Раніше я не могла собі уявити, що десь існує державна організація, якою можна цілком щиро захоплюватися. Тепер знаю точно – вона є, і це – польський «Інститут книги», створений для того, щоби розвивати книгочитання у себе в країні та популяризувати польську літературу за кордоном. Нарешті я дізналася, що таке мудра, далекосяжна державна підтримка своїх поетів, письменників і літературної спадщини загалом. Офіційно – національна інституція культури, у моїй фантазії вона подібна на потужну космічну ракету, на якій польська література мчить уперед, залишаючи по собі лискучий промінь світла. А може, не на ракету, а на могутні кам’яні стіни нездобутої фортеці, які захищають і підтримують власне Слово. Хотілось би дуже, щоб і в Україні таку збудували.
Про створення і сьогодення польського «Інституту книги» я розпитала Еву Войцеховську, яка працює в ньому від самих початків.
— Офіційно «Інститут книги» народився 2004 року, але ж він існував і раніше?..
— Початки «Інституту», який тоді ще так не називався —- це період підготовки до Франкфуртського книжкового ярмарку (найбільшого і найпрестижнішого в Європі – Ж.С.), на якому Польща мала у 2000 році виступити в ролі почесного гостя. Вже у середині дев’яностих постало питання – хто це все має підготувати? Так виникла «літературна група» (zespół literacki) при віллі Деціуша в Кракові (вілла Деціуша – назва старовинного палацу в Кракові, а також однойменнної асоціації, яка в ньому розташована, що займається комунікацією між представниками науки, мистецтва і політики – Ж.С.) Директором вілли був тоді Альбрехт Лемпп, він став головою групи, котра підготувала польську презентацію. Отож батьком промоції польської літератури за кордоном є німець.
— Як саме з підготовки до книжкового ярмарку виросла потужна, стаціонарна організація?
— У Франкфурт ми привезли сотню наших авторів. І там, спілкуючись із ними, усвідомили, що Польща потребує інституції, яка би постійно й професійно займалася популяризацією літератури за кордоном. «Франкфурт-2000» став нашим бойовим хрещенням, там ми протестували всі основні принципи нашої роботи. Отож, після Франкфурту «літературну групу» не ліквідовано, вона підготувала ще декілька імпрез у різних країнах, а 2004-го тогочасний міністр культури Вальдемар Домбровський заснував на його підвалинах «Інститут книги».
— Із головним офісом не в столиці!
— Усе ж починалося з Кракова. Зараз тут ми реалізуємо проекти, пов’язані з промоцією польської літератури за кордоном, а варшавська філія займається популяризацією читання в Польщі.
— Чи ви мали якісь взірці за кордоном?
— Важко відповісти на це питання… Далеко не кожна країна має окрему організацію такого типу. Наприклад, Німеччина децентралізована, там промоцією літератури займається Гете-Інститут, який має свої представництва в різних країнах. Мабуть, нам найбільше подобалася норвезька «Норла» та її фінський відповідник. Але передусім ми вчились на власному досвіді: після Франкфурту був рік Польщі в Австрії, потім в Іспанії, Швеції, Україні.
— Розкажи, будь ласка, докладніше про краківські будні «Інституту».
— Нашою метою є те, щоби якнайбільше книжок польських авторів перекладалось іноземними мовами і видавалось за кордоном у професійних видавництвах, щоби вони мали там відповідну рекламу, а потім потрапляли до книгарень. Реалізовувати ці цілі допомагають наші дві основні програми. Перша – це Translatorski «copyright» Poland, адресована до іноземних видавництв, які до нас зголошуються і можуть отримати фінансування до ста відсотків перекладу і купівлі авторських прав певної польської книжки – йдеться виключно про художню літературу. Ця програма має понад 10 років: ми починали з 30 внесків на рік, тепер їх уже понад 200. З них ми вибираємо 130–150.
— Якими мовами найчастіше перекладають польську літературу?
— Після Франкфурту-2000 це була передусім німецька, зараз до неї долучилися мови наших найближчих сусідів: українська, російська, чеська, угорська.
— Хто з авторів користується популярністю?
— Ноблістів – Мілоша й Шимборську – хочуть завжди. Дуже популярним є Капустінський. З тих, хто зараз пише й видає у Польщі – Анджей Стасюк, Ольга Токарчук, Марек Краєвський, Анджей Сапковський, Міхал Вітковський, Маріуш Щиґєл. За кордоном знають також Дороту Масловську і Яцека Денеля. Все залежить від країни: в одній видають найновіші речі, забуваючи про класиків, в іншій — усе навпаки.
