Ура: ми, здається, таки дочекалися. Глянець і поп розширили цільову аудиторію. Тепер розумні належать до неї не лише в часи нападів ескапізму, але й в звичайному для них стані активованого інтелекту. Спершу нам стало цікаво читати Vogue та Esquire. А зараз для нас видали «Теплі історії».
Упорядковані Іриною Славінською «Історії талановитих людей» продовжують знамениту серію «Теплі історії», де вже було й до кави, й до шоколаду, й для коханих… Популярний формат, легкий стиль викладу і загальна налаштованість на позитив сприяли успіху недорогих симпатичних книжечок. А найновіше видання, про яке зараз йдеться, поєднує звичну рамку та дещо інакший зміст. Нові персонажі – це реальні люди, які працюють у гуманітарній сфері, культурі та медіа. Їхній внутрішній світ є складнішим, ніж у розшарпаних гормональними бурями дівчаток та інших хороших людей. Це позначається і на способі будувати речення, й на виборі мікротем для щирих розповідей. Юрій Андрухович, Катерина Ботанова, Ольга Герасим’юк, Лариса Денисенко, Ірена Карпа, Андрій Куликов, Іван Леньо, Сергій Лещенко, Юрій Макаров, Мар’яна Садовська, Наталка Сняданко. Кожен із героїв має власних шанувальників чи просто людей, яким цікава їхня історія. Так само, як журнальне число часто купують заради заголовка чи прізвища, винесеного на обкладинку, – так і зазначена антологія спрямована привабити різних учасників, умовно кажучи, «гуманітарно-фейсбучної» спільноти. Приміром, авторці цих рядків апріорі цікаво прочитати тексти чотирьох із одинадцяти персонажів книжки; одна героїня захоплює настільки, щоб придбати видання суто заради її монологу; ще одна здивувала своєю історією і увійшла до персонального канону людей, за висловлюваннями яких стежиш. (Без прізвищ – бо як приклад типової читацької реакції).
І трохи про самі тексти. Як зазначає у передмові укладачка Ірина Славінська, усі тексти, що увійшли до книжки, постали в результаті інтерв’ю, розшифрованих та оформлених відповідно до жанру, а вже потім – авторизованих кожним із розповідачів. Вийшло досить вдало. Такий собі симбіоз есе, колонки, й рубрик «Моя історія» та «Зіркова правда», а також есквайрівських «Правил життя» Композиційна побудова наявна і продумана. Стиль – не зовсім той, яким до нас промовляють ці талановиті люди зі сторінок видань чи телеекрану. Але він щоразу різний – і ми чуємо авторський голос кожного із них – у цих двох реченнях щось не клеїться, ти пишеш спочатку «Стиль – не зовсім той», і в же в наступному – «Але він щоразу різний». Андрухович, Карпа, Макаров – все одно залишаються собою, хай і з присмаком фільтрованого стилю. Так само, як собою залишається Ольга Герасим’юк, бо тільки вона вміє тримати саме таку тональність. Аналогічно – Лариса Денисенко, котра не втрачає почуття гумору, навіть палаючи від сорому. (Не вистачає розповіді самої укладачки, котра обмежилася передмовою; звідти дізнаємося, що Ірина Славінська захоплюється кулінарією, але історія її, як людини успішної в інших сферах, поки що майже залишається за кадром).
Знову ж таки: наскільки ця книжка відповідає серії «Теплі історії»? Здається, із заявлених концептів тут найбільше є відвертості й щирості. Відомі у вузьких чи трохи ширших колах люди розказали не блискучо-позитивні історії успіху, не похвалилися проривом крізь терни до зірок. Радше визнали: хтось трішки лузер, інший невпевнений у собі, комусь не вистачає часу на дітей, та й діти ці неідеальні, а отой мав сентимент до комуністичних ідеалів і дотепер не може бути послідовним нон-конформістом. Ще є сюжети про хвилину слави завдяки не лише праці, але й збігові обставин, а також – їх кілька і це багато кому із талановитих людей муляє – що можна було підкорити масову аудиторію й багато на цьому заробити, якби стало снаги відмовитися від ідеалів: мистецтва для мистецтва, порядності, ну і так далі. Ми впізнаємо тут себе: я, зізнаюся, розплакалася над останніми сторінками історії Катерини Ботанової. Але ні я, ні, імовірно, аудиторія «ЛітАценту», не представляємо інтереси найширших верств населення. Тобто того прошарку, який уже є масовим споживачем, але й книжки купує. Втім, і нас отаких теж досить багато. Недарма стаємо повноцінною частиною цільової аудиторії популярних форматів. Про це свідчить і найбільш об’єктивний критик: рейтинг продажів Книгарні «Є», у вершину якого «Історії талановитих людей» уже потрапили і цілком логічно сусідять там із Фіцджеральдом та Бредбері, авторами, цікавими широкому діапазону читача. Якщо протримаються досить довго, то стануть ще одним доказом, що платоспроможної інтелігенції є досить багато. І що в умовах кризи саме вона продовжує купувати книжки – коли цікаві видання наявні на ринку. А в даному випадку все-таки йдеться про «запланований бестселер», адресований насамперед конкретному середовищу, і, що важливо, у цьому середовищі розрекламований.
