Костянтин Москалець: «Найбільшим сюрпризом цього року став альманах “Хіппі у Львові”»
— Що з прочитаного в 2011 р. Вам найбільше запам’яталося? Які твори сучасних українських письменників були серед Вашої лектури?
— Однією з найважливіших книг цього року для мене стала монографія Тараса Пастуха «Київська школа поезії та її оточення». Це сумлінний, фаховий аналіз, заснований на добре прочитаних джерелах, глибока інтерпретація знакових творів та імен, відкритий діалог з багатьма українськими дослідниками. Про таку щедру думками книгу в наші «підлі та скупі часи» можна було тільки мріяти, і я ще не раз до неї повертатимусь. Ґрунтовний огляд монографії, зроблений Євгеном Нахліком, можна прочитати тут.
Ще одна постійна супутниця – «Постколоніальний синдром» Миколи Рябчука, вбивчо точний діагноз із численними терапевтичними вкрапленнями.
З-поміж перекладних творів найбільшу увагу привернули «Творча еволюція» Анрі Берґсона – насамперед завдяки чудовому, притомному тлумаченню Романа Осадчука, а також крихітна, але цілком презентабельна збірка есеїв Еміля Сьорана, запропонована невтомною Іриною Славінською (блискуча стаття Тетяни Огаркової, присвячена амбівалентній і драматичній постаті мислителя – тут).
Найбільшим сюрпризом цього року став альманах «Хіппі у Львові», книга, якої явно ніхто не сподівався. Я прочитав її на одному подиху, чого, признатися, зі мною давно не траплялося. Спогади (серед яких чи не найцікавіші належать Аліку Олісевичу), твори, рідкісні фотографії тих, хто робив мир, любов, свободу і rock’n’roll у найпохмуріші роки брєжнєвського застою. Недосяжні, містичні, загадкові, вони раптом озирнулися з-за дерев Святого Саду, щоб нагадати про забутий шлях до себе.
Найголовніших поетичних збірок, з якими прожито рік, дві: «Луйтра в небо» Петра Мідянки, з якої відкривається широка панорама творчості дорогого й важливого для мене поета, і «Твої улюблені пси та інші звірі» Богдани Матіяш – милий, замислений, з глибокими придиханнями шепіт, сповнений неземної чистоти і приязні до всього сущого.
Леся Воронина: «Може, я просто не потрапила на ті по-справжньому цікаві й важливі події?»
— Що з прочитаного в 2011 р. Вам найбільше запам’яталося? Які твори сучасних українських письменників були серед Вашої лектури?
— Найпершою спадає на думку нова книжка Віри Вовк «Знамено». Може через те, що читала я її у найвідповідніших «декораціях» – у Ріо-де-Жанейро, в помешканні пані Віри на вулиці Женераль Гліцеріо. Вночі, коли тяжко було заснути через спеку, я розгортала її черговий роман чи повість і читала цю живу, щільну, насичену українськими, ще «досовітськими», реаліями прозу («Духи й дервіші»), або зовсім бразилійських «Старих панянок» чи українсько-бразильський мікс – пронизливу й трагічну «Коляду на щедрий вечір». І думала, що в будь-якій іншій літературі ці твори стали б, певно, бестселерами. А у нас вони залишились майже непоміченими. Чому? Не знаю. Ніби в головах наших стоїть такий собі клапан, що перекриває нашу цікавість, щойно ми дізнаємося про те, що автор — із «діяспори». До речі, ця пересторога небезпідставна, багато з наших братів з-за океану написали й видали (здебільшого — власним коштом) відвертої «полови». Але ж є геніальний Шевельов, є Олег Зуєвський, є Ігор Костецький і ще з десяток письменників першого ряду. Навіть у світовому вимірі.
