Чи уявляєте ви собі масштабний літературний фестиваль у липні? Здебільшого такі заходи відбуваються восени чи навесні. Коли публіка сяк-так відпочила за літо й хоче нових книжкових вражень або вийшла з зимових авралів і святкувань, радіє грі весняних соків і хоче письменників подивитися та себе показати. Вересень-жовтень і квітень-травень – справжня страда для літераторів. У липні ж трапляються хіба окремі читання-презентації чи скромні літературні сцени при переважно музичних фестивалях open-air.
А ось у чеському місті Брно, столиці регіону Моравія, вирішили не улягати календарним звичкам і фазам літературного процесу та «врізали»: влаштували фестиваль довжиною ні більш, ні менш, як у цілий липень. Увесь місяць щовечора відбувається дві зустрічі з двома письменниками, і так триває вже тринадцять років. Це – «Місяць авторського читання», організований місцевим видавництвом «Вітряні млини» (між іншим, саме воно опублікувало нещодавно антологію сучасної української прози «Ukrajina, davaj, Ukrajina!», рекламовану тарілкою борщу та формулою «Сорок чотири українські письменники, п’ятдесять п’ять оповідань, двадцять п’ять років по Чорнобилю» – цю книжку можна переглянути в бібліотеці Чеського центру в Києві. Віднедавна географія «Місяця авторського читання», завдяки співпраці з численними партнерами і спонсорами, розширилася, й тепер вечори відбуваються не тільки в Брні, а й у словацькому Кошице, чеській Остраві та польському Вроцлаві.
«Ідея така, – каже директор фестивалю та «Вітряних млинів» Павел Ржегоржік, – що кожного вечора в нас виступає один автор з Чехії або Словаччини та один із країни – почесного гостя. Щороку такі країни різні. 2013-го це Німеччина, Австрія, Швейцарія та Люксембург, тобто німецькомовні літератури. У 2007-му, скажімо, була Білорусь. Маємо надію, що невдовзі матимемо змогу представити на «Місяці…» й українську літературу».
«Липень – специфічний місяць, багато хто кудись їде у відпустку, на канікули…»
«Так, були такі побоювання, що на наш фестиваль ніхто не ходитиме. Але велику роль відіграє стабільність: усі знають, уже тринадцять років, що в липні відбувається ось така річ, і вже звикли до наших вечорів. Тому навіть коли виступають маловідомі письменники, рідко приходять менш, ніж тридцять-п’ятдесят людей…»
22 липня, понеділок. Надвечір трохи запокоюється спека, я переходжу старовинну площу Зельни трг і опиняюся перед забавно обмальованим і «обскульптуреним» будинком театру «Гусака на повідку» (кількість театрів у Чехії та рівень веселої фантазії, застосованої в їхніх назвах та оформленні – тема для окремої розмови). Тут в одному з залів усе й відбувається. Виступає словацький прозаїк Вітьо Ставярський. Він сидить за столом, на якому, поряд із мікрофоном – кухоль із пивом.
«Взагалі-то, я не п’ю пива, – розпочинає свій виступ письменник, – але ж ми в Чехії…» – та робить перший ковток. І лиш тепер можна прочитати перше речення веселого й трохи гіркого тексту з життя сучасної «маленької людини».
Вартий уваги момент: словак у Брні виступає без перекладу, як «місцевий»: іноземну частину програми цього дня представляла німецькомовна швейцарка Верена Штьоссінґер. Так само й у книгарнях твори словацьких письменників не фігурують як іноземні. Можна сказати, що в культурному сенсі Чехословаччина якоюсь мірою продовжує існувати. Навіть FM-радіостанції, котрі крутять попсу, не забувають нагадувати, що ви слухаєте найкращі хіти чеської та словацької музики. Правда, багато хто з чехів каже – молодь перестає розуміти словацьку мову. І все ж рівень взаємодії залишається високим. Якщо присутність чеської культури в Словаччині (та особливо залежність останньої від «братнього» маскульту й кінематографу) нам зрозуміла та викликає певні асоціації, то вже зворотний напрям процесу здатний подивувати: важко уявити, наприклад, щоб в інформаційно-культурному просторі Росії було стільки місця для «продукту» з країн колишнього СРСР.
19 липня, натомість, було поетичним днем. Першим у «Гусака» виступав Далібор Маркович із Німеччини. Уродженець Франкфурта-на-Майні, Маркович, однак, зберігає увагу до свого коріння та фігурує «хорватсько-німецьким поетом і бітбоксером». Його виступ трохи нагадує наші слем-турніри, а трохи – експерименти поетів із електронною музикою. Текст супроводжується характерним ударним ритмом, відповідно до нього пригальмовує, забуксовує та розганяється, але все це відбувається, так би мовити, «a cappella».
Після невеликої перерви на екрані показують заставку фестивалю – чоловіка, що вичваряє на сцені різні фіглі з книжкою – та з’являється другий автор. Це чеський поет Мілан Дєжінський. У його біографії є момент, котрий змушує підняти брови: «Narodil se v roce 1974 v Kyjově». Та питання розв’язується прозаїчно – не в Києві, а в чеському містечку Кийов.
Мілан Дєжінський – поет яскравий і визнаний, але в спілкуванні з публікою не так, щоб зовсім харизматичний. Проте це не завадило, як і обіцяв Павел Ржегоржік, зібратися послухати Дєжінського десь так щонайменш п’ятдесятьом людям. Як знати, може, декого з них простимулювала ця родзинка: 39-річний поет є депутатом у місті Роудніце над Лабом (хоча важко збагнути, чому чехи, переживши президента, що був драматургом-абсурдистом, мають дивуватися депутату-верлібристу). Через це з глядацького залу часто лунали питання про його ставлення до тем суто політичних. Від них Дєжінський відверто ухилявся, воліючи краще прочитати ще віршів – переважно це медитативно організовані верлібри з вельми яскравою образністю. Чудовий приклад – вірш про помідори на столі «перед стратою», які ось-ось вибухнуть і охоплять своїм полум’ям усе довкола.
А 20 липня на «Місяці авторського читання» була особлива подія: святкування Дня народження Павла Когоута. Українському читачу це ім’я говорить небагато, але в Чехії він надзвичайно помітний персонаж культури та історії. Поет, прозаїк і драматург, дисидент, яскравий представник Празької весни, а потім політичний емігрант, зрештою, приятель Вацлава Гавела. Йому вже 85 років, але усміхнений літній чоловік спокійно виходить на сцену, трохи жартує та всім дякує. Вітають Когоута дещо несподівано. Окрім передбачуваного торта, до уваги іменинника та всіх присутніх – організована аматорами вистава «Навколо світу за 80 днів». Класичний сюжет (Когоут адаптував для театру відому книгу Жюль Верна) втілено зовсім не експериментально, як можна було б чекати, а вельми традиційно, натомість, із добрим почуттям гумору та надзвичайно цікавою сценографією.
Суть і час проведення «Місяця авторського читання» робить фестиваль явищем європейського масштабу. Побувавши на ньому, важко втриматися від спокуси помріяти, як би котресь українське місто долучилося до цього проекту. От тільки виснажлива це праця – щодня проводити читання, а потім ще й гуляти з авторами до ранку. :)
Народився 1981 року в Харкові. Автор книжок поезії "Корокте і довге", "ЦІЛОДОБОВО!" (спільно з Горобчуком і Коробчуком), "Мій перший ніж", "Збіг обставин під Яготином" та збірки оповідань "Неймовірна Історія Правління Хлорофітума Першого".