— А в Україні?
— В Україні перекладають надзвичайно багато польської літератури, передусім Стасюка, Токарчук, Краєвського, Мілошевського. Однак український видавничий ринок дуже специфічний, децентралізований. Проілюструю це на прикладі Ольги Токарчук. Їй не пощастило – її прозу видало відразу кілька видавництв, отже, й реклама була в декількох різних місцях, по-різному спланована. Якби не це, Ольга Токарчук була би сьогодні у вас набагато популярнішою. Видавництво інакше трактує автора, якщо має кілька його книжок.
— Хто в Україні перекладає польську літературу?
— Андрій Павлишин, Андрій Бондар, Остап Сливинський, Олесь Герасим, Маріанна Кіяновська, Юрій Андрухович, Наталка Сняданко – список можна продовжити.
— Чим друга перекладацька програма відрізняється від першої?
— Другу створено пізніше, вона першу доповнює. Це – Sample translations (copyright) Poland. Вона скерована безпосередньо до перекладачів, з її допомогою можна профінансувати не весь переклад, а фрагменти. За 10 років роботи ми зауважили, що власне перекладачі вкладають найбільше праці в те, щоби переконати видавця до публікації конкретних книжок. Взагалі, часто певні книжки видають у певній країні саме тому, що там є перекладач-фанат або група таких перекладачів. Вони самотужки шукають допоміжного фінансування, навіть самі заповнюють формуляри замість видавців. Отже, в рамах цієї програми можна перекласти вибраний фрагмент, у випадку прози це 20 сторінок тексту, у випадку поезії – по-різному. Перекладач надсилає внесок, отримує гроші, а потім, з уже перекладеним фрагментом іде до видавців і намагається їх переконати. Це добре працює, внесків надходить щоразу більше.
— Чим ви займаєтесь, окрім співпраці з перекладачами?
— Організуємо польські стенди на найважливіших, на наш погляд, книжкових ярмарках за кордоном. Такі імпрези поділяються на дві категорії: галузеві і для публіки. На галузеві ми їздимо в Франкфурт, Болонью й Лондон. Там зустрічаються видавці — ті, хто продає й купує авторські права, літературні агенти. Ми плануємо стенд, до участі в якому зголошуються польські видавництва – наприклад, у Франкфурт їх приїздить щороку 40–50. З-поміж імпрез для публіки, на яких відбуваються авторські зустрічі і презентації книжок, нас цікавить львівський Форум видавців у вересні, ляйпцізький ярмарок у березні та московський у грудні.
Також ми відповідаємо за щорічні студійні візити працівників іноземних видавництв у Кракові. На них ми запрошуємо близько 30 людей із різних видавництв і різних країн світу. Впродовж трьох днів вони зустрічаються з польськими авторами, редакторами, літературними критиками. І дізнаються, що цікавого відбувається в польській літературі, що варто видати.
Кожні п’ять років відбувається Світовий конгрес перекладачів польської літератури (цьогоріч у червні відбувся третій). На нього приїжджає понад 200 перекладачів з усього світу. Це відбувається за таким самим принципом, що і студійні візити, але в набагато більшому масштабі.
— Чим займається ваша варшавська філія?
— В офісі, який розташований в Палаці науки і культури, працюють над популяризацією читання в країні, її читацькими клубами та бібліотеками. В Варшаві є також штаб інформатиків, який займається проектом «Бібліотека плюс», у якому – говорячи дуже загально – йдеться про усучаснення та оцифровування бібліотек.
— Загалом — скільки людей працює в Інституті?
— Залежно, як рахувати. В Кракові – 10 осіб. У 2010 році Інститут ще перейняв керівництво часописами, які перебувають під патронатом міністра культури, такими, як, наприклад, «Нове ксьонжки», «Література на сьвєцє», «Одра» — раніше вони підпорядковувались Національній бібліотеці. Разом з їхніми працівниками та варшавською філією в «Інституті» працює 130 осіб.
— За якими критеріями можна оцінити ефективність роботи «Інституту»?
— Може, порахувати видані книжки? З польської перекладається і видається дедалі більше книжок. До наших програм долучаються нові країни. З минулого року нами почали цікавитись поза Європою – в Єгипті, Кореї, Індії, Китаї. У вересні Польща була почесним гостем на Форумі видавців у Львові, в лютому буде почесним гостем книжкового ярмарку в Нью-Делі. 2014 рік оголошено роком Польщі в Туреччині.
Розмовляла Жанна Слоньовська
Сайт «Інституту книжки» — тут.
Читайте також: Українські видавці їдуть до Франкфурта
