13 грудня в Києві відбулось урочисте вручення літературної премії Джозефа Конрада-Коженьовського, організованої Польським Інститутом.
М’яко кажучи, в не дуже літературний час, проте збіглись одразу два нагородження: за три години перед Конрадом своїх лауреатів визначала Книжка року Бі-Бі-Сі. Й обидві події зібрали чимало гостей. У залі готелю «Сіті», де вручали Конрада, ледве вмістилися всі охочі. Характерна прикмета часу: на світську подію добряча половина людей прийшла в теплому, виразно «майданному» одязі, міцному взутті, а в гардеробі поряд із верхнім одягом радісно поблискували захисні помаранчеві каски мітингувальників. Ну, й «у кулуарах», звичайно, обговорювалися не так літературні справи та шанси претендентів на перемогу, як останні події розбурканої країни – особливою популярністю як співбесідник тут користувався відомий журналіст Віталій Портніков – до речі, член журі премії.
Серед інших членів журі не зміг прийти поет і видавець Іван Малкович. Решта ж були на місці: професорка Віра Агеєва, публіцистка й керівник департаменту стипендій Національного центру культури у Варшаві Боґуміла Бердиховська, директор краківського Інституту Книги Ґжеґож Ґауден, директор Польського Інституту в Києві й голова журі Ярослав Ґодун і письменниця, перекладачка Наталя Сняданко.
Церемонію розпочав музичний номер контрабасиста Марка Токара і вокалістки Уляни Горбачевської. Вони виконали фрагмент перформанса «Альберт», створеного спільно з Юрієм Андруховичем (також присутнім на церемонії). Імпровізований твір поміж експериментами з окремими звуками та чимось близьким до стандартного джазу, з елементами молитви, певною мірою додав драматичного настрою. Саме час представити трьох претендентів на премію, три тисячі євро та піврічне стажування у Польщі на стипендії Gaude Polonia.
Було досить логічно, що Андрія Бондаря, котрий останнім часом більше займається колумністикою, ніж поезією, представляв Віталій Портніков: «Андрій Бондар і поет, і публіцист, небайдужий до того, що робиться в країні. А окремо хочеться відзначити його внесок в українсько-польські літературні зв’язки, зокрема, переклади, які він робить. Зокрема, переклади мого улюбленого Вітольда Гомбровича. Гадаю, кожен, хто може читати польською, погодиться зі мною: переклад Гомбровича – це завжди подвиг».
Сам Бондар згадав про «покровителя» премії – письменника Джозефа Конрада – в контексті українських обставин: «Ми особливо пов’язані з Конрадом, бо він свого часу втік від російського «Мордору», і ми сьогодні теж хочемо уникнути цього «Мордору»…»
Другу кандидатку, Таню Малярчук, презентувала Віра Агеєва. Вона також зробила екскурс в історію: «Сьогодні для літератури не звичайний день. Сьогодні – 120 років від народження Миколи Хвильового. І цікаво, що Микола Хвильовий та інші українські письменники-«вітаїсти» двадцятих-тридцятих років ХХ століття були під помітним впливом Конрада, вони самі про це говорили. Коли говорити на цьому тлі про Таню Малярчук, вона теж вельми вітальна письменниця. Візьмімо, наприклад, її останню книжку. Головна героїня постійно бунтує, бореться за справедливість, ніколи не мириться з обставинами!»
Сама Таня Малярчук приїхати на церемонію не змогла. Роль її «посла» довелося виконувати іншій авторці – Богдані Матіяш.
А про Остапа Сливинського, третього претендента, говорив Ґжеґож Ґауден. Він не лише розповів про творчість цього поета, герметичного метафориста, а й переказав один кумедний момент: «Коли я шукав біографічні дані Сливинського, я зайшов на сайт берлінського літературного фестивалю і побачив, що на початку біографії Остапа його рідним містом позначено Львів, а наприкінці – Лемберг».
У відповідь сам Сливинський згадав, що на тому-таки сайті про нього написано, ніби він – «поет із України і Польщі»: «Я просив їх виправити це, але вони сказали, що фестиваль прагне міжнародного контексту, а тому саме таке формулювання буде найкращим. Воно й тепер там є».
Також поет розповів, що сьогоднішній Київ для нього весь просякнутий димом вогнищ, і йому це дуже подобається, бо такий запах асоціюється з мандрівками та пригодами.
Серед урочистих виступів найбільш інформативним було слово директора Польського Інституту Ярослава Ґодуна. Він поділився деякими цікавими літературними планами інституції. Наприклад, на сайті Кореспондент.net збираються зробити опитування про найвідомішого в Україні польського письменника. Можна сказати, час обрано не найкращий: саме зараз сайт стрімко втрачає авторитет через різку зміну політики після зміни власника та обвинувачення в цензурі й маніпуляціях. А ще Польський Інститут запланував зовсім експериментальний проект – ближчим часом у поїздах Інтерсіті+, знаменитих «Хюндаях», з’являться такі собі бібліотечки сучасної української літератури. Технічні деталі поки що не зовсім зрозумілі, але Ярослав Ґодун сподівається: книжки допоможуть краще зблизитися різним регіонам України. Подивитися, чи читатимуть пасажири «сучукрліт», буде й справді цікаво.
Але повернімося до лауреатів премії Конрада. До мікрофону вийшли посол Польщі Генрик Літвін і телеведуча Алла Мазур, щоб оголосити переможця. Точно не виміряти, проте в мене виникло враження, що на той момент більшість публіки очікувала перемоги Андрія Бондаря.
«Сьогодні, коли український народ так прагне свободи, я хочу нагадати: вільну думку народжує вільне і талановите слово. Сучасна українська література підтверджує, що ми були і є Європою» – урочисто промовляла Алла Мазур.
Посол був дещо стриманіший: «Політика в ці дні часто несе відчай і невпевненість, а культура впевненості».
І ось нарешті ім’я переможця оголошено: літературну премію Джозефа Конрада-Коженьовського отримала Таня Малярчук!
Лауреатці негайно зателефонував Ярослав Ґодун. Вона явно не відразу зрозуміла, що відбувається, а коли зрозуміла, в чому річ, була дуже зворушена. Таня Малярчук сказала, що душею зараз із українцями, побажала триматись і трохи перепочити від Майдану.
Тепер, під час фуршету (у зв’язку з «революційним становищем» безалкогольного) можна було обговорити враження. Ось як прокоментував ЛітАкценту рішення журі молодий поет Мирослав Лаюк: «Премія Конрада, попри те, що досить молода, в моєму баченні – вже стала однією з топових. Список номінантів щоразу тішить і майже не викликає питань. Цього року було якраз саме так, бо всі троє претендентів – Бондар, Малярчук, Сливинський – як на мене, приблизно однаково на премію заслужили. Мені здавалося, що її виграє Остап Сливинський як «чистий» поет, бо до того перемагали здебільшого прозаїки, а найавторитетніші (чи найоб’єктивніші) у моєму розумінні премії на поезію орієнтуються менше, ніж на прозу. Але виграла Таня Малярчук – і це теж дуже добре, її письмо дуже достойне.»
Наступну премію Конрада, згідно з регламентом, повинні вручити аж 2015 року. А поки що гості розходились із готелю «Сіті». І багато хто йшов на Майдан…
Усі фото надані Польським інститутом
Народився 1981 року в Харкові. Автор книжок поезії "Корокте і довге", "ЦІЛОДОБОВО!" (спільно з Горобчуком і Коробчуком), "Мій перший ніж", "Збіг обставин під Яготином" та збірки оповідань "Неймовірна Історія Правління Хлорофітума Першого".
