-ті роки. Відтак, її можна зрозуміти і як своєрідний ліричний щоденник. Таке розуміння підтримує і назва, і сам письменник в автокоментарях. Справді, абсолютна більшість віршів виглядають на емоційні відгуки на ті чи інші важливі події й поточні моменти.
Стилістично Шевчук-поет, як він і сам справедливо зауважує, тяжіє передовсім до раннього українського модернізму. З його сюжетно зафіксованим, потужно роздмуханим емоційним переживанням, що не пропускає поперед себе символічний і метафоричний плани. З дуже стриманою формальною грайливістю. Із загостреною чуттєвістю.
…В цій ночі смутно; в батьківському домі
Сидиш собі, вгорнувшись у пальто,
Дрімаєш, віддаєшся тепло втомі,
Лінивіє думок невтомне долото…
Гойдання ритму, мерехтіння полум’я настрою, тихий і замислений діалог із самим собою – ось, гадаю, найвиразніший образ поезії Шевчука, те, чим мають сподобатися найкращі з цих текстів. Найкращі – бо, звернувшись до «щоденникового» формату, автор зробив свою добірку неминуче нерівною, в ній чимало відверто прохідних речей.
Загалом, на моє переконання, вірші Валерія Шевчука виглядають менш яскравими, цікавими й самобутніми, ніж його проза. При цьому прозовий вплив у «Місті днів» відчувається вельми явно – і в ретельному прописуванні сюжету, і в самій фразеології, побудові мови навіть там, де особливо послідовної сюжетності немає:
… Дивлюся, за вікном моїм конає
Під вітром голий і безлистий без,
І Місяць сірі хмари розриває,
Немов самого там шука себе… (ця цитата належить до того самого вірша, що й попередня – «У батьківському домі», 1960 рік).
Риторизм такий, власне, виводить Шевчукові вірші на «змичку» не тільки з прозовою домінантою його письменницького хисту, але й із деякими тенденціями поезії шістдесятників. Із таким, зокрема, загальним місцем, як дуже специфічна її риторизація.
Складних метафоричних зауважень
Нудна і хитроплиткомутна сіть.
На те хтось в вухо обережно скаже:
«В житті все просто й можна зрозуміть»:
О неблазенність, цноти, доброчинність,
І дні і ночі – сам і між людей,
Усе так просто і усе причинно
Поміж учинків і поміж ідей… (вірш «Зустрічі із Містом Днів»).
Чи не потяг до саме цієї ритмічної декларативності (не у буквальному, а радше в структурному сенсі) змусив Валерія Шевчука переробити первісно верлібровий свій цикл «Зелений дощ» у форму білого вірша? Тим самим поховавши мої надії на те, щоб почитати Шевчукові вільні вірші (зате таким чином зберігається інтрига – де і як познайомитися з першою версією «Зеленого дощу»? – і тема «Валерій Шевчук як поет» залишається не вичерпаною).
Серед тематичних мотивів, до яких звертається автор у своїх віршах, переважає чи майже переважає любовна. Особливо підкреслено це в коментарях. Захоплення жінкою чи смуток з приводу розладнаних стосунків, міркування про суть, радощі й труднощі любові – до всього цього Шевчук у поезії звертається набагато прозоріше й послідовніше, ніж у прозі. Та й жіночі образи тут дещо інші. Традиційні для письменника «фемінофобні» випади в цій книжці ви зустрінете тільки в коментарях і в передмові (чудовий зразок – коментар «о жіноча недомисельність!» з приводу того, що вірші брата, Анатолія Шевчука, його дружина кинула в сараї, де їх погризли миші). В самих же віршах більше захвату, тривоги, тремтіння, страждання. І це для читача уважного багато скаже про психологічну (або й біографічну) природу означеної фобії.
Важлива для Шевчука, звісно, й філософська тематика, роздуми над життям, творчістю. А також над непростими стосунками духовно самдостатньої людини із соціумом (так само наскрізна тема і в його прозі).
Окремим розділом «Міста днів» стоять переклади поезії ХХ століття – з польської, норвезької та грузинської літератури. Від Ярослава Ішкавевича до Отара Чіладзе. Переклади цікаві, а оригінали часто стилістично близькі Шевчукові-поету. Особливо варті уваги саме переклади з польської, оскільки сьогодні для українських перекладачів поезії це один із магістральних напрямів, і в ньому регулярно виникають складні ситуації з точки зору ритміки, стилістичних аналогів, завжди непевних у настільки близьких мовах – кожен досвід тут може бути корисним, особливо такого ретельного і методичного митця, як Валерій Шевчук.
І наприкінці згадаю ще раз про вже кілька разів заторкнуті в цій рецензії авторську передмову та самокоментарі. Шевчук знову-таки методично, дозволю собі сказати – методично до неможливості відтворює історію своєї поетичної та меншою мірою перекладацької творчості. Згадує людей і обставини, що надихнули на той або інший вірш. Аналізує власні естетичні підходи й концепції. Поважність і ретельність цього самодослідження часом виглядає наївно, а то й трохи смішно. Проте рації такого підходу не заперечиш: Валерій Шевчук залишає вагомий і значущий документ власної творчості та документ епохи.
Народився 1981 року в Харкові. Автор книжок поезії "Корокте і довге", "ЦІЛОДОБОВО!" (спільно з Горобчуком і Коробчуком), "Мій перший ніж", "Збіг обставин під Яготином" та збірки оповідань "Неймовірна Історія Правління Хлорофітума Першого".
