Книжка року ВВС обійшлася без сюрпризів (ФОТО)

Юрій Винничук навчає любити Львів, якого вже немає, а Леся Воронина літературно моделює перемогу над казковими «синьомордами».

18 грудня, напередодні дня Святого Миколая, подарунки письменникам роздавала ВВС. На зло морозу та дню міліції в приміщенні Могилянки вручали восьму щорічну премію «Книжка року ВВС». Ведучою церемонії була Дар’я Тарадай.

Присутніх привітав директор європейського департаменту ВВС Артем Лісс: «Ми раді, що наша премія розвивається і росте. Відтепер ми вручаємо й премію за дитячу літературу. Також уперше ми співпрацюємо з Європейським банком реконструкції та розвитку».

Від ЄБРР тут же виступив Джонатан Чарльз: «Наш банк інвестує у зміни в житті. А що може змінити життя більше, ніж книжка? Отож, допомога письменникам — це завжди допомога країні», сказав він.

Традиційно перед врученням члени журі спочатку представили претендентів на премію, «короткий список» в обох номінаціях.

Віра Агеєва презентувала безперечного фаворита — книжку Юрія Винничука «Танго смерті»: «Це книжка з закрученою інтригою. Я коли читала її, весь час боролася зі спокусою відкрити останню сторінку, щоб дізнатися, чим усе завершиться. А ще хочеться відзначити, що це — роман про Львів, якого вже немає, про мультикультурне місто, в якому можуть доброзичливо співіснувати різні народи. В цьому сенсі «Танго смерті» можна назвати ідеологічно важливим твором. Але, звісно, не це головне, його просто цікаво читати. Це чудова пригода книжкового року».

Сам Винничук теж зупинився на «львівськості» своєї книжки: «Моя книжка про ідеальний Львів. Я свідомо обійшов деякі драматичні моменти в історії міста, бо історію розповідав не я, а мої герої, а вони — прості мешканці — часто опиняються поза ненавистю й ворожнечею. Тим паче, всі спогади про довоєнний Львів свідчать: це було місто усміхнених і надзвичайно комунікабельних людей. Мій роман саме про такий Львів, і він став відкриттям навіть для декого з львів’ян, які ніколи не знали цього Львова, міста-Атлантиди.

Загальні очікування перемоги Юрія Винничука, втім, не знімали інтриги. Адже всі пам’ятали минулий рік, коли несподівано премію дали не Тарасу Антиповичу за «Хронос», а Володимиру Рутківському за «Сині води». Відтак, і наступні кандидати викликали живий інтерес.

Павло Солодько представив книжку Тані Малярчук «Біографія випадкового чуда»: «Події «Біографії випадкового чуда» розгортаються не на Донбасі, а зовсім навпаки, проте таке враження, що там живуть саме стереотипні мешканці Донбасу. Можливо, Малярчук описує українське життя надто суворо, але за цим тоном насправді стоїть любов».

Ольга Герасим’юк розповідала про «Дзвони мені, говори зі мною» Ярослава Мельника «Після тривалої перерви Мельник повертається до України. Ці роки в нас ніхто так не писав. Книжка сповнена екзистенційної самотності, яка шукає рідність. У ній створений своєрідний паралельний світ, а життя стає метафорою».

Ростислав Семків представив «Історії про троянди, дощ і сіль» Дзвінки Матіяш: «Дивовижна книжка! В ній дуже багато всього дивного і чарівного, інтенсивні сюжети, що розвивваються всередину, добрі й різноманітні персонажі. Я би назвав це якісною поетичною прозою».

Сама ж Дзвінка висловила своєрідну письменницьку програму: «Коли я писала книгу, то думала про літературу, про мистецтво і про свободу, яку вони нам дають — свободу мислення, свободу пошуку, свободу насолоджуватися текстом».

Світлані Пиркало дістався «Червоний» Андрія Кокотюхи: «Найплідніший автор української літератури (принаймні, з тих, яких можна читати) написав книжку на тему УПА. Підійшов до цього ретельно, дізнався багато реалій».

Виступ Андрія Кокотюхи був не позбавлений їдкої іронії: «Я зараз почуваюся Стівеном Спілбергом, котрий усе життя знімав усілякі «Щелепи», а на «Оскара» номінувався за «Список Шиндлера». Взагалі, для мене було сюрпризом потрапити в короткі списки премії, де зазвичай зустрічаються письменники, в книжках яких нічого не відбувається, зате вони всім показують, які вони розумні. У своїй книжці я показав можливості сюжетної прози, зокрема й, хлч би як голосно це звучало, для нації — недаремно ж, наприклад, вестерни стали одним із важливих елементів американської ідентичності. Пишучи про УПА, мені важливо було утриматися від пафосу. Здається, вийшло».

