Збірка оповідань, тісно пов’язаних з долею автора, відкриває незвичний художній світ творів Ейвінда Юнсона. Вправно й ощадно виписані о́брази його оповідань викликають суперечливі відчуття, що додає особливого присмаку цій книжці — путівнику у шведський світ. Разом із Гаррі Мартінсоном у 1974 році Ейвінд Юнсон дістав Нобелівську премію — «за майстерність прози, що охоплює багато країн та епох і служить ідеї свободи».
Ейвінд Юнсон (1900 – 1976) – шведський письменник, сценарист. Закінчивши неповну середню школу, працював на різних роботах, був співробітником багатьох газет. Упродовж кількох років відвідав Німеччину, Францію й тимчасово оселився у Швейцарії. Завдяки самонавчанню він здобув напрочуд багату освіту – одну з його прикметних рис.
Його перша збірка новел – «Четверо чужоземців» (1924). Наступним став роман «Тімани і справедливість» (1925). Вплив психоаналізу на Юнсона позначився в романі «Спогади» (1928). З їдкою іронією автор зображає постать фабриканта в романі «Коментарі до падіння зірки» (1929). Цикл автобіографічних романів про Улофа (1934 – 1937) розповідає про долі робітничої молоді, описує шлях Юнсона до знання, громадянської свідомости, віри в самого себе й зрілости. Перед Другою світовою війною й у її часи письменник палко захищав демократію в її боротьбі з диктатурою. Антифашистську спрямованість мають роман «Нічне навчання» (1938) і трилогія «Крілон» (1941 – 1943). Повісті «Пан супроти Спарти» (1946), «Прибій» (1946) на сюжет «Одіссеї», філософсько-історичні романи «Мрії про троянди і полум’я» (1949) та «Хмари над Метапонтом» (1957) пройняті духом символізму. Автор роману «Епоха його величности» (1960) про правління Карла Великого.
Улюблений сайт літературної критики
