Бути письменником складно. Вам ставлять різні запитання: а що ви мали на увазі тут? А що ви хотіли сказати цим? Не ставте мені таких запитань, я не знаю, що вам відповісти. І не питайте, чому в книгах не згадується Бог. Я не знаю, чи вірять мумі-тролі в Бога. (Туве Маріка Янсон)
9 серпня виповниться сто років від народження «мами» мумі-тролів та інших мешканців Долини. «Північна чаклунка з обличчям розумної дитини, донька скульптора, художниця, декілька років котрої минули на майже безлюдному острові» – так писав про Туве Маріку Янсон Макс Фрай в есеї «Внутрішня мумітролія». Нетиповий казковий світ, який язик не повертається назвати «дитячим», до персонажів якого кортить повертатися впродовж життя, здобув слави в усьому світі. Оповідки про мумі-тролів були перекладені більш ніж на 30 мов світу; за мотивами казок було здійснено незліченну кількість екранізацій та намальовано коміксів, бродяга-Нюхмумрик став одним із символів руху «дітей-квітів». Позбавлені бінарної структури «позитивний-негативний герой», притаманної традиційній дитячій літературі, ці оповідки більш подібні до дзенських коанів, аніж до казок із мораллю. Де все відбувається так, як відбувається, бо не може інакше. Фантастичні істотки із цілком реалістичними, людськими й земними рисами, слабкостями й побутовими драмами викликають симпатію й абсолютне прийняття. Те, що прийнято вважати засудливим, у текстах Туве набуває якогось незримого шарму й підсвідомо примирює з недосконалостями як власними, так і світу. Навіть печальна крижана вічність, якою віє із геть недитячих оповідок «Тато і море» та «Наприкінці листопаду», смакує як щось геть природнє і – у свій час – правильне і належне.
Доля Туве була передбачена майже від народження: в домі-майстерні скульптора Віктора Янсона та художниці- ілюстраторки Сінге Хаммаршен-Янсон було складно не стати художником. Театральна режисерка Вівіка Бандлер зазначає у своїх мемуарах: «Туве була вихована ставитися до всіх, хто не був художником, зі співчуттям». Молодший брат Пер Улов став фотографом, а Ларс – письменником і мультиплікатором Мумі-тролів. Буття майстерні соковито і смачно викладене в «дорослих» повістях Янсон «Донька скульптора».
Художнє мистецтво Туве опановувала у Гельсінкі, Стокгольмі, Парижі та Флоренції. Перша авторська виставка відбулася в Гельсінці у 1943 (тоді уже добігала кінця робота над першими оповідками про пригоди Мумі-троля).
Янсон охоче працювала над ілюстраціями до книг улюблених англійських авторів – Льюїса Керрола та Джона Толкієна, і відгуки цих симпатій дещо відчутні у «Країні мумі-тролів».
Туве і Море
Мумі-троль, точніше, Мумі-Тато, з’явився на світ у мушлі, вистеленій оксамитом – про це йдеться в одній із версій його появи у мемуарах («Мемуари Тата Мумі-троля»). Морськими же ж хвилями принесло до його берега Мумі-Маму. Море як метафора самого життя, біля якого чималу кількість років провела авторка, присутнє (і відіграє не останню роль) у багатьох оповідках про мешканців Долини, воно притягує до себе немов магнітом, і повсякчас змушує промінювати затишне житло на сумнівну невідомість – то мандрувати світ за очі з німими гатіфнатами, то переселятися на загадковий Маяк, то просто здійснювати сімейні прогулянки на вітрильнику. «Острів не може бути живим, – говорить Мумі-тато в повісті “Наприкінця листопада”. Ось море, то інша річ…» Не дивно, що напередодні очікуваного армагедону («Комета прилітає») Море пересихає, аби «повернутися», коли загроза минула.
У ранньому дитинстві Туве проводила літо в бабусі, в маленькому швецькому містечку на березі моря. «Найпрекраснішим було те, що море знаходилось зовсім поруч! – згадувала вона. – І хоча з галявини, де ми з друзями бавились, його видно не було, якщо раптом ми затихали, до нас долітав шум прибою». Значення моря у творчості письменниці є також певною мірою вирішальним: «Без щасливих дитячих років, проведених біля моря, я би ніколи не почала писати!» З 20-х років родина Янсонів почала знімати дачу на острові у 50-ти кілометрів від Гельсінкі. Сімейство переїздило туди пароплавом у травні і верталося до столиці у вересні.
