- Ернест Сетон-Томпсон. Маленькі дикуни / Пер. з англ. Л. Солонька. – Київ: Темпора – Прудкий равлик, 2012
У житті кожного з нас є книжки, що залишаються з нами на все життя. І це не обов’язково ті твори, які ми традиційно вважаємо «класикою світової літератури». Та й їхні автори в жодному разі не претендують на таку славу. Я б назвала їх книжками «про природу речей». Книжками, написаними не для дітей, але про дітей. Про маленьких людей. Про кожного з нас, — того, якого нам не завжди вдається зберегти в дорослому житті. Певним чином, це книги пам’яті про те, якими ми були і якими хотіли бути. Книжки про те, що ми є частиною цього світу, з’єднаними з ним тонесенькими невидимими ниточками, які не можна розривати просто так, бо цей світ залежить від нас.
У моєму дитинстві також був такий автор. Про нього мало хто чув його, мало читали, мало перекладали, але у себе на батьківщині, в Канаді, він був неймовірно популярним. Більше того, з часом його оголосили ідеологом скаутського руху в усьому світі. Йдеться про Ернеста Сетона-Томпсона. Автор близько сотні книжок та підручників про життя тварин, птахів та природу північної Америки. Усі вони головно писалися для дітей, але ними зачитувалися й дорослі.
Ернест Сетон-Томпсон жив і працював наприкінці ХІХ – початку ХХ століття. На той час людська цивілізація лише починала освоєння лісів Канади і ще не було такого тотального протистояння людини й природи. Людина ще шукала компромісу з природою, розуміючи взаємозалежність із нею. Більшість книжок письменника, науковця й натураліста присвячена саме пошукам таких компромісів, коли людина вчиться розуміти природу, брати у неї і віддавати навзаєм.
Народився Сетон-Томпсон в Англії у 1860 р., у невеликому містечку Саус-Шільдсе. Але він не був англійцем за походженням. Його предки були вихідцями із Шотландії, які належали до старовинного роду лорда Сетона, пристрасного мисливця. Багато років по тому, ставши відомим письменником, Сетон-Томпсон відновив старовинне прізвище роду, зберігши на якийсь час подвійне прізвище, під яким він і утвердився як письменник у світовій літературі. Більшість книжок Е. Сетона-Томпсона засвідчують не лише його спостережливість науковця та знання свого предмету, а й виявляють блискучий письменницький талант, завдяки якому ціле покоління північно-американських та британських дітей виростало на його творах. Головними персонажами у його творах завжди є діти та авторське щире захоплення життям американських індіанців, яке він часто подає як ідеальний зразок співіснування людини і природи.
На жаль, цього автора чомусь доволі мало перекладали. Наскільки мені відомо, українською мовою існував лише один переклад повісті Ернеста Сетона-Томпсона «Маленькі дикуни» авторства Леоніда Солонька.
На щастя, будь-яка погана традиція рано чи пізно закінчується. Цьогоріч «Маленькі дикуни» вийшли друком у київському видавництві «Темпора», яке представило твір Сетона-Томпсона у злегка модернізованому перекладі того ж таки Л.Солонька.
Про що ж сама повість? Про хлопчиків, які бавилися в індіанців. А точніше – про одного хлопчика, Яна, який страшенно був закоханий у природу рідної землі. Саме він є головним героєм повісті, довкола нього розгортаються всі події. Багато хто з літературознавців вважає, що прототипом головного героя був сам автор. Хоча повість важко назвати автобіографічною. Але маленький Ян, як і автор, має тихий, сором’язливий характер, вразливу душу й непереборну цікавість до вивчення довкілля. Понад усе він мріє жити справжнім життям індіанців. Завдяки обставинам, його мрія частково збувається. Разом зі своїми друзями, Семом та Гаєм, вони ставлять у лісі індіанське тіпі й упродовж місяця живуть у лісі, як справжні індіанці. Кожен розділ повісті, хоча й пов’язаний загальним сюжетом, є водночас окремими розповідями про ті чи інші ситуації навколо пізнання людиною природи. Так, ми стаємо свідками захопливого полювання на оленя та єнота, досліджуємо життя дикої кішки, лісових птахів та мешканців саморобної водяної греблі, вивчаємо за детальними схемами, як ставити індіанське тіпі, робити мокасини та шапку великого індіанського вождя, розпалювати вогонь та виготовляти справжній індіанський барабан і ще дуже-дуже багато інших цікавих, захопливих і корисних речей ми зустрічаємо на сторінках цієї книжки.
Проте окрім любові до рідної природи, у повісті існує ще одна паралельна смислова й сюжетна лінія, головна думка якої зводиться до того, що людина, яка по-справжньому любить природу, виростає гармонійною особистістю і ніколи не може стати злочинцем. Хлопчики зустрічають дорослого чоловіка, який стає їхнім щирим другом та вчителем індіанського життя. Та його звинувачують у злочині. Однак друзі розуміють, що людина, яка не вбиває і не нищить без потреби, яка узгоджує своє життя із життям лісу, не може бути злочинцем. І їм таки вдається відновити справедливість і повернути їхньому другові чесне ім’я. Відтак, зростаючи серед дикої природи й намагаючись розібратися у перипетіях дорослого життя, хлопчики й самі дорослішають, мужніють тілом і душею. Вони вчаться не лише розуміти й бачити природу, а й відрізняти добро від зла, порядність від ницості, любов від егоїзму. Вони не бояться протистояти навіть власним батькам, коли цього потребує справедливість. Справжня дружба дітей виявляється спроможною подолати давню ворожість їхніх батьків. Оповідаючи про різні пригоди й переживання маленьких дикунів, автор, водночас, непомітно акцентує на тих загальнолюдських цінностях, які є вищими від приватних інтересів, віросповідання чи приналежності до певної націоальності. Мужність, чесність, справедливість, відвага, вміння прийти на поміч слабшому — чесноти, якими керуються в житті його маленькі герої так само, як згодом їх будуть дотримуватися всі скаути світу. Безсумнівно, ця книжка, зрештою, як і всі твори Е. Сетона-Томпсона, не лише для дітей. Дорослі також багато чому навчаться, не кажучи вже про захопливе читання. Зрештою, це та книжка, яка, можливо, навіть краще за батьків може навчити дітей деяких дуже важливих речей у житті.
Минуло чимало часу відтоді, як я дитиною читала цю книжку. Книжку, яка була одним з найчудовіших спогадів мого дитинства. Читаючи вдруге, було страшно розчаруватися. Але цей страх минув уже на перших сторінках. Знову занурюючись у неймовірні пригоди дітей серед дикого лісу, я пригадала, що також захоплювалася індіанцями, як, мабуть, і багато дітей у світі. Чому це так, я нарешті зрозуміла лише тепер. Діти захоплюються індіанцями з двох причин – вони вільні і справжні, як і природа, що їх оточує. Адже кожна дитина потребує свободи і правди. І коли вона виростає, то починає розуміти, що саме ці речі й є найбільшою цінністю людства, які не можна втрачати, навіть якщо дитинство минуло.
