Ще за день до фестивалю в наметовому містечку поселилося 600 людей, а під вечір до них приєдналася група шанувальників, яка приїхала до Нагуєвич на велосипедах аж із Тернополя. У наступні дні спеціальні автобуси чи приватні машини доставили до родинного села Франка близько 45 тис. відвідувачів. Такий ажіотаж організатори пояснюють не вдало обраним часом (Франкофест не збігся у часі з жодним потужним фестивалем), не рекламною кампанією, сприятливою погодою й навіть не безкоштовним входом на всі імпрези. Кажуть, це заслуга Івана Франка.
Проживання
Наметове містечко зайняло понад 2 км. сонячного поля: на другий день фестивалю наметів було понад тисячу. Дехто з туристів «прописався» в прохолоднішому парку. Переночувати в місцевих жителів виявилося проблемно: хоч нагуєвчани пригощали яблуками й давали вдосталь води, та пускати молодь на ніч не ризикували.
«Так, одна з проблем зеленого туризму — замкнутість сільських жителів, – розмірковує один із організаторів імпрези Андрій Юркевич. – Такий фестиваль навчає людей гостинності і також вчить заробляти гроші на туристах».
«Найходовішим» товаром на фестивалі були навіть не пиво чи інші напої, а вода. Майже біля кожної криниці чи ятки з напоями збиралося спрагле юрмисько, а черга за «організаторською» водою тягнулась на кільканадцять метрів.
Наметове містечко, музична, театрально–мистецька й фольклорна сцени були розташовані відносно близько. Та швидко дістатися від гарячих точок фестивального життя було доволі нелегко: потрібно було або пройти чималий шлях дороги в обхід, або ж спробувати не впасти і річку Радичівку. Місток був настільки хистким, що лише найбільші щасливчики виходили сухими з води. Тільки останнього дня якась добра душа загатила річку зручною для переправи колодою.
Але з це був чи не єдиний промах. Адже і відвідувачі, й учасники фестивального дійства високо оцінили організацію.
До того ж, якщо брати до уваги, що це тільки перший фестиваль такого розмаху, заснований молодіжною організацією «Інше місто», творчим об’єднанням «Альтер», радіостанцією «Твоє Радіо» й видавництвом «Коло». А також те, що ініціатори сподівалися на 6–7 тисяч відвідувачів і аж ніяк не на 45 тисяч. Та й не мали на меті заробити грошей.
«Я бачив, як студенти, приїхавши на платні фестивалі потягом, за студентським квитком, не могли зайти на територію заходу, бо для них це виявилося надто дорого. Тоді для кого це робиться?», – розмірковує Андрій Юревич.
Заплановані й випадкові рекорди
А відбувалося тут справді багато чого. Мабуть, беручи приклад із самого Івана Франка, який написав рекордну кількість творів, – понад 6 тисяч художніх і наукових праць, організатори вирішили «не відставати».
Перший рекорд установили в суботу зранку, коли водночас запустили в небо 500 повітряних кульок, які здатні пролітати сотні кілометрів, із віршами поета. Власники знахідок зможуть написати організаторам фестивалю, де їм пощастило знайти кульку, оскільки ті залишили свої координати.
До рекордів увійшла й «Найбільша художня інсталяція» – піраміда малюнків за творами Івана Яковича, що здійнялася на 8 метрів. Інсталяція від львівського художника Лева Скопа стала улюбленим місцем для фестивальних фотосесій.
Також диплом Книги рекордів України отримав гурт «КораЛЛі», який разом з 20–тисячною аудиторію зачитали вершину інтимної лірики Франка – «Ой ти, дівчино, з горіха зерня».
І зовсім несподіваним рекордом стала кількість відвідувачів садиби, у якій виріс письменник, а також меморіального музею Каменяра.
«За 3 дні у нас майже 40 тисяч відвідувачів! Такої кількості відвідувачів не буває за рік! – радіє завідувачка музею Ірина Сопотницька. – Винятково інтелігентна молодь, культурна. Не насмітили, не дибоширили, не розкладали вогонь».
До того ж, організатори зібрали благодійні кошти на потреби музею.
Старожили села також відзначають рекорд: такої кількості людей у рідних Нагуєвичах досі ніколи не бачили.
Музика й танці
Організаторам вдалося запросити пристойні гурти – від улюблених і відомих «Піккардійської терції», «Скрябіна», «Тартака» до менш відомих, але колоритних «Флайззи», «Йорий Клоц», «Рокаш» тощо.
