Для більшості українських читачів Ярослав Мельник – зарубіжний письменник – «литовець» Jaroslavas Melnikas, «француз» Jaroslav Melnik. В українському контексті цей автор більше відомий поколінню вісімдесятників як літературний критик, який одним із перших відкрив читачеві Людмилу Таран, Василя Герасим’юка, Марію Матіос, Ігоря Римарука та інших, і певною мірою – завдяки своїй дискусії із Миколою Рябчуком – спровокував появу «Бу-Ба-Бу».
Нині Ярослав Мельник, як він сам стверджує, повернувся додому. Україна – Литва – Франція – і знову Україна. Його шлях до українського читача – попри те, що пише Ярослав усе ж, рідною, українською мовою, – зайняв понад двадцять років (саме стільки, відколи одружився з литовкою, Мельник живе у Вільнюсі, часом на місяць-другий заїжджаючи до Парижа). «Мені було прикро, що українці не мають доступу до моїх творів, тож у певний момент виникла потреба повернутися в Україну, — розповідає письменник на презентації своєї «прем’єрної» книжки «Телефонуй мені, говори зі мною» у київській книгарні «Є».
«Приїхав поділитися своїм досвідом, адже я двадцять років прожив в еміграції». А поділитися й справді є чим. Так, за словами Мельника, наклади книжок у Литві, як правило, такі ж, як і в Україні, – 2 тисячі примірників; відмінність лише в тому, що литовців – усього 3 мільйони, тоді як українців – понад 46. Тож не викликає подиву й той факт, що середньостатистичний литовець непогано обізнаний із тим, що відбувається в літературному світі. Можливо, саме це спричинило до того, що письменника-містика, сюрреаліста й неосимволіста Ярослава Мельника (чи то пак – Ярославаса Мельнікаса) добре знають у Вільнюсі. «Я десь на рівні Андруховича в Литві», — скромно зазначає Мельник і додає, що його нерідко запрошують в університети – поспілкуватися зі студентами філологічних факультетів. «Мене це дивує, — зізнається письменник, — оскільки вважаю себе герметичним письменником».
Що ж такого нового й неординарного пропонує Ярослав Мельник своїм читачам? За словами модератора зустрічі, головного редактора інтернет-видання «ЛітАкцент» Володимира Панченка (а саме в серії «Бібліотека “ЛітАкценту”» побачив світ український «дебют» знаного в Литві письменника), «Телефонуй мені, говори зі мною» — це сугестивна проза, що навіює відчуття пронизливого щему, туги, пов’язаної з людською екзистенцією. Автора цікавлять межові стани людини («Акцентуація!» – включається в розмову щойно віднайдений прихильник творчості Мельника). «Мені не цікава людина, яка насправді є божевільною, — пояснює письменник. – Тоді вона не має особистості. На межі між нормою і божевіллям – ось предмет літератури».
Така дражлива тема, звісно ж, не могла залишити байдужими читачів. Тож невдовзі після початку презентації розпочалася бурхлива дискусія навколо книжки «Телефонуй мені, говори зі мною». Особливо дискутантів зачепило оповідання «Христос», у якому письменник звертається до маловідомого апокрифу про те, що насправді Ісус Христос не помер, а відтак християнство почалося з великої брехні. Читачів цікавило головне запитання: чи не ображає Мельник почуттів християн? Автор на це відповів, що хоча він і не вважає себе релігійною людиною, проте й атеїстом він не є; людина, яка вірить, на переконання Мельника, не знайде нічого образливого в такій версії новозавітних подій: «Це література для людей, які думають». Крім того, додали колеги по перу Євгенія Кононенко й Людмила Таран, письменник має право на свій погляд і на свою інтерпретацію, як і право звертатися до вічних тем. У свою чергу, професор, дослідник творчості М. Гоголя Павло Михед закинув Ярославові Мельнику небажання звертатися до реальності: на його думку, персонажі й події, що про них пише Мельник, занадто далекі від реального життя й реальних людських характерів. Утім, про нотки сюрреалізму й недовіру автора до реальності попереджає вже анотація «Телефонуй мені, говори зі мною»… «На мій погляд, реальність, у якій ми живемо, не є на 100% правильною, у неї не треба повністю вірити», — виправдовується письменник.
Та крім двох іпостасей – літературного критика й письменника-містика, – в Ярославові Мельнику таїться ще одна, досі для українського читача невідома іпостась майстра дотепних філософських мініатюр, що вийшли в Литві 2008 року під спільною назвою «Дуже дивний будиночок». Головний герой цих мініатюр, доцент Хворостенко, чимось нагадує славнозвісного Пана Теста Поля Валері, ось тільки Хворостенко здається менш похмурим, а тому – смішнішим. А крім того, «Дуже дивний будиночок» відзначається здоровою самоіронією автора щодо власних текстів, тих, що пишуться в іпостасі письменника-містика. А щоб не бути голослівною і щоб читач усміхнувся, насамкінець перекажу одну з почутих на вечорі філософських мініатюр.
Отож, «про вічне»: «А ще Хворостенко мав сина. І ось він дивиться, як грається хлопчик, який був його сином, і думає, що син обов’язково виросте і стане чоловіком, і буде мати якусь жінку, і ввіллє в неї своє сім’я, і з цього сімені в його жінці проростуть його діти, а він, Хворостенко, буде старенький-старенький, як Дід Мороз. Може, з паличкою. І кашляти сильно буде – від хронічного бронхіту. Буде він тягарем усім і дуже нещасним. Поки що йому добре, Хворостенкові: поки що він не старий і майже болячок ще не має, тільки грижа, але це не страшно. Але роки швидко пролетять, усе зміниться. Не буде ні здоров’я, ні теперішніх грошей, ні радості батьківства, яке буде позаду. Не буде вже він для сина таким авторитетом, як тепер; інші в сина авторитети будуть… «Ти чому Віталіка не нагодував?» — Хворостенко підняв голову і побачив дружину. Тільки тоді він згадав, що дружина сказала йому зварити кашу й нагодувати дитину. «Ти що, зовсім? – каже дружина. – Дитина обісралася по вуха, голодна, реве, а він нічого не відчуває і не бачить!» «Люся, — сказав Хворостенко, — я думав про Час». «Який ще час? Подивися на годинник на кухні, і дізнаєшся час». Хворостенко пішов на кухню, подивився на годинник на стіні; на годиннику сиділа муха і ворушила крильцями. Хворостенко подивився на годинник, але бачив не час, а муху. Муха – це життя, — подумав Хворостенко. У цю мить муха піднялася, задзижчала й вилетіла у кватирку. Життя вилетіло, — подумав Хворостенко. І так стояв, не розуміючи, що йому робити, поки дружина не прийшла й не дала йому в руки голого, що смердить фекаліями, ангелочка».
Також нагадуємо, що сьогодні, 18 травня, поспілкуватися з Я.Мельником матимуть нагоду львів’яни.
Усі фото Макса Руденка
Читайте також рецензію Тимофія Гавриліва на книжку «Телефонуй мені, говори зі мною»: Розмова з батьком.
Народилася 1988 року на Київщині. Закінчила національний університет «Києво-Могилянська академія». Авторка численних статей, оглядів і рецензій для журналів «Однокласник», «Український журнал», «Критика», «Барабука» видання «Друг читача», сайту «Великий Їжак» тощо. Авторка книжки для підлітків «Солодкі поцілунки»
