Січень 2015 р., Франція. Вихід у світ нового роману Мішеля Уельбека збігся в часі з терактом проти сатиричного журналу Charlie Hebdo, в крайньому номері якого містяться карикатури на відомого француза. Роман Soumission (Flammarion, 2015) гідний того, аби вивчити/вдосконалити французьку мову. Не часто випадає нагода бути свідками реальної події в художньому світі – текст стає фактором сучасної глобалізованої культури. Текст миттєво енаромує. Сидіти в очікуванні місцевого Годо у вигляді видавництва рівнозначно відставанню в культурному розвитку, адже життя постійно рухається, резонує. Про нову книжку знаменитого французького письменника написано безліч відгуків та рецензій у Франції та за її межами (Le Figaro, Libération, Le Monde, L’Express, The Paris Review, Bloomberg News, The Guardian, Westdeutsche Allgemeine Zeitung, The Economist не оминули появу книги). Як і годиться, оцінки читачів і критиків розділилися на тих, хто оцінив, і на тих, хто засудив.
Реальна кількість тих, хто прочитали Soumission, в наших краях мізерно мала, але це не найголовніше (П’єр Байяр переконливо довів: книгу не обов’язково читати, щоб уміти про неї міркувати), тут вагомим є загальний культурний рівень. Проте саме з ним у нас старі проблеми. Вони все більше насуваються, що далі ми відходимо від розуміння того, що для творчості не існує заборон. Навіть у письменницьких колах широко побутує думка: в творчості є і мають неодмінно бути табуйовані теми, стилі письма і тексти. Тому мене не дивує (від того сумно і розпачливо), що П’єр Гійота, Ролан Топор, Жорж Батай, Габріель Вітткоп, Ерве Гібер, навіть Мішель Уельбек, та багато інших літераторів опиняються осторонь вітчизняного літературного контексту, це, безперечно, відбивається на його актуальності, якості. Сміючись над совковою лопатою сусідів, ми не помічаємо, як вже давно залишилися без голови завдяки таким самим граблям. Не заперечуватиму, М. Уельбек – письменник не простий, його тексти рясніють експліцитними й імпліцитними посиланнями на Ф. Ніцше, Ф. Достоєвського, Б. Паскаля, А. Шопенгауера, О. Конта… до цього додамо, що автор достатньо компетентний у гуманітарних та наукових питаннях (М. Уельбек отримав дипломи Національної вищої школи імені Луї Люм’єра та Національного агрономічного інституту Париж-Гріньон). Автор Soumission незручний, він не соромиться різких висловлювань, неприкритого зображення дійсності. Але якщо людина усвідомила сенс та причини атак на редакцію Charlie Hebdo, то не лише текст Soumission, а й суть творчості М. Уельбека стане більш-менш зрозумілою.
Про основні сюжетні перипетії роману можна з допомогою кількох кліків дізнатися з інтернету. Мене цікавлять причини й контексти. Що вражає, то це зовнішні зміни, які сталися з М. Уельбеком. Варто порівняти, те, як він виглядає зараз, з тим, як він виглядав ще кілька років тому. Регулярне вживання вина й паління… та який француз відмовиться від такого? Найточніше образ письменника показано у документальному фільмі «L’Enlèvement de Michel Houellebecq» (2014). Перед нами явно не еталон маскулінності, з першого погляду важко повірити в те, що людина на моніторі – один із найуспішніших письменників. Міський невротик епохи класичного Вуді Аллена – ось, мабуть, найточніша характеристика М. Уельбека, з поправкою на замкнутість, небагатослівність, стан фізичного та екзистенційного пограниччя. Причини? Смерть близьких людей, світоглядні трансформації. В одному інтерв’ю М. Уельбек наголошує: в ньому помер атеїст… це не поставило письменника на шлях релігійного переродження (з католицтвом у нього досить-таки складні стосунки): «Думаю, що я ніколи не був абсолютним атеїстом. Я був агностиком. Зазвичай це слово служить екраном для атеїзму, але не в моєму випадку. Таким чином я переглянув для себе ці питання: чи є творець, космічний порядок – подібного роду речі. І я розумію, що у мене, насправді, немає чіткої відповіді».
Контексти? Ідея роману і начерки датуються січнем 2013 р., основна частина тексту написана в 2014 р. За первинним задумом, роман мав називатися не Soumission («Покора», «Підпорядкування», «Залежність»), а La Conversion («Перетворення», «Навернення»), і в тексті наскрізною лінією проступала католицька проблематика. Однак… Чому іслам (один із магістральних сюжетних поворотів роману)? Автор відповідає так: «У цьому щось таємниче … Якщо я пишу романи, то я не знаю, що відбувається, коли я починаю писати. Коли щось повністю визначене, я не хочу писати, ось причина, через яку я не пишу про реальні події». Спочатку перипетії повинні були розгортатися довкола перетворення Франсуа – головного персонажа – в дусі Жоріса-Карла Гюїсманса – французького письменника, який еволюціонував від натуралізму, декадансу до католицтва. Перетворення есплікується в двох епізодах: ситуація біля статуї Чорної Мадонни в містечку Рокамадур, де Франсуа відчуває духовне піднесення і одразу ж все зникає, а герой самотній у розпачі повертається до місця паркування, та його тижневе перебування в Абатствах Сен-Віктор і Нотр-Дам, де його починають дратувати загальна атмосфера монастирського життя. Франсуа не приймає католицтво.
