Олекса Негребецький: «Книжки перекладати порівняно легко»

— Пане Олексо, переважно Ви займаєтеся дубляжем на українську мову кінофільмів і мультфільмів. Серед ваших напрацювань – телефільм «Альф», мультфільми «Тачки», «Шрек», фільм «Пірати Карибського моря» й багато-багато інших. Проте також Ви перекладаєте книжки. У чому особливість і, можливо, якась важлива відмінність між перекладами тексту для озвучення й тексту для читання?
— Я приміряв на себе кухвайки трьох професій — власне перекладача, автора синхронного тексту й режисера дубляжу. З усіх трьох у автора синхронного тексту, або «укладчика», робота найважча. Не можна перекласти текст, як він є, ні. Треба укласти його в губи, щоб збігалися губні й голосні, довжини слів, довжини речень, інтонації. Пекельна праця. На одну хвилину екранного часу витрачаю годину свого життя. А то й більше. Особливо якщо доводиться «укладати» пісні. Треба зберегти віршовий розмір, наголоси, та ще й той клятий ліп-синк (попадання в губи). А зміст — само собою. Наприклад, мені доводилося двічі переробляти одну пісню, бо вона була просто про кохання, а закордонні замовники вимагали, щоб була про нерозділене кохання. Хоч пісня звучала тлом для діалогу персонажів і слів майже не було чути.

Книжки перекладати порівняно легко. Але довго й матеріально невигідно. І відповідально, бо допущена тобою помилка залишиться навіки. До того ж читачі книжок прискіпливіші за кіноглядачів — якщо знайдуть помилку в когось їм відомого, то дуже радіють і радісно пишуть на форумах гидоту.

— У романі Харукі Муракамі «IQ84» головний герой, перекладач Тенго, висловлює таку думку: «Перекладач є тоді, коли його немає», тобто йдеться про мінімальну присутність перекладача в тексті. Натомість Ваші переклади, переклади Віктора Морозова чи Юрія Винничука «грішать» впізнаваністю. Як вважаєте, наскільки присутньою має бути стилістика, лексика тощо перекладача в тексті, з яким він працює?
— Здається, ми трохи хибно розуміємо цього Муракамі. Гадаю, він мав на увазі, що перекладений твір не повинен сприйматись, як перекладний. Читач повинен думати, що книжку написано українською. Щодо впізнаваності перекладача… Мабуть, деякі, невпізнавані, перекладачі з їхньою неоковирною стилістикою, вбогою лексикою й химерними уявленнями про красу мови досягли значно вищої майстерності, тому їх і не впізнають. Це я образився й бурчу :)

— У 1990-х роках Ви почали перекладати, оскільки, як самі неодноразово говорили в різних інтерв’ю, тоді катастрофічно не вистачало фахових перекладачів саме на українську. Нині ж підросло молоде покоління, яке чудово володіє і англійською, й українською. Чи відчуваєте конкуренцію?
— Чудово володіє українською? Гм. Ви мене заінтригували. Покажіть, хто це, не мучте. Англійською, звісно, теперішня молодь володіє чудово — хочеться в це вірити. Більшість побували у світах, жили в далеких заокеанських царствах. Зрозуміло, що рівень володіння англійською в них високий. Хоча я знаю одного перекладача, котрий, живучи на північноамериканському континенті, High Street перекладає як «Висока вулиця». Бува й таке. А конкуренція є, аякже. Молодим надають перевагу вже тому, що вони молоді. Дискримінація за віком — питома риса нашого суспільства.

— З іншого боку, нині часто лунають закиди, що, мовляв, в умовах «конвеєру» й поспіху в роботі знижується рівень навіть тих перекладачів, які дуже добре себе зарекомендували раніше. Як вважаєте, чи відповідають схожі закиди реальності?
— Ні. Навпаки. Це як співи — що більше співаєш, то краще витягуєш ноти.

— Після ваших перекладів українською кінофільмів і мультфільмів багато російськомовних українців відзначали чудовий дубляж, порівняно із російським. Чи вважаєте це особистим досягненням? І як та чому, на вашу думку, Вам вдалося досягти успіху?
— Я не знаю, чи вдалось мені досягти якогось успіху. Так, деякі переклади потрапили в «зону очікування», впали, мов дощ на пересохлу землю — і, оскільки перекладено було твори яскраві, талановиті, то наш глядач їх правильно сприйняв. Моє завдання було — не нашкодити і, здається, я з ним упорався.

