На перехресті поезії та драматургії

Може, це й зарано ще називати тенденцією, але… Здається, потихеньку активізується українська драматургія. Останнім часом дедалі помітнішими стають конкурси на зразок «Драма.ua»; харківський театр «Арабески» проводить серії читань п’єс сучасних українських авторів. І що цікаво – до створення п’єс долучаються помітні молоді поети, котрі досі особливої близькості до драматургії чи театру загалом особливо не демонстували, а успішно реалізовували себе в поезії.

Ось, наприклад, тиждень тому була церемонія нагородження лауреатів літературного конкурсу «Коронація слова». Поряд із загальними спостереженнями про надії чи їх відсутність із приводу нових й не дуже знаних лауреатів, про естетичне вдосконалення самої церемонії тощо, в мене є й власне враження з дещо іншої сфери: другий рік поспіль у номінації «П’єси» на сцену виходить молодий, проте вже дещо ушанований преміями поет Мирослав Лаюк, а нинішнього року до нього долучилася поетка Любов Якимчук. Доводилося чути про драматургічні задуми й від деяких інших поетів.

Що ж тягне наших поетів до драматургії? Окрім згаданого вище дуже скромного, але таки наявного розвитку «інфраструктури», котрий може бути впливовим, але не вирішальним.

Гадаю, справа може бути, припустімо, в певній «стабілізації» сучасної поезії. Вона, поезія, відвоювала собі одночасно і повну свободу форм, тем та засобів, і бодай мінімальне місце в інформаційному просторі, в інтелігентній частині суспільства, в окремих випадках здобуваючи навіть ознаки престижу й лоску, і подекуди трохи уваги з боку перекладачів і читачів принаймні кількох сусідніх країн. Ясно, що не йдеться про жоден тріумф, але людина, що її «творчий зуд» має експериментаторську, авантюристську природу, в таких обставинах уже може захотіти чогось нового, якогось іншого, менш передбачуваного поля для втілення своїх талантів.

І чому б «новому полю» не бути п’єсою? Цей жанр – чудовий простір для експериментування, якнайкарколомнішого змішування різних технік, підходів та «естетичних поверхів», який при тому має менший «опір матеріалу», ніж проза (це вже, звичайно, моя суб’єктивна думка). Та ще й, на тлі насиченішої історії й сьогодення української поезії, в драматургії проблема або страх вичерпаності, повторюваності не так очевидно дається взнаки, принаймні авторові-неофіту. Напевно ж, відіграє якусь роль і засадничо більша злободенність, публіцистичність п’єси (в доволі широкому, ясна річ, розумінні) – а це риси виразно затребувані в загальноєвропейських культурних тенденціях (згадаймо принагідно й розвиток документального театру, котрий певною мірою торкнувся вже й України), й навряд чи молоді поети можуть повністю, на всі сто їх проігнорувати, хоч би їхній талант і був «заточений» геть інакше.

Українська драматургія, водночас, у певному сенсі не вельми плідна сфера. Важко досягти взаєморозуміння між автором і театрами, особливо зважаючи на майже повну відсутність тяглості культури такого спілкування. Молоді драматурги, надто ті, для кого основний вид творчості – сучасна поезія, не розуміють вимог, потреб театрів і навпаки. Театри не мають можливості серйозно займатися їхніми п’єсами також і через брак засобів для втілення поетично необмеженої фантазії, й через брак коштів, і через нерозкрученість імен (одна з причин якої – закриті кордони між видами, родами й напрямами мистецтв). Ці п’єси, отже, стають творами суто літературними. Але до такої літератури, своєю чергою, не звик читач. Яскрава ілюстрація – фраза моєї знайомої, молодої, освіченої, начитаної: «П’єси для читання – це щось у стилі “Газети по-українськи”».

Чи відлякає це наших поетів? Мені здається, навпаки, такі «творчі обставини» навіть забавні, а відтак, проби молодих українських поетів на сусідніх літературних ґрунтах цілком можуть продовжитися. У передчутті читацької реакції відразу зроблю застереження: про масові тенденції поки що зовсім не йдеться (не випадково, приміром, на літературний конкурс «Смолоскипа» й тепер майже не надсилають п’єс).

Чи принесуть ці пошуки конкретні практичні успіхи й досягнення для авторів і для драматургії – невідомо, а ось у тому, що буде створено принаймні кілька цікавих, по-своєму експериментальних творів, сумнівів нема. І це вже чудово.