Сьогодні увечері мені так дивно. Дивно і трохи прикро, а може, просто засмучено. Є така гарна осінь – саме така, яку дуже люблю – з прохолодними днями, землею, яка стає все твердішою і готується до того, що її спершу вкриє добрий шар листя, а тоді – трохи згодом – прийдуть добрі й прості сніги. Є добре. Є так, як любиться. Рукам і обличчю і надворі, і навіть у хаті час від часу стає трохи холодно, і ця прохолода така добра і вдячна. Хоч, зрештою, люблю осінь різною, і люблю в ній, зокрема, й те, що ніщо ніколи не стається однаково. Кажу про осінь, що вона стається, бо ні в ній, ні, зрештою, в жодній із пір року насправді немає чогось такого, як повторення. І це гарно. А однак нині ввечері трохи дивно. І трохи засмучено.
Часом таки дивуюся, як ми всі є. Як живемо. Як приймаємо те і тих, хто є поруч. Як багато чого недооцінюємо, не розуміємо або просто чимось добрим і важливим нехтуємо. Те, що є даром, сприймаємо за даність, а за даність забуваємо подякувати так, як годиться дякувати за всі дари. Зрештою, і за дари часто не вміємо дякувати.
Чи багато із нас коли-небудь казали собі про тих, хто є поруч, що їх нам дано як дар? Хто із нас так бачить своїх батьків, братів і сестер, своїх друзів, і так до них ставиться? Хто із нас готовий бути при них вдячно і тихо, бо вони – як усякий дар – дуже цінні. Великі серцем. Більші від нас. Як часто дякуємо за близьких нам людей і говоримо їм, що вони нам дорогі, і чи усвідомлюємо, що їх і справді нам подаровано. Що котрісь зустрічі, приязні, довіри, любові просто могли ніколи не статися…
Часом стає дуже тяжко бути у світі, в якому немає місця для слова «дар». У якому є мало щоденної вдячності. У якому немає місця для слів «Ти мені дорогий/дорога, важливий/важлива і цінний/цінна». Хочу встигати говорити ці слова. Хочу справді так відчувати. Хочу переживати людей і події, які є, як щось велике. Як щось, ні за що мені подароване. Хочу бути вдячною за тих, хто мені є, хто мені дорогий і важливий. Хотіла би, щоб так було до кінця. Ми всі заслуговуємо такої взаємної довіри і вдячності. Дуже заслуговуємо.
Щасливі ті, хто так живе і має поруч себе тих, хто навзаєм потребує так дякувати. Щасливі ті, хто завдасть собі труду ширше розплющити очі й подякувати навіть за дар зору, бо ж багато є тих, чиї очі незрячі й хто позбавлений радості пізнавати світ у всіх його барвах. Щасливі ті, хто захоче про це думати. Щасливі, хто навчить себе – бо цього можна і треба вчитися – думати про важливе. Щасливі, хто все, що станеться, зуміє усвідомити як дар.
Самими губами, майже не вимовляючи вголос, проказую те, що спадає на думку найперше: дар зору – дар радості – дар довіри – дар друзів – дар життя – дар мов – дар подиву – дар письма – дар бачити все у світлі – дар світла – дар любові – дар віри – дар сліз і дар усміху – дар мовчання – дар розуміння – дар усвідомлювати все як дар, – і знаю, що цьому перелікові немає кінця… І що цей текст мені теж подаровано – як і сьогоднішній день, який уже майже минув, і як вечір, що настав, і як зорі на небі, і як спокій і радість, яких у цьому дні було так багато.. І як усі думки й відчуття.
А ще думаю зараз про те, що хотіла би, щоби кожна людина сама про себе пам’ятала, що й вона є великим даром. Що вона дуже цінна й важлива – незалежно від того, що робить і чого не робить. Бо всі ми насправді дуже коштовні. Через усіх нас світ чимось збагатився – навіть якщо це був просто наш усміх, який когось втішив. Навіть тоді це був великий дар..
Можемо бути уважніші. Можемо більше дякувати. Впізнати у чомусь дар.
Богдана Матіяш — поетка, перекладач, редактор видавництва й часопису «Критика», представник київської редакції часопису «Український журнал» (Прага). Авторка поетичних книжок «Непроявлені знімки» (2005), «розмови з Богом» (2007). Кость Москалець назвав «розмови з Богом» найсенсаційнішим поетичним виданням 2007 року, а Андрій Бондар припустив, що «розмови з Богом» «із плином часу стануть культовою книжкою, як стали такими, приміром, перша збірка Олега Лишеги “Великий міст” або “Діти трепети” Василя Герасим’юка». Фрагменти «розмов із Богом» перекладено словацькою, білоруською, польською, англійською та німецькою мовами. Народилася, живе та працює в Києві.
