Поет Борис Олійник, якого днями висунули на здобуття Нобелівської премії з літератури, розповів, що ставиться до цієї ситуації з гумором і на премію не сподівається. Про це йдеться в коментарі на «Радіо Свобода».
«Вони мене не питали, тепер хай розбираються. Я до цього ставлюся з гумором. Нобелівська премія дається переважно за етнічними ознаками, а ми туди не входимо. Є нації, яким передовсім дають ці премії», – сказав Борис Олійник.
У відсутності шансів Олійника на перемогу впевнена й письменниця Оксана Забужко. Але вона також зауважує, що Україна щороку має висувати свого кандидата на Нобелівську премію, а не як нині: раз у десятиліття. Зі свого боку, Микола Жулинський, академік Національної Академії наук та директор Інституту літератури НАНУ зауважив, що у двері треба стукати, щоб їх відчинили. «Кожен рік треба свої кандидатури висувати. І ми повинні, як той дятел, довбати і довбати. Такі кандидатури, як Ліна Костенко, Іван Драч, прозаїк Юрій Мушкетик, Роман Іваничук, Борис Олійник, Дмитро Павличко, і молодих талантів у нас багато в поезії й у прозі. Треба це робити. Але для цього потрібно, щоб вони відчували, що і держава зацікавлена, щоб ми мали свого нобелівського лауреата», – зазначив Микола Жулинський.
Як ішлося раніше на «ЛітАкценті», обов’язковими вимогами для нобелівських лауреатів є щонайменше якісний переклад їхніх творів іноземними мовами, наявність численних закордонних презентацій і широкої жанрової палітри творів номінантів.
Про інші цікаві тенденції у “нобелівських перегонах” читайте у статті Євгена Стасіневича “Страсті за «Нобелем»: між мистецтвом і кон’юнктурою”.
За матеріалами «Радіо Свобода».
Улюблений сайт літературної критики
