Випускниця Варшавського університету і журналістка «Ґазети Виборчої» Лідія Осталовська завжди пише про тих, кому в цьому світі найважче: про національні меншини, про жінок, про субкультурну молодь та інших аутсайдерів і марґіналів. Її нова книжка «Акварелі» – це розповідь про один із найменш досліджених ґеноцидів періоду Другої світової війни, жертвами якого були європейські роми. Водночас це історія дивовижного життя чеської єврейки Діни Ґотлібової, яка в Аушвіці на замовлення «ангела смерті» доктора Менґеле малювала портрети ромів, а після війни вийшла заміж за відомого діснеївського мультиплікатора Арта Бебіта і зробила успішну кар’єру, після чого спробувала відсудити в музею Аушвіц-Біркенау власні акварелі…
У 1943 році до концтабору Аушвіц-Біркенау потрапляє Діна Ґотлібова, єврейка з Брна, студентка Академії мистецтв. Діна мала б малювати номери на бараках, але виявилося, що в таборі ще потрібнішим є портретист. Доктор Менґеле проводить досліди на циганах, а відтінки кольору очей і шкіри найкраще зможуть передати акварелі.
У 1942 році в родині освєнцимського залізничника помирає наймолодша дитина. Через три дні після визволення Аушвіца його син іде в табір, щоб узяти звідти сироту, яка «замінила б» убитій горем матері втрачену дочку. Він вибирає маленьку дівчинку, угорську єврейку на ім’я Ева. Якийсь в’язень дарує йому акварелі, розкидані по бараку.
У 1963 році музей Аушвіц-Біркенау викуповує в Еви ці картини. Через кілька років працівникам вдається розшукати авторку портретів. Діна Ґотлібова живе в США, вона – дружина знаного діснеївського художника Арта Бебіта. Діна приїжджає, переглядає картини, просить зробити їй фотокопії. А потім замовкає, щоб у середині 90-х почати вимагати повернення оригіналів…
«Акварелі» – це блискуче дослідження складного характеру спадщини, створеної в нелюдських умовах. Це також спроба пояснити, що таке ромська ідентичність, де закінчується доля окремої людини і починається знищення цілого народу.
Улюблений сайт літературної критики
