Спочатку здавалося, що Джеф Кінні піде стопами свого батька – військового аналітика. Він навіть вступив до воєнного коледжу. Під час навчання Джеф вигадав свою першу серйозну серію коміксів і між іншим збагнув, що воєнна справа – не для нього. Перевівшись до Массачусетського університету, він натхненно працював зі своїми коміксами, регулярно поповнюючи ними студентську газету. Згодом він марно намагався влаштуватися карикатуристом у газету, але зрештою знайшов собі роботу до душі – став одним із розробників контенту дитячого ігрового сайту та дизайнером ігор. Саме з сайту й починається наша історія.
В одному зі своїх інтерв’ю Джеф Кінні згадує: він досить швидко усвідомив, що його малюнки не дорівняються до найкращих зразків жанру. Але замість махнути на все рукою, він учинив інакше – максимально спростив своїх мальованих персонажів і виробив власний упізнаваний стиль. Так народився персонаж на ім’я Ґреґ Гефлі – той самий слабак, який ось уже десять років зносить дах читачам по всіх куточках планети і входить до всіх можливих рейтингів підліткової та дитячої літератури.
Спершу Кінні й не сподівався на публікацію. Він просто малював і писав історійки-анекдоти про школяра-невдаху. Працював спокійно і неквапно протягом п’яти років, міг би працювати й двадцять п’ять років, аж тут сталося так, що редактору сайту FUNBRAIN заманулося принадити додаткову аудиторію в час літніх канікул. Влітку відвідуваність завжди була низькою, тож він і вирішив розмістити на сайті якусь історію з продовженням… І Кінні запропонував йому свого «Слабака».
Уже за кілька днів після старту проекту відвідуваність сайту підскочила в рази. Навіть нині на інтернет-версію «Щоденника слабака» веде пряме посилання з головної сторінки сайту. Найбільше здивувався з цьому факту сам автор, адже він узагалі-то не планував свій комікс як дитячу книжку. Радше, він апелював до дорослих, нагадуючи їм про шкільні роки. Так само він не очкував і всесвітньої популярності, вважаючи, що культурні відмінності та різниця у системі освіти дадуться взнаки. Між тим, Кінні й незчувся, як написав продовження, а потім продовження продовження, побачив кілька екранізацій і став знаменитим.
Але, здається, час поговорити про саму книгу.
Недо-комікс, або ж пере-книжка, – так найшвидше можна охарактеризувати «Щоденник слабака». Сторінки в лінійку заповнені текстом, стилізованим під письмо від руки, і малюнками, які цілком міг би робити школяр. Від уже знайомих українському читачу багато ілюстрованих книжок Вілсон чи Вайброу творіння Кінні відрізняє абсолютна рівноправність тексту й малюнків.
В основі сюжету школяр на ім’я Ґреґ, його однокласники, нечисленні друзі та родина. Хлопака колоритний, нічого не скажеш, самовпевнений егоїст, ображений на весь світ. Втім, у 11-13 років (Ґреґ саме у середній школі) таких нас було багато… Цікава родина – мама, яка намагається прищепити ідеали фемінізму своїм трьом синам, тато, який на Гелловін чатує на дітлахів і обливає їх із відра, старший брат-рокер, який не проминає нагоди познущатися з середульшого, і молодший мазунчик-братик. Усе це передбачає цілу купу кумедних родинних ситуацій. А ще ж є школа, де Ґреґ мріє стати популярним, але йому з цим ніяк не щастить, до того ж, єдиного вірного друга він зневажає, за що потім йому доводиться розплачуватися…
Я не боюся зараз збитися в переказування сюжету, бо сюжету в класичному розумінні цього слова книжка не має. Сам автор називає своє творіння «збіркою анекдотів, нанизаних на одну нитку оповіді».
Власне, нічого екстраординарного й захопливого, жодних пошуків скарбів, полювання на злочинців чи дослідження родинних секретів у книжці нема й не мало бути. Є життєві історії. Звичайні, ординарні історії, які можуть трапитися з будь-яким школярем у будь-якій школі. Чи з будь-яким старшим братом у будь-якій родині. Чи з будь-яким молодшим, до речі, теж… Мабуть, у цій звичайності й слід шукати секрет надзвичайного успіху книжки і її продовжень.
І ось нарешті завдяки видавництву «Країна Мрій» Ґреґ заговорив українською! Знаю, що кілька видавництв в Україні відмовилося від затії видати книжку Кінні, побоюючись її нетипового й незнайомого нашому читачеві формату. Хоча зовсім нещодавно у «ВСЛ» вийшов друком український переклад «Щоденника Адріана Моула» Сью Таунсенд, здається, книжка свого читача знайшла, дарма що її теж не назвеш типовою…
Переклад українською виконав Дмитро Шостак, більш відомий як автор книжки «Звіршики». Бешкетна вдача неабияк придалася йому в новому амплуа перекладача – текст видався живий і веселий, як і мав бути. Комусь не сподобається поодиноке вживання слівця «блін» («shoots»), але ж це адекватний і чесний переклад. Навпаки, тут варто подякувати Шостакові, що не вжив «трясця», «хай йому грець» чи інший схожий вислів, яким жоден підліток нині не користується. На окремі компліменти заслуговують верстальники. Можу собі уявити, як важко було звести докупи український текст (який як правило довший за англійський) з усіма малюнками.
Отже, з нетерпінням очікуємо на те, як почуватиметься на українському ґрунті черговий світовий бестселер. Я думаю, у такому виконанні він має блискучі перспективи. Насамперед тому, що «Щоденник слабака», на мою думку, здатен допомогти нам у вирішенні надважливої проблеми – нечитання. І нехай це не «висока література», але вона цілком здатна привернути дитину до читання, показавши на своєму прикладі, що читання може бути веселим і кльовим.
Перекладач з англійської мови книжок Р. Кіплінґа, Дж. Вілсон, С. Кулідж та ін. Кандидат біологічних наук. Незалежний критик.
