Оксана Забужко вважає, що на Нобелівську премію слід було б висувати поета Василя Голобородька, а не Бориса Олійника. Про це вона заявила в інтерв’ю на «УНІАНі».
За словами Оксани Забужко, українським ЗМІ слід було писати не про те, що Бориса Олійника висунуто на Нобелівську премію, а про те, що «Україна вдруге за 20 років незалежності спромоглася відповісти на звернення Шведської академії» й оформити нарешті заявку на свого лауреата. Утім, вважає письменниця, «Борис Олійник на Нобелівську премію – це просто непристойно. Не даю тут жодних естетичних оцінок, я теж ним у дитинстві зачитувалася, дещо досі напам’ять можу процитувати, але змилуйтеся, ну, нема такого поета у світовому чи бодай у європейському мейнстримі! Очевидно, спрацювала логіка «урядових призначень», коли «на посади» висуваються не за конкурсом на профпридатність, а за критерієм корпоративної вірності – «свої», як новий міністр оборони, що раніше дебютував кулачним бійцем у Верховній Раді…».
Гідним кандидатом від України, на думку Забужко, міг стати поет Василь Голобородько: «Якби подали, скажімо, Василя Голобородька, я б сказала – «браво», – розмірковує письменниця. – Але його тепер в Україні ніхто не знає, крім жменьки «просунутих» шанувальників поезії, бо в нас знають переважно тих, кого радянська влада офіційно визнала і ввела в підручники. А Василь Голобородько, у 1970-ті звідусюди вигнаний за «неблагонадійність» і 20 років недрукований, здається, як жив у робітничому гуртожитку в Луганську, так і досі там живе. А тим часом це найкращий із наших сьогоднішніх живих поетів, і в майбутньому до нього повертатимуться так само, як нині до Стуса. Перша його англомовна збірка вийшла ще в 1991 році й мала успіх. Відтоді його запрошують на всі світові поетичні фестивалі, він включений у більшість навчальних поетичних антологій світу, має на своєму рахунку чимало міжнародних премій. Остання, якщо не помиляюся, – в Італії на книжковому ярмарку за дитячу книжку «Віршів повна рукавичка». Тобто в нього, на відміну від Бориса Олійника, є цілком гідне «нобелівське резюме». Якби номінували його, шанси теж були б не дуже великі, але принаймні якісь були б – а головне, Україна не виглядала б таким третьосвітнім чудовиськом».
Нагадаємо, що раніше на рахунок кандидатури Бориса Олійника на Нобелівську премію з літератури висловилися письменники Юрій Винничук і Лесь Подерв’янський.
Натомість лауреатів цьогорічної Шевченківської премії з літератури Оксана Забужко цілком схвалює й підтримує: «Це дуже гарні автори! (Петро Мідянка і Володимир Рутківський. – Ред.) При всьому моєму принциповому несприйнятті Шевченківської премії як успадкованого від УРСР державного інституту мушу визнати, що вперше за багато років рішення Шевченківського комітету не викликає жодних сумнівів, підозр у корупції, нечистих намірах, закулісних іграх тощо. З чим нас усіх і вітаю – і лауреатів також. Хоч це фінансово й не бозна-яка винагорода, але їм її не соромно буде прийняти, – а публіка бодай у такий спосіб почує імена, варті ширшого визнання, ніж вони мали досі. І – є надія – прочитає їхні книжки. Хоча письменник – не державний чиновник, найбільш авторитетні мистецькі премії у вільній країні мають бути незалежними від держави!» – підсумувала письменниця.
За матеріалами УНІАНу.
Улюблений сайт літературної критики
