– На «помаранчевому» Майдані було відчуття колосальної ейфорії. Тут цього відчуття не було ніколи. Як на мене, це дуже добре: замість ейфорії є концентрація. Відповідальність, солідарність і зосередженість – ось цим і відмінний теперішній Майдан від минулого.
– Євромайдан і все, що з ним пов’язане, допомогло реабілітувати «помаранчеву» добу – для себе самих, у своїх власних очах. Тепер уже для всіх зрозуміло: цей досвід мобілізації відбувся тому, що ми мали досвід попередній.
– Для доби Помаранчевої революції було властиво покласти відповідальність на «великого Батька». Тепер ми позбавляємося патерналістичного делегування відповідальності ідеалізованій грандіозній постаті.
– З одного боку, Євромайдан – це ідеалізована Україна. Але не така, якою вона є чи стає. Бо до того далеко. Радше, це відображення України, якою вона могла би бути. Тобто це «інший стан» – те, чого би ми насправді хотіли від нас самих.
– Типу «учасник Антимайдану» попросту не існує. Це така дифузна маса без визначених цінностей. Був вражений, наскільки не працює константа «ми-вони»: от вони є по той бік, вони інші, паскудні тощо. Різниця між нами майже не відчувається.
– Цього разу ми здобуваємо дуже мало, дуже марудно, дуже мучівно і спроквола. Зате маємо рішучість провадити цю марудну, мучівну, тривалу працю. І це є величезний наш здобуток, цінність якого виявиться дещо пізніше.
За матеріалами видання «Галицький Кореспондент»
Улюблений сайт літературної критики
