У модерних суспільствах говорити про смерть не прийнято. Натомість для людей доіндустріальних суспільств смерть не була табуйованою темою. Погляд автора звернений у минуле й спрямований на одну із домодерних спільнот, на Гетьманщину XVІІІ століття.
Нам, людям ХХІ століття, яких постійно лякають депопуляцією і старінням населення, традиційне аграрне суспільство з великою часткою дітей та молоді і високою народжуваністю може видатися осередком демографічного благополуччя. Насправді ця ідилічна картина мала зворотну сторону. Доіндустріальне суспільство дорого платило за свою молодість. «Колективні побачення зі смертю» відбувалися регулярно. Ці жахливі відвідини визначали світогляд та увесь життєвий уклад.
Матері незрідка втрачали половину своїх чад ще малими. Смерть підважувала християнський ідеал шлюбу, відповідно до якого чоловік або жінка повинні були протягом усього життя мати лише одного партнера, бо часто забирала одного із членів подружжя ще зовсім молодим. Мешканці Гетьманщини знали, що смерть – «Великий шаленець» – завжди поруч, забирає одних і свавільно скеровує життя інших. Однак вони виробили певні жалобні ритуали й дотримувалися специфічних норм поведінки, які дозволяли їм приборкати цей жах.
Про життя і смерть за правилами суспільства Гетьманщини йдеться у цій книжці.
Улюблений сайт літературної критики
