Красовицький і кінозірки

Про вплив соціяльних мереж на літпроцес можна дискутувати довго, але на мій зашорений погляд користь Facebook для культурної спільноти незаперечна. Читачі дискутують з авторами, перекладачі обговорюють професійні питання, редактори нагадують мовні правила, а видавці приголомшують… хто чим може.

Найсвіжіший приклад. Директор видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький, який на своїй сторінці у Facebook запросив усіх незадоволених якістю продукції видавництва до розмови: «Приглашаю всех небезразличных к дискуссии в следующем посте с картинкой библиотеки. Тема – качество переводов и оформление книг Фолио».

Про якість перекладу розмови, як такої, поки не вийшло — ця тема давня і невдячна, основна претензія – перепереклад із російської, відсутність редаґування і коректури. Я б іще назвав перевидання перекладів видавництва «Дніпро» без повернення у текст тих фраґментів, які були вилучені цензурою за совєтів. Але менше з тим. Про перепереклад п. Олександр каже буквально таке: «…во-первых, большая часть переводов делается напрямую, во-вторых, при маленьких тиражах на нашем рынке есть выбор – или перевод с русского или книга за 100-120 грн. Вы не хуже меня знаете, что японский Мураками переводится напрямую Иваном Дзюбом и раньше русских аналогов. Примеров немецких и английских, если они и есть, немного. А вот языки, где дорогие переводы – испанский, датский, норвежский, шведский – и дальше будут частично идти через русский. Это серьезная тема и таких примеров в мире – тысячи. Скажем, более половины переводов с гэльского (Ирландия) и на гэльский,– идут через английский, то же самое идет у норвежцев, и так в десятках стран. Было бы странно, если бы в нашей стране с убитым культурным слоем и отсутствием государственной политики в книгоиздании было иначе, я не настолько подвижник, чтобы выполнять функции благотворительного фонда».

Якщо я вже взявся писати цю колонку, то мав би прокоментувати ці слова. Але все й так доволі прозоро, хіба ні? Якщо є в нас Іван Дзюб, який перекладе дешево, безпосередньо з японської і раніше за росіян – видамо, а якщо немає, то німецька, англійська, іспанська, данська, шведська, норвезька – прирівнюються до ґельської (носіїв ірландської ґельської, за даними Вікіпедії, півтора мільйона), вимагають гідної оплати і не цікавлять видавництво, яке дешево може перекласти з російської. У цей самий час професійні українські перекладачі-скандинавісти, наприклад, дивуються, чому скандинавів не пропонують перекладати їм. Авжеж, свята наївність.

Питання про негідне оформлення фоліївських книжок спричинило широку дискусію, конкретики, в якій, на жаль, небагато. Найпереконливіше претензії цього плану сформулював відомий журнальний дизайнер Ігор Дуднік: «Боже ж мій, який страшний несмак, яка жахлива, дико оформлена еклектика».
Знайшлися і прибічники фоліївських дизайнів з арґументацією штибу «Мне в этой серии “дырочки” на обложках очень нравятся» і заявами: «”Фолио” действительно сделало это [розкішну книгу] первым в Украине за последние сто лет». Мені в цій дискусії ішлося також і про численний плагіят персонажів на обкладинках видавництва з кінозірок. Кожен охочий може знайти Деніела Крейґа в образі Джеймса Бонда на обкладинці «Лоліти», а про Г’ю Лорі в образі Ґреґа Хауза на обкладинці «Раю» Василя Барки не згадував тільки ледачий. Засвітилися в нових «ролях» і Брюс Вілліс, і, кількаразово, Г’ю Джекман і, вже цього року, Джонні Депп. Але пан Красовицький відвертий до межі. Він знає хто винен: «Рынок как раз показывает незрелость нашего покупателя по сравнению с европейским. Пятитомник Загребельного, действительно, был неплохо оформлен, это одна из причин, почему его плохо покупают, до сих пор. Иллюстрации Якутовича». І знає, що робити: «Вы, видимо, не поняли, что этот ужасный дизайн книг Фолио – именно такой, который отражает мою позицию – чтобы купили». І знає, що робити тим, кому жахливий дизайн не до смаку: «У Вас будет свое издательство и Вы сможете доказать другим, что иной дизайн лучше продает книгу».

Що цікаво, останнє твердження я чую не вперше. Власне, це евфемізм до посилання співрозмовника на три літери, дуже популярний серед наших видавців. Особисто мені відкрити своє видавництво пропонували і Леонід Фінкельштейн, і Нора Симонова, і Олена Мовчан. Свого часу те ж саме реґулярно казали Божені Антоняк та Анатолію Івченку. Вони таки відкрили і справді роблять хороші книги. Схоже, ніяк инакше ситуацію не виправити.