Якщо укласти перелік із «проклятих» митців, то, мабуть, найперше місце там посяде угорський літератор, критик та лікар Геза Чат (літературний псевдонім Йозефа Бреннера). За його коротке життя Чату «пощастило» познайомитися із опіумною наркоманією, сексуальною вакханалією, божевіллям, вбивством і кількома спробами самогубства. Причини цього було би важко зрозуміти, якщо би не докладний щоденник генія. А те, що Чата справді цінують, доводить це погруддя, встановлене на його батьківщині в Суботиці (Сербія).
Чорна тиша в Саду чарівника
Маленький Йозеф майстерно грав на скрипці, хотів стати художником, але вчителям не подобалися його картини, тож він узявся за музичну критику. Статті Бреннера почали друкувати, коли йому ще не було чотирнадцяти років. Цікаво, що він був серед перших критиків, які схвально відгукнулися на твори Бели Бартока та Золтана Кодая. У 21 рік Йозеф написав книжку про Пучіні, яку одразу ж переклали німецькою мовою.
Після закінчення школи Йозеф переїхав із провінційної Суботиці до Будапешта та поступив там до психіатричного відділення медичного факультету. Психіатрія та психоактивні речовини визначили його подальший шлях у літературі. Вже у першій свої збірці оповідань «Varázsló Kertje» (Сад чарівника, 1908) Йозеф, який узяв собі літературний псевдонім Геза Чат, почав досліджувати потаємні глибини людської підсвідомості. Потім вийшли збірки «Az albíróék és egyéb elbeszélések» (Заступник судді та інші оповідання, 1909), «Délutáni álom» (Післяполуднева мрія, 1911) «Schmith mézeskalácsos» (Пряничник Шмідт, 1912) «Muzsikusok» (Музики, 1913). Оповідання Чата одразу здобули гучний успіх, незважаючи на іноді просто моторошні сюжети.
«Я розповім вам, пане докторе, цю історію, – так починається сюрреалістичне оповідання “Fekete Csőnd” (Чорна тиша). – Мій брат був маленьким хлопчиком із білявим волоссям та червоним обличчям. Його темні очі дивилися кудись вдалину. І ще одне додам, пане докторе. Чорна тиша.
І раптом він виріс.
Ще вчора маленький та гарненький хлопчик на ранок перетворився на незграбного підлітка. О, як це боляче вразило моє серце! Я так і знав, я передчував це… цю чорноту, що насувається безмовно, як велетенські крила кажана».
Короткі речення та ще й виокремлені по одному в абзаци – характерна риса стилю Чата – робить оповідання схожими на вірші в прозі. За напрямом вони, звісно, цілком вписуються у канон експресіонізму початку ХХ сторіччя. Похмурий суб’єктивний погляд головного героя, від імені якого ведеться мова, спотворює навколишню реальність і вже не зрозуміло, чи все це було насправді, чи відбулося лише в хворобливій фантазії персонажа.
За сюжетом хвора на безсоння людина пише листа лікарю, в якому розповідає про свого брата Річарда. На думку автора листа, несподіване дорослішання Річарда призвело його до божевілля та цілої низки безглуздих і трагічних подій, унаслідок яких Річард потрапив до психіатричної лікарні. Але позбавлений сну персонаж стверджує, що насправді в усьому винна не хвороба, а містична Чорна Тиша, яка заволоділа його братом. Коли Річард утік із лікарні й повернувся додому, зламавши решітку на вікні, автор листа підкрався до хлопця і задушив його вві сні, аби позбутися Чорної Тиші.
