У львівському видавництві «Аверс» побачила світ художньо-публіцистична книга заступника головного редактора IA ZIK Тетяни Вергелес – «Моя грішна журналістика». Книга вийшла у день 10-річчя IA ZIK, що сама авторка вважає щасливим збігом і добрим знаком.
Як зазначено в анотації, «книга львівської журналістки – багатоповерхова: вона про Львів, про його «геніїв місця» і просто класних людей. Вона про друзів, про політику (куди без неї?), книги, музику, мандри і «мантри». Про вічний пошук гармонії».
«Та наскрізне у ній – журналістика і те, що там, за її лаштунками. А за ними – непоказна любов до професії, без повчань і пафосу, з озиранням на застереження «Любиш поради давати, люби й на фіг ходити». Це весела, «імпресіоністична» прогулянка від конвеєру заводу до конвеєру новин, із прихованим «зухвалим» висновком: журналістика – це і є життя. Тут багато гумору, самоіронії, легко сприймаються дуже серйозні речі (цьому сприяють також малюнки відомої львівської художниці Лесі Квик).
Книгу можна читати по-різному: як ненав’язливий практикум із журналістики, усічену, суб’єктивну, історію становлення львівської преси у незалежній Україні (початку 90-х XX ст.) і проростання інтернет-журналістики «в особі» Інформаційного агентства ZIK. А можна – як автобіографічне есе і збірник не запліснявілих інтерв’ю, репортажів та нарисів, надрукованих у різних періодичних виданнях. А хтось сприйме текст як посиденьки на «Фейсбуці» і психотерапевтичні теревені з друзями. І не помилиться», – зазначається в анотації до книги.
«У листопаді була готова віддати рукопис на суд професійному редактору. Аж тут керівництво України провалило підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Усі дні й ночі заполонив Євромайдан, – розповідає Тетяна Вергелес. – Точніше – Євромайдани по містах України. Львівський став опорою Київському – Київській Січі, як стали його називати. «Львів стоїть і Київ не впаде» – скандувала молодь… Якихось два тижні висвітлили, яка національна ідея може об’єднати Україну – це європейська ідея. Євромайдан, а тут моя «дореволюційна» книга… Занервувала я, виникла сверблячка влізти в імпресіоністичне полотно й подописувати, повиправляти, когось зробити кращим, когось гіршим… Адже майданні часи не те що змінюють людей, а проявляють. Тут уже не сховаєшся: приспане, приховане, притлумлене прокидається. Наприклад, мені за вимішуванням фаршу на різдвяні голубці не виходив з голови художник Лев Скоп, який окопався на Майдані й створив неймовірну серію ікон Богородиці… Чи хлопці і дівчата, які у перші дні Євромайдану відсунули політиків, бруд політичного нафталіну, бо європейськість, європейські цінності стали для них надією, метою. І щось їм відкрилося. У тривожні дні я написала у Фейсбуці: «Почула вже двічі від своєї, загалом аполітичної у спокійному житті, дитини: «Я не розуміла, як люди помирали на війні за ідею. Як вони йшли добровольцями, знаючи, що можуть загинути… А тепер от розумію».
«Захотілося поробити вставки, як ми, журналісти IA ZIK, відстоювали вахту на своєму персональному Євромайдані – по суті, цілодобово відстежували події, брали коментарі, і були у цей час не роботами, а патріотами, яким болів кожен удар «Беркута» по кожній людині. Тарас Смакула, Наталя Фанок, Юля Лаврів, бувало, добами не лягали спати, аби не пропустити важливе. І я після розгрому Євромайдану у ніч проти 1 грудня як у п’ятій ранку сіла закидати «тривогу» на сайт, так двадцять годин і протрималася «на нерві». Ми підтримали журналістську акцію на захист жорстоко побитої Тетяни Чорновол, і довелося виступити на львівському Євромайдані (після того, як віртуальна фейсбучна френдеса дорікнула, що не тільки у соцмережах слід висловлювати свої думки)…
Влізти у текст, який писався на іншій хвилі, в інших реаліях? «Модернізація історії» – здається, так це називається і не схвалюється фахівцями. Про Майдан буде написано не одна книга – і зроблять це краще за мене, компетентніше. Я ж дозволю собі одне-два втручання у текст – додам те, що писала на Фейсбук у ці дні (а писала я мало не щодня) – те, що стосується намагань розколоти Україну. Надто мені це болить! Нехай все буде так, як написала. Так цікавіше! Бо бачиш, розумієш, якими ми були «до того», що нас формувало, що в нас було приспано. Зрештою, моя «грішна журналістика» насправді виявилася українською патріоткою, європейкою, людинолюбкою і до безтями закоханою у Львів…», – пише журналістка у передмові до книги.
Улюблений сайт літературної критики