Звичайно, прочитала Лінині «Записки українського самашедшого» і вважаю, що ця книжка здійснила революцію в головах українського обивателя. Її читали ВСІ, вона лежала на ВСІХ розкладках – єдина українська книжка серед російської літературної попси. І вже хоча б за те варто вкотре подякувати долі, що в Україні є така людина, яка пише не те, що сподобається критикам і народній масі, а те що вона сама відчуває в цю мить і чим живе. Прочитала Дзюбине «Нагнітання мороку» — і повірила панові Іванові, і вжахнулася.
Прочитала Роздобудьчину «Мандрівку без сенсу і моралі», пораділа, що Ірен продовжує писати легко, безтурботно і щиро.
— Яку з поетичних чи прозових книжок Ви б назвали «дебютом року»?
— Найважливішим і найпозитивнішим літературним враженням і відкриттям цього року для мене стала книжка поезій Данила Кубая «Неідеальність Поверхонь». Жодної пози й епатажу, жодних спекуляцій на «заборонених» темах. Все цілковито відверто й досконало точно. Ніби стоп-кадр твого власного життя, ніби відлуння твоїх думок, ніби зріз твого спогаду й відчуття.
— Які з подій літературного життя привернули Вашу увагу цього року?
— Жодна. На жаль. Може, я просто не потрапила на ті по-справжньому цікаві й важливі події? А на тих «подіях», де я все ж опинилася, мені було страшенно нудно й нецікаво і я звідти втікала.
Проте я раптом згадала, як ми в кінці травня стояли під зливою на подвір’ї Могилянки разом із литовською художницею й письменницею Сігуте Ах. Вона мала провести майстер-клас і хвилювалася, чи прийдуть люди. А потім ми зайшли до якоїсь довгої зали з низькими стелями, Сігуте роздала всім маленькі клаптики паперу і розповіла, як треба на тих клаптиках ставити кольорові плями й чекати поки вони висохнуть. А після того вгадувати в тих плямках образи – все, що спаде на думку. Таке собі ворожіння на кольорових ляпках. Ось там було чудово. Всі слухали музику, роздивлялися з різних боків заплямовані паперові клаптики, малювали, вигадували якісь казкові історії про своїх розпізнаних-розгаданих героїв і були щасливі.
Олег Коцарев: «Сподобалося багато що»
— Що з прочитаного в 2011 р. Вам найбільше запам’яталося? Які твори сучасних українських письменників були серед Вашої лектури?
— Мені сподобалося багато що, але серед того, що не прозвучало в ЗМІ попри свою вартісність: збірка молодих поетів Придніпров’я «Гімн очеретяних хлопчиків» — там чимало справді талановитої поезії. «Мисливці на снігу» Костя Москальця — теж важлива книжка. «Динозавр» Павла Коробчука. Чудово, що перевидали Валерія Шевчука. Загалом цікавим, хоч і дещо нерівним, виявився «Лексикон» Юрія Андруховича. Також не можна не відзначити й листування Забужко і Шевельова.
— Яку з поетичних чи прозових книжок Ви б назвали «дебютом року»?
— Ірина Шувалова «Ран» (вид-во «Смолоскип», 2011)
— Які з подій літературного життя привернули Вашу увагу цього року?
— «Львівський форум», «Київські лаври», «Акумулятор» у Харкові. Важлива, хоч і розтягнена в часі подія, — продовження видання текстів авторів «Розстріляного відродження», а також супутніх досліджень, передусім — «Смолоскипом» і «Темпорою». На перспективу надзвичайно важливою подією може виявитися те, що «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» і «Темпора» дедалі активніше починають звертатися саме до сучасної української дорослої прози, ба навіть поезії, адже від часу занепаду «Факту» з цими жанрами стало відчутно складніше. Ну і, звичайно, з останніх місяців — поява нового керівництва Спілки письменників, котре оголосило амбітні реформаторські плани. Дуже хотілося б, щоб бодай щось із їхніх задумів здійснилося.
Далі буде…
Улюблений сайт літературної критики