Далі присутніх ознайомили з коротким списком дитячої номінації. Віра Агеєва рекламувала книжку Світлани Прудник «Як знайшлися літери»: «Ця книжка має бути в кожній оселі. Вона — найкращий спосіб навчити дитину читати».

Павло Солодько представив книжку минулорічного переможця Володимира Рутківського «Сторожова застава»: «Як і попереднього разу, Рутківський написав книжку для підлітків. Це історія школяра, який потрапив в одинадцяте століття, і там із ним відбуваються найрізноманітніші речі. У «Сторожовій заставі» є деякі сумнівні з історичної точки зору штуки, наприклад, те, що Аттіла був українцем, але для пригодницької літератури воно цілком годиться».

Ольга Герасим’юк розповіла про авторку-відкриття, Оксану Сайко та її книжку «Новенька та інші історії»: «Приємно, що в дитячій літературі відкриваються нові імена. Оксана Сайко повертає дітям, підліткам малу реалістичну прозу. В її книжці є справжнє життя, те, яке доведеться прийняти дитині, жити в ньому».

«Це моя перша книга, – сказала письменниця. – Я пишу також твори для дорослих, і трохи неочікувано, що першою вийшла саме дитяча книжка. «Новенька та інші історії» відкриває підлітка, вчить його робити вибір на користь добра.

А Світлана Пиркало представила «Таємне Товариство Боягузів та Брехунів» Лесі Ворониної: «Роль Лесі Ворониної — величезна, не побоюся цього слова, для України. Адже її книжки це те, що об’єднує всіх нас. У них завжди є непафосні, але правильні слова. У «Таємному товаристві…» землю захоплюють «синьоморди» та заражають людей страхом. Але не всіх. Скромний і тихий хлопчик Клим кидає їм виклик. Парадоксально, але виявляється, що найлегше боротися зі страхом боягузу».

На запитання про генезу такого актуального і промовистого образу «синьоморд» Леся Воронина прямо не відповіла, але промовисто пожартувала, що любить літературно моделювати реальність. А ще вона розповіла про критичну ситуацію з викладанням літератури в школі: «Я часто виступаю по школах. І коли діти починають розуміти, що я «нормальна тітка», починають довіряти мені, я завжди їх питаю: «А що зі шкільної програми з української літератури вам подобається читати?». Майже завжди відповідь – «Нічого». Дітям не подобається, що вся програма складається з творів про те, як люди страждають, голодують і помирають. На таких книжках не можна виростити повноцінних людей. Мусить бути різноманіття, а не лише плачі. Тому моє надзавдання як письменниці — щоб дітям було цікаво, щоб вони читали й не могли відірватися. Якщо в цій книжці таке завдання вдалося виконати, то не в останню чергу завдяки художнику Володимиру Штанку, якому я щиро дякую».

Після цього нарешті настав час оголосити результати. Першим став переможець конкурсу рецензій. Ним виявився Микола Григорчук, доктор фізичних наук із Києва, який написав відгук на книжку Ярослава Мельника. Йому вручили електронну книгу.

До мікрофона знову вийшов Артем Лісс. І зал із задоволенням і полегшенням вибухнув оплесками: переможцем у дорослій номінації став загадково усміхнений Юрій Винничук і його книжка «Танго смерті».

А дитячу «Книжку року ВВС» одержала Леся Воронина за «Таємне Товариство Боягузів та Брехунів».  Джонатан Чарльз, який її оголошував, сказав, що сам почувається героєм її книжки, бо йому в житті довелося дуже багато разів долати страх — свого часу він працював військовим кореспондентом ВВС й побував на понад двадцяти війнах.

Обоє переможців дістали по тисячі фунтів стерлінгів. Щоправда, в гривневому еквіваленті. Настала черга неформального кулуарного спілкування. Під звуки класичної музики та дзвін келихів із вином Юрій Винничук ділився з Лесею Ворониною ідеєю нового контраверсійного роману, котрий він зараз пише. Залишається дочекатися, чи виявиться він таким же резонансним, як нинішній.

Текст: Олег Коцарев

Фото: Ромко Малко