Life is a long song

Вісімка — це водночас безкінечність. Вісім років, може, й не вічність, проте попередня поетична збірка Галини Крук «Обличчя поза світлиною» була опублікована вже досить давно – у 2005-му році. Цікаво, що часовий інтервал між нею та збірками «Сліди на піску» і «Мандри у пошуках дому» теж становив вісім років. І ось нарешті шанувальники знаної львівської поетки дочекалися нового свята. Збірка «Співіснування»/«Спів існування» (називайте так, як вам ближче) вже самою своєю назвою підказує, що поезія, зібрана під обкладинкою із зображенням голуба (птах миру, як не як), — то своєрідна спроба досягти нехай хиткої, проте рівноваги в цьому непевному світі. У поезіях із цієї збірки переважають екзистенційні інтонації, а віра, надія й любов створюють акорд, що на останній сторінці все ж пересилює мінорні ноти сумніву та відчаю.

«Співіснування» розмаїта за формою, відкрита й послідовно негерметична поезія, без складних метафор, кодів чи інших перепон для невтаємничених, це гостинний світ для читача. Водночас це майстерно виконані тексти, сповнені несподіваних філологічних прийомів, які відкривають нові ньюанси звучання і значення. Один із моїх улюблених текстів зі збірки, в якому гра зі словом поєднана з тонким почуттям гумору, «Вава»:
Весь в бинтах збентеження
Коханням зранений
коханням схарапуджений
Прибіг. Питає:
– Вийдеш?
Мне мене поглядом – мнуся
– Не вийдеш?
Мне мене поглядом – мнуся
– За мене?
– Заміж?
Вирівнялася
Так за? Чи між?
Ва-ва-вагаюся.

Чудовим прикладом тексту, який від першого до останнього рядка тримається на мовній грі і який можна було б назвати творчим маніфестом авторки, є вірш «Відмова»:
[…]
Він запевняє мене,
що будь-який мовний – умовний
вдає, що дає мені спокій, а сам чекає,
що здам позиції,
що здамся на ласку Божу,
що відмовлюся,
а я відмовляюся,
мовляв відмовляюся –
і не можу
від мови
від-мови-ти-ся

Бог і звертання до нього зринають у «Співіснуванні» так часто, що часом хочеться назвати цю поезію релігійною. В якомусь сенсі вона такою і є, а деякі вірші («Не кидай мене, Боже, посеред рядка, як посеред ріки») за жанром можна було б визначити як «молитву», навіть незважаючи на несподіване блискуче завершення:

між рядками шукаю непевну дорогу, незриму,
непосильну, як бабин колгоспний рядок буряка

Філософська лірика в новій збірці Галини Крук переважає й проявляється в широкому спектрі від абстрактно-відсторонених чи побутових спостережень («Прекрасні п’ятнадцятилітні», «Буває, Господь сотворить когось без запобіжного клапана», «Виписки з будинкової книги» etc) до роздумів про внутрішню громадянську «війну» («Сказати собі чесно», «В найтемнішому закутку мозку, де Крим і УПА…»), переплітається й плавно перетікає в лірику любовну так, що часто межі між ними провести не можна, та й не хочеться:
[…]
Кладу під язик твої слова
коли вже зовсім непереливки без тебе
як таблетку від серця кладу
як кладку над бурхливим людським потоком
бо що є любов поета до поета
як не змовницьке перемовляння над головами інших
бо що є поезія
як не ледь чутне перестукування сердець
крізь зведені кимось стіни.
Виходжу назустріч йому не рахуючи кроків
даю йому слово – хай зрушить із місця Землю.

Тексти з нової збірки Галини Крук хочеться читати вголос і вчити напам’ять, вони просто й невимушено розбираються на цитати і розпадаються на афоризми: визначення поезії як «перестукування сердець крізь зведені кимось стіни» може конкурувати з «Поезія – це завжди неповторність, / Якийсь безсмертний дотик до душі» від Ліни Костенко, а інший рядок зі «Співіснування»: «письменник – то тільки людина, що дійшла до ручки» і зовсім, як на мене, поза конкуренцією. Єдине, що міг би прискіпливий критик закинути такій поезії, то це вже згадану її нарочиту відкритість та легкість читання. Пригадаймо собі «ролан-бартівські» задоволення й насолоду від тексту. У випадку «Співіснування» на нас чекає чисте задоволення – комфортний і гостинний світ поезії, крізь яку не доводиться продиратися, як через лісові хащі, над якою не треба ламати собі голову, таку поезію, здається, легко розумієш і відчуваєш, а кожен новий віднадений звуковий перегук медом розтікається по судинах філологічного самолюбства. Подібне враження справляє найновіша поетична книга від Іздрика «Ю», проте «Співіснування» Галини Крук має над нею суттєву перевагу, адже складається з текстів вистояних та відібраних, із текстів, що реагують на життя й ведуть із ним діалог, створюючи при тому новий світ, як це вдається лише добрій поезії. Жаль лише одного – попереду ще майже вісім років чекання наступної збірки від Галини Крук, а я вже цю вивчив напам’ять.