У цьому оповіданні яскраво помітна ще одна тема, характерна для всього світогляду Чата: страх перед дорослішанням та всіма згубними звабами, яке воно несе, а найбільше – страх перед сексуальними стосунками, залежність від яких перетворює життя на прокляття. У оповіданні «Руда дівчина» головний герой через багато років зустрічає свою няньку Ешті, яка в дитинстві читала йому казки Андерсена. На диво, літня жінка зберегла всю свою привабливість, і несподівана зустріч закінчується пристрасним сексом. Коли через деякий час хвороба вкладає героя в ліжко, у маренні йому з’являється сам Андерсен і промовляє щонайменше цілу естетичну програму Гези Чата: «Молодість та бажання подібні до двох великих квіток, що зростають з одного кореню… Але досвідчений садівник недаремно побоюється, що ці дві квітки знищать одна одну силою своєї пишноти, тому роздумує, як їх захистити. Запам’ятай ці дві квітки та затям собі, що коли одна з них засохне, інша зів’яне також».
50% морфію
Після отримання диплому в 1909 році письменник короткий час працював у психоневрологічній клініці Моравчика, де, спостерігаючи за пацієнтами, написав свій єдиний великий твір – роман «Щоденник Божевільної», екранізований угорським режисером Яношем Сасом.
http://youtu.be/eYY8OBXN0ic
В основу фільму було покладено не лише цей роман, а й абсолютно шокуючий щоденник Гези Чата, який він вів у 1912 році – через два роки після початку його фатальної наркозалежності. Письменник цікавився впливом наркотиків на свідомість із погляду медика й художника водночас. У цей період свого життя він працював лікарем на спа-курортах і мав безліч часу для писання та еротичних пригод. Ось його типовий день.
«Літо 1912 року.
У ті часи ми спали погано. Мене дуже непокоїло сексуальне бажання, особливо коли не було пантопону (суміш, яка містить 50% морфію). Останні побачення виникали в моїй уяві із майже болісною деталізацією. Я бачив Ольгу (Ольга Йонаш – майбутня дружина Чата – О.Ш.), як вона входить до кімнати у сорочці, нахиляється і зваблива плоть її маленьких ніг зблискує крізь тонкі чорні панчохи.
Саме тому незабаром faute de mieux (за відсутністю чогось кращого – О.Ш.) мені довелося спокусити покоївку Терез, чи якось її там звали, вже не пам’ятаю. Я добряче відтрахав її декілька разів із кондомом, бо в неї була досить туга вагіна. Терез позбавив цноти пару років тому спа-доктор Малер. 21-рік. Тонке і бліде тіло. Не надто апетитний шматочок. Але щойно її пусті блакитні очі запалювала хіть, щойно її обличчя червоніло від пристрасті, і вона починала інтенсивно відштовхуватися – у цьому було навіть щось цікаве».
Автор передмови до щоденнику Чата, сучасний американський новеліст Артур Філіпс, із захватом зауважує манеру, в якій Чат пише про свої сексуальні перемоги.
«Його жінки часто з’являються у вигляді тварин (кроликів, ласок, кур), приготованих для “жертви” коханню. Ця сентиментальна термінологія, що виникає з-під пера позбавленого сентиментів всеїдного автора, розлючений апетит якого досяг апогею, відкриває ще один бік характеру доктора Бреннера, гінеколога, що переслідує чоловіків у їхніх нічних кошмарах. “Я вчинив з нею дикунство”, – записує він у щоденник, і ефект від цієї фрази вражає мене більше, ніж будь яке з його коротких оповідань».
Сам Чат іноді фіксує своє статеве життя із скрупульозністю наукового дослідника.
«Протягом цього часу я злягався з нечуваною насолодою, але поза межами духовного виміру, і, починаючи з 5 грудня, кожного місяця я вдало запліднював по одній жінці».
Письменник ретельно укладає все в пронумеровані списки, схожі на рецепти. Ось, наприклад, список порад самому собі в разі відсутності сексуальних стосунків:
«Добрі поради:
1. Не забувай, якщо коїтус неможливий: завжди є можливість для Obverso Corpore (поза 69), фроттажу, кунілінгусу, коїтусу в анум, феляції.
2. Ми повинні мати сумніви щодо успіху, але при цьому поводитися так, наче ніколи не сумнівалися в будь-чому.
