Монографію львівського науковця, професора УКУ Олександра Зайцева присвячено одній із найбільш досліджуваних, але найменш досліджених тем новітньої української історії – генезі та розвитку радикальної течії українського націоналізму міжвоєнної доби. Автор свідомо дистанціюється від багатолітніх дебатів, які зводилися до питання, чи були націоналісти героями а чи злочинцями. У центрі уваги пропонованої розвідки інша проблема – співвідношення загальноевропейських тенденцій і унікальних рис у феномені, який прийнято називати українським інтегральним націоналізмом. Концепт інтеґрального націоналізму добре описує зміст ідеології і, певною мірою, практики ідейно-політичного напряму, який сформувався в Західній Україні та колах української політичної еміґрації у 1920-х роках і був представлений Дмитром Донцовим та його послідовниками («чинний націоналізм»), Організацією українських націоналістів («організований націоналізм»), Фронтом національної єдности Дмитра Палієва («творчий націоналізм»). Особливістю авторського підходу є увага не тільки до програмно-теоретичних аспектів ідеології інтеґрального націоналізму, а й до мітів, символів і ритуалів, які були не менш важливими аспектами досліджуваного феномену. Також автор використовує евристичні можливості, які дає теорія політичних релігій, що останнім часом успішно застосовується для вивчення інтеґралістських ідейно-політичних рухів.
Улюблений сайт літературної критики
