Нещодавно мені довелося прочитати аж триста сторінок наукових (а місцями наукоподібних) статей п’ятдесяти дослідників про феномен, що називається маскулінністю: його (феномену) вияви у текстах. І не лише в текстах.
Збірник готується до друку в одному з українських університетів, і я мала змогу ознайомитися з ними до друку. Прецікаві речі виявилися! Не впевнена, що всі статті увійдуть в остаточну друковану версію, але сам дискурс поданих статей виявився дуже симптоматичним.
«Як правило, про маскулінність розмірковують жінки», – пише один дослідник. Здебільшого жінки й про фемінність розмірковують, де вже від цього подітися?
Ніде правди діти: досі в нашому суспільстві ґендерна проблематика асоціюється переважно з жіночими студіями. Натомість вивчення маскулінності опинилося на маргіналіях. Несправедливо, несиметрично, пані та панове!
Та зараз не про це. А про те, що для дослідників із Росії маскулінність – це передусім образ Воїна. І навіть Мальчіш-Кібальчіш (був колись такий літгерой) бачиться неперевершеним утіленням най-наймужніших рис. Але підступні вороги («забугорні» передусім) зробили все, аби знищити цей взірець. «И только разделив (разрушив СССР), можно властвовать. Это и происходит в наше время. Военную Тайну, как и саму Красную Армию, предали, разрушили и перевернули с ног на голову… Последствия: нет более октябрят, пионеров и комсомольцев, Мальчишу-Кибальчишу салютовать и следовать некому. Нынче иные модели для подражания: скорее, буржуинские (капиталистические, рыночные), чем красноармейские (коммунистические, социалистические). Да и страна у нас другая, и люди, и время».
Таки да, як мовлять в Одесі.
Ну, й, звісно, там, де Справжній мужчина-воїн (фактично, тільки мужчина-воїн і може бути Найсправжнім утіленням маскулінності), там – честь і справедливість. «Священная война закаляет воина, заостряет типичные маскулинные черты (делает мужчину настоящим воином), делает его победителем».
Так і стоять перед очима образи победителей, вони ж заодно й освободители…
Наче почувши голос росколеги, український дослідник пише свій текст «Воїн-колонізатор та Воїн-захисник: різні модифікації культової чоловічої постаті».
Мілітарний ореол Справжнього Мужчини притягує російських науковців своїми Доблестью і Непобедимостью. Їм опонує український дослідник, аналізуючи образи міліцейських та військових у «чоловічих мильних операх», виготовлених у Росії. «В очах молодих росіян, та й узагалі всіх жителів пострадянських країн, в які імпортується це кіно, військові з екрану виступають відбіленими. Встановивши в загальних рисах цілі й методи «промивання мозку» у військових фільмах, звернемо тепер увагу на так зване «міліцейське» кіно, мелодрами, комедії. Особливо сильно через образи героїв фільмів здійснюється вплив на свідомість чоловічої половини глядацької аудиторії. Поряд з образом «настоящего русского» насаджується образ «настоящего мужика».
Неоголошена війна дискурсів? Добре, що опонентам не бракує тверезості підходу. З достатньою іронічністю росіянин класифікує типажі сучасного чоловіка: на першому місці – той самий «настоящий мужик», далі – «мужчина нормальный», потім – «сахарный папочка», «гламурик», «брутальний мачо». Є там також і «синий воротничок», і «над златом чахнувший Кощей»… Словом, веселенький такий каталог!
«Настоящий мужик» – це той, хто є носієм ідеальної маскулінності. А «источником «идеальной» маскулинности в восточнославянских культурах была христианская аскетическая». Це дуже абстрактно, – ніби заперечує колега колезі й пропонує конкретність: «Маскулинный тип, воплощенный в образе Иванушки-дурачка, отражает черты, наиболее характерные для русского мужчины».
Та ж яка маскулінність без потужної сексуальності? Аж тут – сумна констатація: «Мужская сексуальность «по-советски» реализовывала себя в беззаветном служении партии, строительстве коммунизма». Ось чому, шановні, стверджувалося: «В СРСР секса нет!» Щиро кажучи, тут і жінки винні, особливо феміністки. Ще навіть коли такого поняття (фемінізм) не придумали, виявляється (під пером російського науковця), що Катерина ІІ різко маскулінізувала образ жінки в тогочасному російському суспільстві. Влада псує будь-кого, незважаючи на стать. Та навіть коли звичайнісінька «женщина не ценит свое природное начало, заботится о материальном обогащении, о чувственных удовольствиях, а не о нравственном совершенстве, ее привлекательность в глазах мужчин утрачивается». Тож – який повноцінний секс у такому разі, яка духовна вертикаль?
Українські науковці подають свій голос про «Маскулінність жіночих образів», про «межі присутності “жіночого” у військовій культурі Руси-України» (цікавезне дослідження, до речі!)
Все у світі не просто змінюється, а перевертається з ніг на голову. Чоловіки фемінізуються, жінки – чоловікізу… Тобто маскулінізуються. Усе це – підступи розтлінного Заходу. Та й Схід не пасе задніх: «В дискурсе исламистов по-прежнему активно используется тактика феминизации Запада и его материалистического и механистического мира в противовес одухотворенному, «дефеминизированному» и коллективистскому Востоку».
Війна дискурсів триває. В часи совка всі дослідники воленс-ноленс мусили бути заединщиками. А нині й ґендерні характеристики набувають передовсім ідеологічного виміру. Така наша реальність…
P. S.: маскулінність та фемінність – системи властивостей особистості (психологічних, соціокультурних), що традиційно вважаються чоловічими або жіночими. Нині не існує єдиної класифікації маскулінних і фемінних рис. Традиційними маскулінними рисами вважаються інтелект, раціональність, незалежність, активність, сила (фізична, психологічна чи сила характеру), авторитарність, агресивність, стриманість в емоційних проявах, схильність до ризику, здатність до досягнень.