3. Ніколи не забувай, що бром, перукар, ванна, чиста білизна, обливання холодною водою, клізма, промивання носа, алкоголь і т. ін. – це засоби, які добре допомагають у важких ситуаціях.
4. Якщо більше неможливо контролювати себе, треба прийняти 1 гр брому, лягти та почекати півгодини.
5. Повільне рахування, глибоке спокійне дихання, лежачи у горизонтальній позиції, повертає самоконтроль.
6. Тренування волі – це велике досягнення, що призводить до радості, але…»
Ще один красномовний перелік під заголовком «Підсумки 1912 року»:
«1. Займався сексом – 360-380 разів.
2. Заробив – 7390 крон.
3. Публікація збірки оповідань “Пряничник Шмідт”.
4. Публікація німецького перекладу книжки про Пуччіні.
5. Публікація книжки “Пеан”.
6. Отримав роботу на курорті в Stubnyafurdo (містечко Turčianske Teplice на заході Словаччини).
7. Десять нових жінок.
8. Серед них – двоє незайманих.
9. Публікація книжки “Фізичний механізм психічного захворювання”.
10. Написав п’єсу “Хорвати”.
11. Подорож до Відня з пані О. (Ольгою Йонаш – О.Ш.)»
Або цей — під заголовком «Гросбух січня 1913 року»:
«Заробив: 260 крон.
Витратив: 390 крон.
Секс: 45 разів.
Оргазми (Ольги): 58 разів.
Усього впродовж 345 днів нашого спільного життя (з 15 вересня 1911 до 31 грудня 1912 року) в нас був секс 424 рази, що становить приблизно 1,268 разів на день у середньому.
Спожив: 170 сентіграмів морфію, або в середньому 5,6 сентіграмів щодня».
Наступний запис датований 19 вересня. Це був дуже насичений день.
«Хочу детально записати весь важкий сьогоднішній день. Не люблю число 19. Потрібно організувати все так, аби, наскільки це можливо довше, не залишати будинку до вечора.
Я прокинувся о 9 ранку, ввів 0,012 пантопону і знову повернувся до ліжка. Ейфорія не з’являлася. Я випив кави та викурив цигарку без особливого бажання та смаку. Потім я спустився до відділення і трохи поговорив із Шомльо, паралізованим колишнім чоловіком Ельзи Самоши. Мені подобалася його безладна балаканина. Шомльо розповідав мені смішні та фривольні історії з його сексуального життя. Його останній коїтус був просто кошмарним. Чоловік повернувся додому вночі після пиятики, почав трахати свою дружину, і раптово з огидою витяг свій член. Він вже знав про те, що дружина його зрадила».
Крижана подушка суцільного небуття
Чат почав приймати морфій у 1909 році, коли дізнався про свій туберкульоз. Тоді йому здавалося, що цей препарат допоможе позбавитися від зайвих хвилювань та принесе швидке полегшення. Вперше цей наркотик з’являється в щоденнику як спокуслива та приємна Мадам М. Вона приносить із собою довершене задоволення (доповнюючи тріо із коханкою), але пізніше залишає по собі легкий смуток.
Наркотик був для письменника не лише засобом від нудьги, він сподівався за його допомогою досягти якогось небаченого досвіду. Ось уривок із його оповідання «Опіум» 1909 року:
«Якщо ви почали свідомо курити опіум у дорослому віці, ретельно доглядаючи за своїм здоров’ям та дотримуючись усіх рекомендацій професійного лікаря, ваше життя може тривати понад десять років. І тоді, у віці двадцять мільйонів років (за досвідом), ви можете здатися вічному покою на крижаній подушці суцільного небуття».
Саме в цей час письменник створив більшість своїх знакових оповідань, герої яких страждають від надзвичайного психічного або фізичного насильства: діти вбивають батьків, дорослі чоловіки спокушають або ґвалтують та кидають напризволяще дівчат-підлітків. Чат часто пише від першої особи, із глибоким розумінням психіки та дій насильника. Критики зауважують, що його короткі оповідання нагадують медичні історії хвороби. Іноді в них зображені катування.
