5, 6 і 7 жовтня у рамках фестивалю «Книжковий Арсенал» троє найпомітніших (або ж — найгучніших) українських письменники позбувалися монополії на глядацьку увагу. Прочитані ними тексти ставали частиною світлово-музичного ф’южену, інтермедійного коктейлю за назвою «Складносурядні». Голоси Тараса Прохаська, Юрія Андруховича й Сергія Жадана розчинялись у десятку інших естетичних подразників – від екранної проекції старовинних фільмічних записів до запахів розсипаних яблук або нелегально закурених у приміщенні цигарок.
Проза Тараса Прохаська близька до стародавнього гномічного жанру: мудрець, який знає про світ більше, ніж його слухачі, перетворює свій досвід на афоризми й оздоблює ними повчальні історії. Прохасько незмінно виступає у ролі мудреця. Він оповідає…
…історію химерного, але напрочуд універсального досвіду Себастьяна та його Анн із роману «НепрОсті».
Його бай супроводжував ритуальний перформенс Олени Костюк – співачки, актриси й художниці, яка також брала участь у проектах мистецької лабораторії «Майстерня пісні», а наразі керує мистецьким антропологічним проектом «Дзеркало» …
… та медитативна аудіо-візуальна інсталяція від Ensemble Nostri Temporis, які працюють у руслі сучасної класики.
«Бите дзеркало», де уламки текстів, пісень і візуальних образів – як фрагменти снів чи пам’яті.
«визбирувати сюжети. комбінувати сюжети … віддавати сюжети»
Юрій Андрухович, музиканти з Кarbido та гурт відеохудожників забавлялися, розшаровуючи реальність. На початку артистів приховував екран, за яким раз по раз спалахувало світло, затьмарюючи проектовані рухомі колажі – тоді на сцені замість фантастичного світу анімації з’являлися тіні цілком реальних (хоча хтозна) виконавців.
Поет виконував і роль конферансьє у масці Казанови.
Візуальним оформленням дійства займалася vj-група КУБ, багаторічний художній компаньйон агенції АртПоле (під чиїм началом відбулися «Складносурядні»), а також майстерні Hermetic Garage, MixAllOffTunes та Ela Birylo.
Зі сцени пролунали композиції з попереднього музично-поетичного проекту «Цинамон», хоча канвою цього перформансу був роман Андруховича «Первезія». У супроводі емоційної музики автор читав найсоковитіші фрагменти, як то любовні сповіді Стаха Перфецького та реґґей Джона Пола Ощирка.
Від образів, спроектованих на екран, і до самої структури, дійство мало таємничий настрій. Візитівка письменника – поєднання іронії, інтриги та гри – була на місці. Подекуди мерехтіння неоднозначностей приголомшувало й нагадувало гіпноз.
Програма, яку артисти презентували у стінах Мистецького Арсеналу, була прем’єрою найновішого, третього розділу андруховичівсько-карбідіанської трилогії за назвою «Абсент». Як було сказано, коробочки для дисків з аудіозаписами ще напередодні клеїли, складали та фасували.
Перформанс Сергія Жадана мав зовсім інший характер. Музиканти із «Собак у космосі» забігли на голу сцену з інструментами в руках, а сам поет уже стрибав, ніби розігріваючись перед спринтерським забігом.
Із таким самим завзяттям глядачі, ніби за стартовим пострілом, сипнули під сцену – чи то задля танцю, чи то на знак протесту проти глядацьких конвенцій, котрі наказують сидіти і слухати.
Жадан не лише виконував під музику бадьорі гімни демократичної молоді, а й публічно заявляв про політичні та ідейні переконання: і нелюбов до конкретної партії у Верховній Раді, й невдоволеність новим законом про публічність ЛГБТ-спільноти.
За енергетикою перформенс був радше рок-вечіркою, аніж літературним читанням. Жодних медитацій. І жодних питань.
Кожне із трьох інтермедійних дійств явило дивовижну цілісність, доречність усіх їхніх складових. Відніми бодай одну, на позір незначущу деталь (чи то запах розсипаних яблук, чи – нелегально закурених у приміщенні цигарок) і об’ємний, динамічний об’єкт нематеріального мистецтва розсиплеться.
А поставлені поруч, ці дійства доводять, що різні літературні індивідуальності неможливо оцінювати або порівнювати: вони також сурядні.
Усі фото Насті Сідельник
