Усупереч традиційному віктимізаційному сприйняттю Чорнобиля, післячорнобильська бібліотека постає у книжці професора Тамари Гундорової явищем постапокаліптичним, яке засвідчує народження в Україні нової літератури – постмодерністської. Післячорнобильська бібліотека стає метафоричним образом водночас загроженої та збереженої культури, ковчегом, музеєм, бібліотекою, списком. Чорнобиль трактується при цьопотрактовано як точку відліку українського постмодерну, а післячорнобильську бібліотеку – як набір текстів, топосів, топограм, цитат, дискурсів, баїв, сюжетів, імен, канонів, розгорнених упродовж 1990-х і 2000-х років. Друге видання монографії, істотно доопрацьоване та розширене супроти видання 2005 року, містить низку нових розділів, що в них залучено до аналізу раніше не досліджуваний літературний і мистецький матеріял; воно підсумовує та почасти ревізує попередні висновки авторки щодо шляхів розвитку новітнього українського письменства і становить, за авторським означенням, «розвідку із коментарем із “кінця постмодерну”».
Улюблений сайт літературної критики