Коли ж Мумі-тролі принесли Туве Янсон окрім всесвітньої слави ще й пристойний прибуток, вона орендувала, а з часом і викупила острів Кловхарун у Фінській затоці, що за потреби служив їх сховком від набридливих журналістів та шанувальників.
«Найпотворніша істота»
Перша зустріч із мумі-тролем, чи то пак, одна з таких, відбулася, коли авторці було 15: у 1930-му Туве покинула навчання у школі та переїхала до Швеції, де жила в родині свого дядька та навчалася в Стокгольмському художньо-промисловому училищі. Саме там дядько Ейнар застеріг дівчинку, що, якщо та надто часто лазитиме до шафи з продуктами ночами, то прийде мумі-троль та подихає холодом у шию. В тих же роках на сторінках денника художниці з’явилася акварельна істотка з великим носом, що невдовзі перебралася на шпальти гумористичного видання «Гарм». Перша книга «Маленькі тролі та велика повінь» побачила світ у 1945-му, саме там остаточно зійшлися образ та ім’я героя.
Проте за іншою версією, за словами племінниці Туве Софії Янсон, історія появи мумі-троля сягає корінням уже згаданого острова, де родина проводила літо. Стіни вбиральні, що була надворі, були обшиті картоном, на якому всі члени родини полюбляли залишати малюнки або написи, часом там відбувалась цілі «чати» – бурхлива переписка на філософські теми. Якось брат написав історію про Канта, а Туве, не в змозі придумати відповідь, намалювала дивне створіння, схожого на бегемота. Тоді за її словами це була найпотворніша істотка, яку їй вдалось вигадати.
Перше зображення мумі-троля як авторська емблема Янсон була опублікована на антигітлерівському плакаті наприкінці 30-х – вдала візуалізація миру й добра.
Нащадки скандинавських тролів
Сам образ троля був запозичений авторкою зі скандинавського фольклору, проте спільного, окрім імені, з капосними й здатними до магії героями казок у мумі-тролів мало. Натяк на зв’язок із фольклорними персонажами простежується лише у повісті «Зима-чарівниця», де Мумі-троль, порушивши «табу», випускає з шафи в купальні древнього пращура. Прикметно, що в деяких російських перекладах пращура-троля перекладають як Домовика. Пращур суттєво відрізняється від муміків і зовні, і за поведінкою, спільної мови з «нащадком» знайти також не вдається. Буцімто, в далекому минулому мумі-тролі виглядали саме так, та жили (як і їхні епічні прообрази) за кахляними печами. Подробиці еволюції пращура в мумі-троля авторка лишає на розсуд читача.
На відміну від казкових тролів, мешканцям Долини явна магія недоступна. Точніше, вони не мають у ній потреби – адже в Долині не сумно й без того. Йдеться хіба про побутову «магію» приготування заспокійливого ромового пуншу чи кави, або смаження оладок – побут та світ речей, до речі, у всіх його проявах прописаний колоритно, детально й «із душею». Від ритуального очищення свого світу від захаращеності – коли герої сталюють увесь непотріб («Зима-чарівниця») або ж лишають напризволяще улюблені плюшеві меблі на волю повені («Небезпечне літо»), або ж викидають наплечник у прірву, аби не тягти з собою зайвого («Комета прилітає») до любовно прописаних подробиць інтер’єру, наповненого «речами з історією», як то трамвайчик із морської шумки, що «тягне» за собою цілий хвіст спогадів Тата. У ролі головного «фетишиста» виступає, звісно, Чмих, котрий подібно до ворони «тягне усе, що блищить». Йому трохи поступаються Гемуль-колекціонер та Чепуруля, прилизане ошатне помешкання котрої зрештою руйнує стихія («Невидиме дитятко»). І, звісно, антиподом до них та втіленням хіпового аскетизму постають Нюхмумрик, єдиним «скарбом» якого є губна гармоніка, та загадкова Вітрогонка, котра живе то тут, то там.
