Мераб Мамардашвілі казав, що людину людиною робить здатність пам’ятати.
Емір Кустуріца цю свою книжку починає так: “Людина схильна до забуття, а техніка забування часом постає вирішальним людським умінням. … Чи міг би кожен наступний день початися, якби не забуття? Що було б, якби страждання ми мусили відстежувати постійно, як нескінченну передачу з глибини нашої душі, якби забуття не заступило тяжку історію нашого життя, як хмара заступає сонце? Ми не вижили б. Так само з речами, що приносять велику радість. Якби не анестезія забуття, ми збожеволіли б від щастя”.
Слід розуміти, ця книжка спогадів написана – з “ідеєю зведення рахунків із пам’яттю”, але також – аби звести “порахунок із забуттям”.
І ще цитата з книжки: “Немає просто радості і просто горя, і так з усіма почуттями на Балканах… Перемоги й поразки тут обмиваються однаковими слізьми, і ніхто не може їх роз’єднати”.
Улюблений сайт літературної критики