Поетика тортур
Французький дослідник Мартін Карайоль (Martin Carayol) розмірковує про це у своєму есеї «Поетика тортур: випадок Гези Чата». «У коротких оповіданнях Чата катування здебільшого влаштовують для задоволення або ж задля хворобливої цікавості», – пише Карайоль, маючи на увазі, що жодна із зображених письменником тортур не спрямована на досягнення якоїсь раціональної мети (наприклад, дізнатися важливу інформацію). В есеї особливо зауважено те, що письменник ніколи не дає моральної оцінки зображеним подіям, зосереджуючись на відстороненому описі фактів.
У програмному оповіданні «Матріцид» («Матеревбивство», також захопливо екранізоване Яношем Сасом – фільм «Хлопчики Вітман») десятирічні брати катують тварин у спеціально приготованій кімнаті на горищі, про що не здогадується їх мати.
Фільм Яноша Саса «Хлопчики Вітман» (із англійськими субтитрами).
http://youtu.be/5Ym63cucH50
Карайоль підкреслює, що жорстокість хлопчиків нічим не вмотивована, вона виникає навіть не як реакція на смерть батька, що не викликала у його синів сильних емоцій. Складається таке враження, що Чат вважає жорстокість невід’ємною частиною дитинства. А те, що про неї ніхто не здогадується, наводить на висновки про тотальність зла: ми напевне не знаємо цього, але йому підвладна кожна дитина. Наприкінці оповідання хлопчики вбивають свою матір, аби безперешкодно подарувати її коштовні прикраси проститутці, з якою вони потоваришували нещодавно. Абсурдність цього вчинку, його мотивації та наслідків навіть не спадає на думку братам: вони наївні у своєму злочині, а значить невинні, бо просто не можуть чинити інакше – така їхня природа, хлопчики Вітман створені для тортур та вбивства. Залишається тільки здогадуватися, що сформувало в Чата такий суб’єктивний та похмурий погляд на реальність: випадки з його медичної практики чи передчуття катастрофи ХХ сторіччя.
Наступне, характерне для вище показаної тенденції, оповідання письменника «Маленька Емма» намагається знайти пояснення, звідки береться дитяча жорстокість.
«Наш новий вчитель не читав і не писав разом із нами на уроках, як попередній. Замість цього він виступав перед класом із лекціями, а потім викликав нас по одному до дошки робити за ними доповіді. Якщо хтось розмовляв або дуркував, він попереджав його лише один раз. Наступного разу він викликав його та повільно казав: “Лягай-но, хлопчику!” Потім учитель обертався до класу та запитував: “Він отримає тричі. Хто бажає видати?”
Це було захопливо. Зазвичай вставали десятеро-п’ятнадцятеро хлопчиків. Учитель вивчав добровольців, викликав одного та вручав йому різку зі словами: “Якщо не битимеш щосили, то займеш його місце!”
Весь клас у гробовій тиші спостерігав за побиттям, жадібно слухаючи зойки покараного. Ми обожнювали тих, хто не кричав та не плакав, але також відчували й дещицю ненависті до них”.
Ненависть, звісно, була викликана «крадіжкою» задоволення від страждань. Власне, саме оповідання складається з двох частин: опису знущання вчителя над дітьми в школі та сцени з дитячою грою в повішення маленької Емми, яка загинула внаслідок цієї жорстокої забавки. Логіка твору підштовхує до думки, що в створенні стійкої асоціації між насильством та задоволенням винні дорослі. Але ця ідея своєю оманливою простотою нагадує історію про яйце та курку. Джерело зла знов лишається нез’ясованим.