Проте й чари у традиційному розумінні тут також трапляються – навколо них обертається сюжет історії «Капелюх Чарівника», від лихого ставлення стає невидимою Нінні («Невидиме дитятко»), від сором’язливості – мишки-невидимки з купальні («Зима-чарівниця»), а бабусині чарівні ліки (у поєднанні з добрим товариством) повертають першій видимість. Дивом воскресає замерзле на смерть білченя («Зима-чарівниця»). Проте випадки магії сприймаються як щось цілком нормальне і звичне. Хтонічні ж істоти, «родом» із міфології, теж час від часу нагадують про себе мешканцям Долини – особливо у перших оповідках. Так, у повісті «Маленькі тролі і велика повінь» на Маму, Мумі-троля і Крихітне звірятко нападає Великий Змій, подібний йому велетенський ящур лякає Чмиха в печері з гранатами в повісті про комету. А образ Мари викликає вельми прозорі асоціації із однойменним божеством зими та мороку у слов’янській міфології.
Дім і дорога
Два ключові мотиви історій про мумі-тролів – домашнє вогнище й потяг до мандрів. Вони то змагаються одне з одним, то доповнюють, спричиняють то внутрішній конфлікт, то навпаки – творять гармонію. Так, Нюхмумрик живе в мандрах, любить усамітнення, проте час від часу «осідає» в товаристві. Родина мумі-тролів живе в затишній хатинці-рукавичці, але затяжний штиль діє мешканцям на нерви і спіткає вирушати на пошуки пригод і дітей, і батьків. Тяжіння (своє чи ближнього) до мандрів і пригод сприймається як належне всіма героями, ніхто нікого не намагається стримати, не обтяжує себе тривогами. Чужу свободу у цьому світі поважають понад усе.
Ще один наскрізний мотив – це священне право кожного на власний світ: фізичну чи моральну «зону комфорту». Маленьке звірятко Чмих віднаходить власну печеру («Комета прилітає»); Мумі-троль – галявину на Острові («Тато і море»); Нюхмумрик має нагоду будь-коли заховатися у своєму наметі; Крихітка Мю – взагалі може пропадати невідомо де. І навіть Мумі-Мама, котра переважно «розчиняється» в турботах про інших (батьки Мумі-троля є значною мірою прототипами батьків авторки), зрештою має свій, тільки їй відкритий, оживлений намальований сад на стіні сад («Тато і море»). Намальований сад Мами – цілком влучна метафора Художника та його втечі.
Ненависть до будь-яких заборони та табличок, притаманний усім мешканцям (а особливо Нюхмумрикові – епізод зі сторожем у парку в «Небезпечному літі»), є штрихом до цього прагнення свободи в усіх проявах. Так само не користуються любов’ю героїв Долини офіційні установи: з жорсткого притулку Мумі-Тато благополучно деремнув. У цьому також чується біографічна нотка, адже за свідченнями очевидців, до вступу в училище, маленька Туве також не любила шкільне життя. Варту порядку й ладу в Долині покладено на гротескних гемулів: вони викладають у школі, працюють у поліції й охороні чи просто силоміць нав’язують ближнім спартанський спосіб життя («Зима-чарівниця»). Не дивно, що волелюбні герої здебільшого конфоронтують із представниками цього виду. Хоча й там є місце симпатичним анархістам та дивакам: «Гемуль, який любив тишу» або маленька Гемулиха, що плела шкарпетки («Небезпечне літо»).
Писати для себе
Двоє найбільш волелюбних персонажів – Нюхмумрик і Вітрогонка – на думку очевидців мали цілком реальних прототипів у оточенні автора. Так, образ першого приписують журналістові Атосу Вітранену – як і Нюхмумрик, він носив старого зеленого капелюха, котрий вважав своїм талісманом. Туве зустрічалася з ним, і навіть була заручена, проте вочевидь, нюхмумрики уникають родинних пут. Образ Вітрогонки ж Янсон списала зі своєї подруги та супутниці життя, художниці Тууліке Пієтиля, з якою вона прожила разом 45 років, і який заповіла свої дві квартири та острів Кловхарун. Саму ж себе Туве вбачала у двох героях: у власне Мумі-тролі та Маленькій Мю.
