Епоха літературного безчасся

«ЛітАкцент» розпочав весну з новим дизайном. Ми намагалися зробити його більш легким, порівняно з попереднім, а ще — інформативнішим і місткішим. І – модернішим. Чи вдалося втілити задумане й чи припав він до смаку, дуже сподіваюся почути.

Вслід за новим дизайном кортить заявити про нову якість матеріалів на «ЛітАкценті», про на порядок вищий рівень тощо. Проте, на жаль, не доводиться. Бо всі сучасні літературні питання й проблеми залишаються старими. Ми якось дуже помітно маліємо, і це серйозно насторожує.

Перша проблема, що особливо тривожить цьогоріч, — майже цілковите завмирання книжкового ринку. Книжка в літературному процесі – це точка відлітку, з якої розмова починається і якою завершується. Фіксуючи нові видання в рубриці «Книжка дня», а також намагаючись оновлювати список книжок, що претендують на «ЛітАкцент року – 2013», доводиться констатувати відсутність нових видань українських письменників. Жевріють перекладні видання, так-сяк виринають книжки для дітей, іноді з′являються поодинокі перевидання й книги вибраного. Але не нові тексти. Криза була помітна ще минулого року, коли всі обговорення звелися, по суті, до єдиного роману – «Танго смерті» Юрія Винничука. Цього ж року (а надворі кінець квітня, тобто минула вже третина року) книжки, вартої серйозної й різносторонньої розмови, не видно жодної… Знаючи специфіку мислення вітчизняних видавців, залишається сподіватися на появу книжкових новинок у травні (до Книжкового Арсеналу) і у вересні (до Форуму видавців у Львові). Подивимося…

Наступна проблема – відсутність критики. Звісно, можна обмежитися фразою «Яка література – така й критика», проте чи все так однозначно? Адже в нинішньому пістрявому світі література залежна від критики не менше, ніж критика від літератури, навть більше: саме в своєму поєднанні вони творять літпроцес. Критика не тільки живиться літераторою, а й живить її: спрямовує, озвучує запит тощо. Критика — фіксація літературного процесу, його осмислення й аналіз. Якісна критика – підказка не лише читачеві, а й письменнику, а згодом – і літературознавцеві. Літературно-критичних видань у державі, культура якої нормально функціонує, має бути кілька десятків, і не секрет, що про Україну такого говорити не доводиться.

Наступне питання – якість тих матеріалів, що все ж з′являються на різних літературно-критичних ресурсах (і на «ЛітАкценті» зокрема). Адже погодьтеся, що не кожне записане враження від прочитаного можна назвати критикою. Основа критики, її перша сходинка – рецензія – часто загадковий жанр навіть для її творців. Більшість авторів, яким хочеться працювати на критичному полі, мають доволі приблизне уявлення про те, за що вони беруться. І йдеться не тільки про якість фахової підготовки. Чого варті несподівані «жанри», які умовно можна назвати як «автокритика», «критика друга» або «критика як реклама». Автори таких жанрових покручів, буває, ображаються (так, саме ображаються — як діти), коли я відмовляю в публікації «рецензії», яку «схвалив» письменник, автор рецензованої книги.

І, нарешті, третя «складова» здорового літпроцесу – інтерес читача. І тут також наявні тривожні сигнали. Нещодавно «ЛітАкцент» опублікував низку ексклюзивних інтерв′ю з письменниками світового масштабу: авторами книжок для дітей Ульфом Старком та Іаном Вайброу, а також розмову з топовим європейським письменником, Буккерівським лауреатом Джуліаном Барнсом (який, до слова, доволі «капризний» щодо спілкування з критиками й журналістами). Кількість переглядів цих матеріалів свідчить красномовно: нам як читачам-критикам-письменникам не цікава й не потрібна якісна література. Між названими бесідами – інтерв′ю з юним українським поетом Миролавом Лаюком, що мало більш ніж пристойну кількість прочитань. Хотілося би помріяти, що український читач спраглий нових імен і доброї поезії Мирослава, проте боюся, що це зовсім не так. Просто М.Лаюк – із нашого рідного літературного й довколалітературного «болітця» (і при цьому ж ідеться не про вартісність його письма), а Джуліан Барнс – мешканець чужої планети, що не має жодних  зв′язків із нашим навіть читаючим народонаселенням. Ми не мислимо себе в контексті світової літератури й нам не цікаво, що згадані автори сказали.

Ми постійно маліємо, ми самі себе заганяємо в глухий кут, обмежуючи світ літератури кількома дрібними «тусівками». І це при тому, що в нас смішні наклади книжок, майже відсутні книгарні і втрачена культура читання й прочитання, а наші письменники виглядають клоунами в сучасному жлобському соціумі. Ми маємо шанс залишити по собі епоху літературного безчасся. Читач нам уже давно не вірить і нашої писанини не потребує. Та й сам читач нині – майже динозавр.

«ЛітАкцент» оновив дизайн. І вперто продовжуватиме говорити про таких непопулярних у нас Барнса, Мак′юена, Муракамі, Памука й Рушді. А також (строго!) й про українських письменників. І постійно запрошує долучатися всіх, хто має широку думку й живий інтерес до світу навколо. Він цікавий, і ми в ньому таки десь є. Хіба ні?