Деякі виконавці погодились відіграти за менші кошти, ніж зазвичай. Приємно, що майже кожен із музикантів розпочинав виступ із вірша Івана Франка.
На мистецько-театральній сцені, у затінку дерев, виступали також гурти «Один в каноє», «Добрий намір», «Оркестр Бобовата», Сергій Василюк і неперевершена «Zapaska».
Стратегічно неправильним були виступи місцевих фольклорних колективів на малій сцені вдень, коли спека сягала максимуму. На жаль, слухачів фольклорних пісень було вкрай мало. «Звук великої сцени забиває малу. Тож, на малій сцені доводиться ледь не кричати», – відзначає цей недолік відвідувачка фестивалю Віра Рожко.
Незважаючи на це, музична частина фестивалю не підвела, позаяк усі заплановані гурти чесно відіграли свої пісні й по кілька разів поверталися грати «на біс».
Література, франкознавці, слеми
Літературна частина, з одного боку, не вразила кількістю метрів сучасної літератури. Фестиваль опинився поза увагою багатьох літераторів, хоча вдячної аудиторії було вдосталь. З іншого боку, від імені Івана Франка не відволікали інші імена.
За винятком Олександра Ірванця, який розповів молоді про свої перші знайомства з творчістю Каменяра, а також прочитав добірку власних віршів.
А також Олега Лишега, який пригадав досить дивне святкування річниці Франка у Львові, на яку лідер соціалістичної партії Олександр Мороз чомусь привів ветеранів Другої Світової війни.
В обідню пору для молоді найбільшою розвагою був поетичний слем. Організатори Василь Сливчик і Владислав Шубєнков уже мають досвід проведення кількох турів Західноукраїнського поетичного батлу. «Ми пробували вийти на організаторів кількох фестивалів, але багато відмовили. Франкофест створив найкращі умови для такої акції», – розповідає Василь Сливчик.
Першого дня в слемі взяло участь 15 учасників, які читали вірші Франка. Другого дня 33 слемери вирішили познайомити всіх присутніх із власною творчістю.
Юрій Семашко, лідер глядацьких симпатій, підкорив журі віршами тільки на одну літеру «к». «Ці вірші мені гарно запам’ятовуються, і їх не треба роздруковувати чи записувати», – ділиться економією творчості молодий поет.
І хоча для літературних боїв це зовсім несподівано, до фіналу увійшли поетки з ліричними віршами. Дівчат обдарували солідними томиками Івана Франка й грошима, зібраними з аукціону від журі, яке викупило право оцінювати поезію.
Для справжніх естетів і любителів літератури в ніч із суботи на неділю було відкрито Меморіальний музей Івана Франка. Відвідувачі могли безкоштовно оглянути експозицію, насолодитися музикою від чарівних скрипальок і навіть випити гарячого вина.
Ті, хто пожертвував «Тартаком» на користь лекцій про Івана Франка, нітрошки не жаліли.
Професор Валерій Корнійчук розповів про безглузді арешти Івана Франка, блискуче навчання, але без стипендії, і невдалі спроби генія стати професором.
«Мені здається, що для нас Франко дає етичну позицію прямостояння, коли людина не гне голови незалежно від того, який тиск на неї чиниться. Інколи здається, що це абсурдна позиція. За часів Франка ідея незалежної України видавалась абсурдною, передчасною. Франко ж висловлював і обґрунтовував цю ідею, у той час, коли не знаходив підтримки навіть серед найближчих колег», – продовжив лекцію Богдан Тихолаз, науковий співробітник Інституту франкознавства Львівського національного університету.
Нудьгувати не було часу. У Нагуєвичах, крім садиби Івана Франка, музею, охочі могли прогулятися лісом із дерев’яними скульптурами, присвяченими творам Каменяра.
А також можна було піти до святого джерела «Ярина».
Організатори мали на меті відкрити нового Франка – модного і сучасного. Не з шкільної програми чи двадцятигривневої купюри. Схоже, їм це вдалося. «Франко фест» став брендом і якісним продовженням імпрез, присвячених письменникам, як-от «Гогольфест» чи «Антонич–фест». Тож, не дивно, що наступного року місцеві жителі Нагуєвич погодилися знову фестивалити разом із гостями.
Усі фото Оксани Хмельовської