Про процес написання Янсон казала: «Якщо письменник береться за роботу з єдиною метою написати дитячу книгу, результат напевне виявиться нікчемним. Що би ти не робив, це слід робити тому, що ти так хочеш, тому що ти змушений висловлювати себе саме таким чином». Іноді їй здавалося, що вона пише для себе, аби вернути щось із вільного, сповненого пригод, безпечного літа дитинства. «Але може, іноді я пишу і для тієї дитини, яка почувається обділеною увагою та заляканою», – міркувала вона.
Окрім художньої та літературної діяльності, Туве адаптувала свої історії для театрів та мюзиклів. Коли ж їй запропонували зробити за мотивами «Країни мумі-тролів» комікси, вона погодилась, хоча у її колах цей жанр засуджувався як низькопробний. Проте Янсон не сильно переймалася суспільною думкою…
У 60-х роках художниця стала мільйонером: видання, постановки, мультфільми та продаж сувенірної продукції зробив її однієї з найбагатших жінок у Фінляндії. Проте до останніх днів Туве вела вельми скромний спосіб життя: їздила громадським транспортом, сама ходила за покупками та відповідала на листи читачів.
У маленькому містечку Наанталі зведено Парк мумі-тролів, що розкинувся на островах, до створення якого доклала руку сама письменниця. Парк діє виключно влітку, адже всі знають, що взимку мумі-тролі впадають у сплячку.
Мумі-тролі в Україні
Прийнято вважати, що перші україномовні «Мумі-тролі» народилися у «Видавництві Старого Лева». Насправді ж дебютувала на цій ниві перекладачка Ольга Сенюк аж у 1973 році у видавництві «Веселка». Щоправда, тоді було видало лише «Диво-капелюх». Повноцінний же тритомник «Країна Мумі-тролів» «Старий Лев» видав у 2004-2005 роках у перекладі Наталії Іваничук. Прикметно, що імена героїв сильно відрізняються від звичного старшим поколінням російського перекладу (що був скопійований з мови оригіналу). Перекладачка пояснює цю розбіжність просто: «Майже всі імена в оповідях про Мумі-тролів асоціативні, тому треба було якнайвлучніше підібрати українські відповідники. Гадаю, спільними фінсько-українськими зусиллями нам це вдалося!»
За словами пані Наталі, про переклад мріялося іще до офіційної появи видавництва, тож одними із перших виданих книг «Старого Лева» стали власне «Мумі-тролі». Лист із відповідною пропозицією застав перекладачку якраз на батьківщині Мумі-тролів. Фінські письменники і журналісти, з якими спілкувалася Іваничук, пояснили, що майже всі імена героїв книжок Янсон мають прихований натяк або ж пов’язані з певними рисами характеру. «Приміром, Філіфйонка асоціюється у шведській особою, яка має хворобливий потяг до чистоти й прибирання, тож стала вона в українській версії Чепурулею; непосидюще, полохливе звірятко, яке дружить з Потішником, і має таке ж шведське ім’я – “непосидюще, полохливе звірятко” – живе на сторінках українського перекладу під іменем Верть» – пише в статті «У Долині Добра» перекладачка. – Мої фінські друзі, закохані в Туве Янссон та її історії про мумі-тролів, а надто одна дуже старша пані, журналістка-театрознавець, яка знала всі секрети написання цих історій, бо особисто була знайома з авторкою і їїкухнею”, натхненно допомагали мені розшифровувати імена».
У світі мумі-тролів панує абсолютна гармонія – можливо, саме тому ці персонажі не втрачають і ніколи не втратять актуальності. Гармонія присутня, навіть коли герої переживають смуток, сваряться, вередують, переживають катастрофи та роблять дурниці. У світі мумі-тролів майже немає соціальних інституцій, ієрархії, релігії та політики, а отже, не буває воєн. Натомість «усі заразом вони імпонують добротою, добротою і ще раз добротою!!!» – не втомлюється повторювати Наталія Іваничук, і, безперечно, має рацію. Така собі в доброму сенсі слова , своєрідна антиутопія, де панує ефірна легкість і граційна іронія, що часом межує з абсурдом. Долина, з якої не хочеться повертатися. Хіба запечатати і носити її в собі – разом із губною гармошкою в кишені.
