Дорослішання дитини зазвичай починається з першого сумніву. Скажімо, такого: чи справді подарунки під подушку кладе святий Миколай, а чи це роблять батьки? Далі сумнівів більшає – і врешті доходить до головного сумніву:
«– Але, татку, – куди й поділилися веселощі Ерленд. – Ти ж можеш робити все, що завгодно! Ти ж УСЕ вмієш!
Ерленд усміхається до тата й знову обіймає його. Щосили.
Ерленд ще така маленька, що й справді вірить, ніби тато може ВСЕ…
– Еге ж, твоя правда, – тато усміхається своєю звичною, ніжною татусевою усмішкою. – Тато вміє усе, – повторює він і підморгує мені. (Я закочую очі, але стримую язика)»
Цей коротенький діалог – із повісті норвезької письменниці Ніни Е. Ґрьонтведт «Привіт, це я! Не покидайте мене…», яка щойно побачила світ у видавництві «Грані-Т» в перекладі Наталі Іваничук. Повісті, що сповна відкриває читачеві правду про те, яка нелегка це справа – дорослішання. Іноді воно виливається в суцільну халепу: молодша сестричка – вереда, найкраща подруга – зрадниця, сусідський хлопчина Стіан – повний бовдур, батьки – далекі, наче космос. В душі головної героїні Уди стільки всього накипіло, що тендітній дівчинці вже несила витримувати цей тягар. Що ж їй робити?! Звісно, виплакатися — і тоді разом зі сльозами виллється весь непотріб: старі й нові образи, непорозуміння, брехня, страхи…
Із цією книжкою юні читачі зможуть краще пізнати самі себе і впоратися з власними почуттями, знайомлячись із досвідом Уди. Три ключові проблеми в процесі психологічного становлення дитини – конфлікт самоусвідомлення, дружба і перша закоханість — незмінні в житті кожного, і дуже важливо їх успішно вирішити. Тоді й сестра виявиться справжнім другом, а Стіан – не таким уже й поганим. І взагалі, життя прекрасне – а всі халепи мов вітром здуло…
В цій повісті авторка виказує подиву гідне вміння тонко й делікатно, а водночас доступно й переконливо говорити з дитиною про дуже складні речі – не лише такі, як дорослішання, а й навіть такі, як смерть…
http://youtu.be/eYjw2u7TiqU
Улюблений сайт літературної критики
