«Смерть малороса, або Ніч перед Трійцею» – нова повість Антона Мухарського, видана на хвилі успіху «Доби» й натхнена творчістю Олеся Бузини, в чому автор зізнається вже на обкладинці. Дизайн Андрія Єрмоленка довершують вже добре знайоме червоне коло з віковим обмеженням та кокетливі смайлики обабіч заяви на здобуття Шевченківської премії. Замість синопсису чекає попередження про радикальну українську прозу, чорний гумор і можливий культурологічний шок.
Своєрідним прологом є опис сурових аграрних буднів на Київщині, де головний герой, публіцист і шоумен Лесь Білий (у якому легко вгадується його лисий прототип), успадкував хату. Із сюжетом повісті, рушійною силою якого є місцеві звичаї відьом і трудящих, на цьому моменті читача розлучають, натомість занурюючи його в біографію винуватця свята.
Моральні засади Лжебузини змалювати собі неважко, але Мухарський, розраховуючи на широкий загал, виділяє цілий розділ для ознайомлення з нудним дискурсом українофобства, головні тези якого («Сосати! Лежати!») неодноразово повторюються на сторінках повісті. Вивчене закріплюється наочними прикладами: ось наш малорос заливається коньяком в Сєвєродонецьку на сумнозвісному з’їзді Партії Регіонів, а донецька повія дарує клієнтові хламідіоз; ось письменник підступно викрадає ідею сценарію фільму «Тойхтопройшовкрізьвогонь», отримуючи з Москви пропозицію на тисячі доларів контракту; ось бідолаха з лікувальною метою робить собі масаж простати і одночасно мастурбує на фотографії зірок зі старого журналу; ось зваблює неповнолітню… Кожна крапка з комою дорівнює поділу на розділи, і ця більша половина книги не смішна і не шокуюча – вона просто-таки нудна. Це не радикальна проза, а млява новелізація жовтої преси. Натомість складається враження, що Антін Мухарський під час написання повісті смакував кожне слово з опису цієї содомії (значно яскравішого й багатшого за мій переказ): одна рука зайнята гусячим пером, а друга – «життєдайним пагоном, його корінцем, гетьманською булавою». Саме так, незважаючи на вікове обмеження і нецензурну лексику не тільки з вуст героїв, автор паралельно використовує недолугі евфемізми, що звучать, як мінімум, безглуздо.
Окремо варто висвітлити заплутані мовні характеристики героїв, які поділяються на три види і постають у найрізноманітніших місцях усупереч законам логіки. Найбільш передбачуваний, але не найпоширеніший вид –
це російська мова, передана українською графікою («Та **** я ваш данєцкій «Сармат»! Я с Єнакієва, ясно!?»), далі – чиста українська (з вуст донецької повії: «Коли йду на роботу, то так… Адже я тільки починаю. Важко психологічно»), і, авжеж, суржик (мовить той самий єнакієвець: «Не переймайся, гандони усьо рєшают!»). Таким мовним коливанням підвладний і Лжебузина, чий перехід на українську в критичний момент був пояснений автором лише одноразово й наприкінці повісті. Авжеж, якщо ставити за мету правдиво написати про русофілів, то кінцевим продуктом виявиться майже повністю російськомовний твір. Але це не виправдує постійних і невмотивованих перестрибувань – змальована Мухарським ситуація потребує системного відображення.
Пробачивши попередні сентенції та їхнє кволе поєднання з кульмінацією та фіналом, що дали змогу автору також кокетливо назвати свою повість «майже Гоголівською», варто зазначити вірний шлях, на який став автор: зіткнути інтелігента-малороса з українцем-аграрієм, хтонічною силою, що не апелюватиме до Міхновського і Донцова, а гамселитиме по пиці без шансу на коструктивний діалог. Скорочена до оповідання, «Смерть малороса» могла б мати більшу цінність у сучасному літературному процесі. Проте, якщо наступною ланкою в творчості Антона Мухарського стане великий роман-епопея про укрів-аграріїв і малоросів-пролетарів, я з нетерпінням чекатиму на нього. Туди навряд чи вдасться вліпити гламурні хроніки.
Підсумовуючи написане, не можна обминути негативний імпульс, що надихнув Мухарського на творчість. Писати відповіді Бузинам означає звертати на них увагу, а це, у свою чергу, є першоосновою українофобських потреб. Писати відповіді Бузинам так само безглуздо, як мені – писати рецензію на погану, загалом, повість.