— Вам іноді закидають, що Ви полюбляєте при перекладі змінювати якісь дрібні малозрозумілі українцям деталі, шукаючи аналогій із нашим життям. Власне, коли такий прийом «працює» у кіно, робить його зрозумілішим для глядача, то чи можна ним так само послуговуватися при перекладі художньої літератури?
— Я вже давно таким прийомом не користуюся. Чи намагаюсь не користуватися. Не завжди вдається, бо публіці це чомусь подобається. Я при кожній нагоді заявляю — «Валєру» (персонаж мультфільму «Тачки» — ред.) придумав не я, а актор Юрій Коваленко. І публіка «схавала». У Росії навіть мем такий з’явився — «придет Валера». Вони не знають, де це взялося, але користуються. Звісно, як я вже казав, при перекладі для дубляжу не завжди вдається точно передати зміст. Наприклад, голлівудські кінотворці страшенно полюбляють цитати з якихось тільки їм відомих серіалів або радіопередач 1930-х чи там 1950-х років. Тут перекладач просто мусить створювати щось цілковито нове, зрозуміле нашій аудиторії, та ще й смішне. При перекладі художньої літератури це не допустимо, хіба що в гумористичних творах чи дитячих казках, де незнайоме поняття, навіть з приміткою, зламає темп і красу оповіді.

— Нині на екрани вийшло кілька фільмів – екранізацій відомих романів: «Великий Гетсбі», «Анна Карєніна», «Життя Пі». Зараз усі чекають на «Знедолених» і «Гобіта». У Голлівуді завершилися сценарії, чи Ви вбачаєте в цьому якусь іншу тенденцію?
— Ха, в Голлівуді вже давно сценарна криза. Теми, сюжети, сцени, жарти кочують з фільму у фільм. Нічого свіжого й оригінального практично нема.

— Як на практиці постраждав український дубляж після прийняття сумнозвісного мовного закону Колєсніченка-Ківалова у липні минулого року?
— Мені важко сказати, бо я тепер у дубляжі майже не працюю. Не знаю чому — або витіснила згадана вами конкуренція з молодими, або це справді наслідок шкідництва підривних антиукраїнських елементів.

— Що полюбляєте читати поза роботою? Чи відслідковуєте сучасний процес зарубіжної й української літератури?
— Люблю читати спогади. Також твори, які наближають до розуміння світу. Художню літературу перестав читати й не стежу за процесом. Художня література — обман людей.

— Хто, на Вашу думку, найбільш «кінематографічний» із українських письменників?
— Не знаю. Як цитує когось дитяча письменниця Леся Воронина: «Що ж до поетів рідного краю, то я їх не люблю і не читаю». Останнє, що читав — книжку братів Капранових. Я ще потім десь був сказав добре слово, то мене зацькували — тю, то ж попса, гав-гав.

— Нещодавно Ви переклали дві книжки британської письменниці Марини Левицької, зокрема, її відомий роман «Історія тракторів по-українськи». Як Вам працювалося з її письмом?
— Та добре працювалося. Пише вона непросто, стилістика цікава. Утім, роман написаний якось «по-нашому». В українській літературі схоже написані твори були, особливо в 1960-х роках. Тобто, якби нашим письменникам відповідна розкрутка та переклади чужинськими мовами, то багато які з них цілком могли б посісти гідне місце в світовій літературі. Мені жаль тільки, що перекладена ще торік «Коротка історія» так довго добирається до друкарні й до читача (днями книга вийшла у видавництві «Темпора» — ред.).

— Після перекладу роману Марини Левицької «Історія тракторів по-українськи» російською лунали звинувачення серед українських критиків у тому, що авторка зневажливо змалювала українців. Чи погоджуєтеся Ви з такими відгуками? Що можете сказати на їх підтвердження чи заперечення?
— Хтозна. Російський переклад дуже добрий. Але пряму мову персонажів передано російсько-українським суржиком і нашим читачам це не сподобалося. Такий суржик у книжці є, але небагато. Персонажі, до яких перекладач застосував цей прийом, насправді говорять ламаною англійською. Я спробував інакше передати їхню мову — можливо, читача це не так обурить. Хоча… Чесно кажучи, українці в романі не святі. Щонайменше — чудернацькі. Але хто з нас не чудернацький?

Спілкувалася Ірина Троскот

Читайте також:
Лесь Белей. «Російський оригінал» «Короткої історії тракторів по-українськи»;
Олег Коцарев. Марина Левицька закликає українців любити одне одного.