Ісламізація Франції (і Європи) уявляється М. Уельбеку цілком реалістично, при цьому він наполягає не на насильницьких діях зі сторони ісламістів, а на цілком нормальних трансформаціях, при посередництві культурних та соціальних інститутів. Як варіант, перед обличчям ультраправих в особі Марін Ле Пен з Національним фронтом, мусульманська партія Брати мусульмани на чолі з харизматичним лідером Мухаммадом Бен Аббасом є одним зі шляхів розвитку, і він не такий уже й химерний, як здається. На думку М. Уельбека, завадити мусульманам можуть чвари всередині релігійної спільноти, відсутність правильно вибудуваних сучасних комунікаційних каналів, на розвиток яких знадобиться більше часу, ніж сім років (мусульмани приходять до влади у Франції в 2022 р.). Стабілізувати ситуацію після громадянської війни (з неї, власне, і починається роман) їм вдається. Брати мусульмани не займають радикальних позицій, ба більше, вони опонують радикалам, знаходячи собі прихильників навіть серед числа корінних французів. Прикладом слугує сам Франсуа – професор літератури в одному з паризьких університетів. Франсуа переживає складну депресію, а перемога Бен Аббаса на виборах відкриває перед ним багато перспектив… зокрема легалізація полігамії та зменшення прав жінок дозволили йому мати не одну дружину. Тепер, після прийняття ісламу, Франсуа знайшов покірність. І це не є чимось фантастичним, навіть навпаки – закономірним розвитком Європейської культури за нинішніх умов. Хоча Франсуа не став вірним католиком, як Ж. К. Гюїсманс, релігійність не оминула його. Я б не зводив навернення героя виключно до конформізму. Справа у внутрішніх зрушеннях головного персонажа. Іншими словами, слушним є запитання: а як поводитимуся я за схожих обставин? Тому справді культурологічна тема ісламу є тлом для антропологічної проблематики: злами, світоглядні перетворення, наукові пошуки в царині гуманітаристики.
До певної міри М. Уельбек дає шанс мирному співіснуванню католицтва та ісламу. Натомість будь-які моделі реконструкції проекту Просвітництва (+ католицтво чи + іслам) неспроможні вдало діяти в XXI ст. Тож чи не найголовнішим меседжем тексту є маніфестація релігійних цінностей не як модного атрибуту продиктованого медіа, а як феномену, що наділяє життя глибинним сенсом. Це вкрай важливе для роману і для автора. Особливо, коли мова заходить про іслам, адже письменника неодноразово звинувачували в ісламофобії. Текст Soumission радше ісламофільський. Для М. Уельбека іслам у своїх основах не заточений на терор щодо Інших, його головним недоліком є відсутність єдиного лідера (на кшалт католицького Папи), тобто загальні правила гри визначаються Кораном, а трактування віддаються на відкуп локальним спільнотам. Останнє твердження вельми полемічне (децентралізація ісламу і є його позитивною рисою?).
Теми, на яких концентрує увагу М. Уельбек, крім окреслених, такі: демократія і страх політиків перед її справжніми смислами; розпад Європи як цілісності, заснованої на цінностях, і байдужість до цих процесів самих європейців. Автор не оминає стороною любовну/сексуальну проблематику: «Я думаю, що це найсумніше завершення любовної лінії з тих, які я описував, оскільки воно найбанальніше – геть із серця і з перед очей. Вони відчували почуття. Загалом, тут ентропія виступає набагато сильніше, ніж в інших моїх книгах».
Роман Soumission написано в жанрі political fiction, автор не схильний бачити в ньому виключно сатиричний твір (певна частка сатири, безсумнівно, присутня). Головний герой Soumission не є прямим alter ego письменника. М. Уельбек не розчиняє себе в текстах, маємо справу з проекцією, окремими нюансами особистої біографії, вплетеними в загальну канву (це саме стосується і роману «Карта і територія» (2010)).
Провокація? Якщо в тексті аналізується розвиток сучасної європейської культури, якщо автор називає себе анти-європейцем і відкрито говорить про добровільну відмову людини від свободи і прямої демократії … то так, це провокація. М. Уельбек не пророк, не академічний вчений, він навіть не любить коли його називають інтелектуалом: «Я не приймаю нічию сторону і не захищаю жодних режимів. Я заперечую свою відповідальність і стверджую повну безвідповідальність, за винятком тих випадків, коли у своїх романах обговорюю літературу або виступаю в якості літературного критика. Але такі есе не змінюють світ». Та в будь-якому разі, триста сторінок роману Soumission вартують того, щоб їх прочитали, двадцять євро вартують того, щоб їх витратили не на черговий літературний фастфуд, а на книгу, яка вже стала статусною і підтвердила, що М. Уельбек є чуттєвим до культурних/соціальних перетворень.
У 2013 р. вийшла нова поетична збірка Мішеля Уельбека Configuration du dernier rivage. Напевно, поезія любить тишу… інтернет мовчав. Під час написання Soumission він відвідав Abbaye Saint-Martin de Ligugé: «Я планував залишитися там на тиждень, натомість провів кілька днів… Монахи – прекрасні, але там заборонялось курити». Soumission та/або La Conversion?
«Je n’aurais rien à regretter» – цими словами завершується роман.