34 претензії до Ольги Йонаш
У 1913 році Чат одружився із своєю давньою подругою та коханкою Ольгою Йонаш. Із цією жінкою пов’язаний найтрагічніший епізод у житті письменника. Наступного року його призвали до армії й одразу ж направили на фронт Першої світової. Там швидко помітили наркотичну залежність новобранця й часто відправляли його лікуватися, аж поки остаточно не забракували в 1917-му. Після звільнення з армії Чат намагався стати сільським лікарем, але його стан на той час значно погіршився. Залежність від наркотиків почала руйнувати його особистість, письменник фіксує свої, спотворені морфієм, враження від зовнішнього світу.
«Наступна доза викликала ейфорію тривалістю 20-30 хвилин та завершувалася наймізернішим станом, під час якого:
1. Вся людська діяльність, усі намагання та робота видаються смішними та гидкими.
2. Всі розмови втомлюють та здаються дурними.
3. Всі плани – нездійсненними та жахливими.
4. Все велике, прекрасне та шляхетне – недосяжним та безглуздим».
У короткі миті звільнення від отрути Чат бачить усю неприйнятність свого способу життя й дивується безкінечному терпінню дружини.
«Таке життя є безкінечно мерзенним та нікчемним. Моя огидність, слабкість та жалюгідність не викликають нічого, окрім щирого здивування тим, як Ольга досі кохає мене та не зраджує, як вона щоразу не здригається з відразою, чуючи мій слабкий із придихом голос, спостерігаючи мої постійні погляди в дзеркало, мій безсоромно зморщений пеніс, моє змарніле обличчя, мої безглузді розмови, моє неспроможне та бездіяльне життя, мій підозрілий дохід, мою відсутність волі, нахабність, із якою я щодня тікаю до туалету, мою дурість. Гадаю, я ще й смерджу: через повну руйнацію органів нюху, я не відчуваю смороду мого погано витертого заду та гнилих зубів».
Але надалі періоди просвітлення траплялися дедалі рідше. Ретельно, із прискіпливістю психіатра, письменник занотовував до щоденника свої параноїдальні фантазії, оформлюючи їх у два переліки з 13 та з 21 пунктів претензій до дружини із заголовком «Загальні зауваження».
«Я не звинувачую мою дружину через те, що вона багаторазово зраджувала мене і врешті народила дитину від іншого чоловіка (вона могла би позбавитися від зародка, як приблизно вісім разів перед тим). Оскільки я науковець та філософ, то цілком здатний зрозуміти бажання та права плоті. Я розумію також людську природу: незалежно від того наскільки ми щасливі, повсякчас бажаємо ще більшого задоволення.
З іншого боку наступне неможливо пробачити жодним чином:
1. Перед весіллям вона сказала іншим, що або я одружуся з нею, або вона вб’є мене. Жодна шльондра не має права казати так, а лише справді закохана жінка, яка живе заради свого чоловіка й готова померти заради нього.
2. Вона зіпсувала перші тижні нашого шлюбу своїми постійними скаргами, аби лише привернути до себе увагу, бо вона на той час вже була вагітна від когось іншого.
3. Вона знала про свою природжену зрадливість і бачила, як я ще у санаторії страждав від передчуття цього, але й досі вона не погоджується на розлучення…»
У 1919 році Чат погоджується на лікування у психіатричній клініці. Брат Дьожьо отримував від письменника божевільні листи, де він просив надіслати йому якомога більше морфію, бо лише так він може назавжди покінчити із залежністю від нього. «На цей час думали та діяли вже двоє: він та морфін», – писав Дьожьо. Чат не довго витримав у лікарні й утік додому. 22 липня він убив свою дружину Ольгу Йонаш із револьвера на очах у власної дочки, потім отруївся морфієм та перерізав собі артерії. Та це ще був не кінець трагедії. Письменник вижив і був переправлений на лікування у госпіталь у Суботиці (Сербія) знов, а потім знову втік. Чат планував дістатися до психіатричної клініки у Моравчику, де він починав свою кар’єру, але на югославському кордоні його зупинили вартові. Письменник просив їх застрелити його, бо він не мав сили лікуватися в госпіталі, але солдати відмовили йому. Тоді Чат отруївся морфієм знов. Цього разу успішно.
